КИЇВ — 01 червня 2021 року. 24 травня до Верховної Ради України був поданий законопроєкт №5555 «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо удосконалення процедури вирішення індивідуальних трудових спорів». Спрямований він на виконання постанови КМУ №534 від 27.05.2020, яка передбачає удосконалення трудового законодавства, зокрема, запровадження альтернативного способу вирішення індивідуальних трудових спорів шляхом залучення медіаторів. 

Та чи дійсно зможе проєкт запровадити ефективний та сучасний механізм вирішення трудових спорів? Розповіли Владислав Гнідо́, юрист Moris Group, та Дарина Іванюта, молодша юристка Moris Group.

Вирішення трудових спорів сьогодні

На наш погляд, причиною численних спроб вдосконалення процедури вирішення трудових спорів є здебільшого застарілий механізм їх вирішення, передбачений Кодексом законів про працю України (КЗпП). Так, КЗпП наразі, окрім класичного механізму вирішення трудових спорів у суді, передбачає також запроваджений ще у радянські часи спосіб вирішення таких спорів шляхом звернення до комісії по трудових спорах (далі — Комісія).

Вважаємо такий підхід до регулювання трудових спорів неефективним через низку причин, зокрема:

— Відсутність комісій у більшості підприємств. Згідно з положеннями КЗпП комісії утворюються на підприємствах, установах та організаціях з числом працюючих не менш як 15 осіб [3]. Втім відповідно до офіційних статистичних даних, наданих Державною службою статистики України у 2019 році, 82% підприємств з усіх підприємств в Україні належать до категорії мікропідприємств [4], налічуючи близько 10 працівників. Тобто більшість працівників позбавлені можливості вирішити спір шляхом звернення до комісій у зв’язку з відсутністю умов для утворення таких комісій. Щороку це питання стає особливо актуальним, зважаючи на зростаючу чисельність малого бізнесу. Отже, можна констатувати непристосованість такої норми КЗпП до реалій сучасного ринку праці.

— Можливий тиск роботодавця на Комісію. Якщо на підприємстві все ж створена Комісія, це, на жаль, не гарантує справедливого вирішення спору та захисту прав працівника. Враховуючи те, що Комісія утворюється на підприємстві та до її складу входять працівники такого підприємства, роботодавець має можливість здійснювати вплив на членів Комісії, що призведе до упереджених та несправедливих рішень щодо працівника.

— Тривалі строки та значні витрати при вирішенні спору в судовому порядку. Зважаючи на наведене, можливість досягти справедливого вирішення спору є вищою, якщо звертатися до суду. Водночас, вирішення трудових спорів у судовому порядку передбачає значні судові витрати для сторін, а також неможливість отримати рішення у короткі строки, беручи до уваги перевантаженість судової системи.

Отже, закріплена наразі у КЗпП система вирішення трудових спорів майже не дає працівникам надії на справедливе та оперативне відновлення їх порушених прав.

Медіація як вектор позитивних змін

Законопроєкт спрямований удосконалити існуючу модель врегулювання трудових спорів. Найсуттєвішою запропонованою законодавцем зміною є закріплення на законодавчому рівні можливості проведення процедури медіації шляхом включення до статті 223 КЗпП такого альтернативного способу вирішення трудового спору. Звичайно, документ не тільки запроваджує медіацію, а ще і передбачає низку змін щодо процедури й строків вирішення трудових спорів загалом.

На наш погляд, імплементація процедури медіації до законодавства України є вектором позитивних змін. Інститут медіації вже вистояв довготривалу перевірку в інших країнах, як-то у США і Франції, та довів свою ефективність для усіх сторін спору. Медіація вважається швидким, доступним, економним та ефективним способом вирішення конфліктів, зокрема тих, що виникають між працівниками та роботодавцями. Сама процедура медіації є простою і прозорою. Враховуючи наведене, ми переконані, що запропонована законопроєктом процедура медіації є, безперечно, актуальним та сучасним способом, яка зможе покращити існуючий механізм вирішення трудових спорів.

Проте сам документ не позбавлений недоліків та, на наше переконання, потребує суттєвого доопрацювання. Серед них:

— Недосконале визначення індивідуального трудового спору. Законопроєктом пропонується імплементувати визначення «індивідуальний трудовий спір», яке означає «розбіжності між працівником і власником або уповноваженим ним органом, що виникають після укладення трудового договору, до його укладення або після його припинення». 

На нашу думку, формулювання «до його укладення» слід конкретизувати. Напевно, законодавець мав намір охопити за допомогою поняття «індивідуальний трудовий спір» також ті конфлікти, що виникають між особою, яка має намір укласти трудовий договір, та роботодавцем, який відмовляється від укладення відповідного договору.

— Відсутність порядку обрання способу досудового врегулювання. Запропонований текст передбачає три шляхи вирішення спору, два з яких є досудовими методами врегулювання конфліктів (звернення до Комісії та медіатора). Відповідно до запропонованої документом редакції статті 222 КЗпП: (і) сторони «можуть звернутися» до Комісії; (іі) медіація «може бути проведена» за згодою між сторонами. 

У випадку, якщо сторони не змогли дійти згоди щодо обрання одного з досудових методів врегулювання конфлікту, вони будуть змушені для вирішення трудового спору звертатися до суду. Зважаючи на це, доцільно було б доповнити законопроєкт положенням, відповідно до якого у випадку відсутності між сторонами попередньої домовленості щодо обрання досудового методу врегулювання конфлікту або неможливості сторін погодити порядок вирішення спору сторони зобов’язуються звернутися до процедури медіації.

— Необов’язковість досудового врегулювання трудового спору. Зважаючи на наведене, процедура досудового врегулювання відповідно до документа має необов’язковий характер. Отже, сторони зможуть пропустити етап залучення Комісії чи медіатора для вирішення спору та одразу звернутися до суду. Варто згадати і норму статті 124 Конституції, відповідно до якої законом може бути визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору. 

Тобто якщо досудовий порядок вирішення трудових спорів не буде визначений КЗпП як обов’язковий, ніщо не буде заважати сторонам звернутися одразу до суду, а відповідно розвантаження судової системи не відбудеться. На наше переконання, було б доречно передбачити у законопроєкті, що:

1. Один із досудових методів врегулювання спору є обов’язковим для сторін.

2. Якщо Комісія не створена на підприємстві, сторони зобов’язані звернутися до медіатора з метою вирішення конфлікту.

3. Якщо сторонам не вдалося вирішити спір за допомогою Комісії чи медіатора або одна зі сторін уникає виконання рішення Комісії/мирової угоди, вони мають право звернутися до суду.

Огляд інших релевантних законопроєктів

У межах цього аналізу слід звернути увагу й на інші проєкти законів, які регулюють питання вирішення спорів у трудових відносинах.

Зокрема, проєкт Закону «Про медіацію» №3504 передбачає:

1. Можливість застосування процедури медіації щодо спорів, які виникають з трудових відносин.

2. Зміни до КЗпП щодо можливості врегулювання трудового спору за допомогою процедури медіації.

Натомість останні проєкти Трудового кодексу (законопроєкти №2410 і №2410-1) не містять згадки про можливість вирішення конфліктів шляхом медіації як альтернативного способу вирішення трудових спорів. 

Водночас, у згаданих законопроєктах імперативна норма про обов’язковість вирішення трудових спорів шляхом залучення комісій була замінена на диспозитивну, передбачивши можливість звернення до Комісії «за бажанням працівника».

А опублікований на сайті Міністерства економіки України законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури вирішення індивідуальних трудових спорів» не лише запроваджував можливість звернення до процедури медіації, але й передбачав виключення положень, які стосувалися комісій, тим самим даючи поштовх для скасування застарілого інституту.

Аналіз наведених законопроєктів дає підстави говорити про відсутність єдиного підходу у законотворців до порядку вирішення трудових спорів.

Замість висновків

Передбачений законопроєктом намір законодавця імплементувати процедуру медіації до КЗпП дійсно заслуговує на позитивну оцінку. На наш погляд, медіація є ефективним механізмом вирішення спорів, адже вона дозволить сторонам спору швидко вирішити конфлікт та досягти прийнятного для обох сторін рішення. 

Водночас запровадження такої процедури дозволить розвантажити судову систему. Та ми переконані, що документ потребує подальшого доопрацювання — законодавцю слід розглянути доцільність існування комісій та передбачити чіткіший порядок досудового розгляду, передбачивши медіацію як обов’язковий перший етап вирішення конфлікту.

Вступити до АПУ. Telegram-канал. YouTube-канал.

Якщо ви бажаєте підтримати діяльність АПУ, будемо вдячні, якщо ви зробите це за посиланням.