Медичний омбудсмен — про головні недоліки законопроєкту та їх наслідки

2021-04-27

ХАРКІВ — 27 квітня 2021 року. Нагадаємо, що 19 квітня депутатами Дмитром Разумковим, Ольгою Василевською-Смаглюк та Оксаною Дмитрієвою зареєстровано законопроєкт №5400. Ним пропонується запровадження інституту Уповноваженого з медичних питань, який стежитиме за дотриманням прав пацієнтів. Ми вирішили розглянути головні недоліки ініціативи — допоміг із цим Артем Донець, член Ради Відділення Асоціації правників України в Харківській областікеруючий партнер АО «Донець і Партнери».

Спеціально для delo.ua.

— Наразі до ВРУ подано два законопроєкти, а саме: про Уповноваженого з медичних питань №5400 та про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо забезпечення діяльності Уповноваженого з медичних питань) № 5401.

З огляду на загальну кількість недоліків, які існують у нинішній системі охорони здоров’я України, кількість скарг громадян на надання неякісних медичних послуг, а також кількість звернень щодо медичних помилок, з першого погляду здається, що така ініціатива законодавця на систему вплине позитивно.

Та варто звернути увагу, що з точки зору принципів верховенства права та законності, які задекларовано Конституцією України, а також юридичної визначеності та якості закону, зазначені проєкти мають багато недоліків та не можуть бути прийняті без серйозних доопрацювань.

Щодо законопроєкту № 5400

Він передбачає запровадження в Україні інституту Уповноваженого, проте має серйозні недоліки, які пропоную розглянути окремими блоками. 

Щодо посади Уповноваженого

Слід зауважити, що документ закріплює призначення Уповноваженого Кабміном. 

Внаслідок такого рішення особа, яка фактично покликана надавати рекомендації щодо ведення державної політики в галузі медичного забезпечення, констатувати порушення прав пацієнтів і медпрацівників та сприяти їх відновленню призначатиметься найвищим органом виконавчої влади. Який і формує державну політику в галузі медичного забезпечення, і якому так чи інакше підпорядковуються всі інші комунальні та державні заклади охорони здоров’я. 

Цікавий факт — на сьогодні в Україні існує посада Уповноваженого ВРУ з прав людини, а також Уповноваженого Президента України з прав дитини, Уповноваженого із захисту державної мови та Освітнього омбудсмена. 

Враховуючи те, що Уповноважений ВРУ з прав людини покликаний сприяти захисту та здійсненню особою всіх гарантованих прав і свобод, а всі інші перераховані посади тільки окремих прав і свобод відносно предмету свого відання — чи не буде логічніше утворити в Україні єдину систему омбудсменів, яка буде покликана захищати та сприяти в реалізації всіх прав особи разом, і кожного зокрема? 

Натомість нормотворець запроваджує нові посади омбудсменів, залежно від типу суспільних відносин та підпорядковує їх різним органам влади, що негативно впливає на їх ефективність. 

Щодо повноважень Уповноваженого

Вони урегульовані ст.4 законопроєкту № 5400. Положення передбачає, що Уповноважений після отримання скарги пацієнтів або скарги на порушення права на охорону здоров’я відкриває відповідне провадження. 

Разом із тим, через недотримання законодавчої техніки при формулюванні зазначених пунктів, вбачається, що фактично Уповноважений може відкрити два види проваджень, а саме: «…провадження за скаргами пацієнтів…» та «…провадження щодо порушення права на охорону здоров'я…». Проте, які наслідки матимуть вказані провадження та які документи будуть прийняті за наслідками розгляду результатів таких проваджень — незрозуміло, як те, чим саме вони відрізнятимуться один від одного. 

Також, проєкт закону не містить посилання на види рішень, що можуть потенційно прийматися Уповноваженим. Це створює додаткову невизначеність із колом повноважень вказаної посадової особи та ставить найголовніше питання: які наслідки для пацієнта і медпрацівника матимуть такі звернення та проведення перевірок їх скарг? 

Відповідей на ці запитання законопроєкт не дає.

Уповноважений та лікарська (медична) таємниця

З огляду на положення чинного законодавства України, зокрема ЦКУ, КПК, Закону України «Про інформацію», Закону України «Про доступ до публічної інформації», вбачається, що будь-яка інформація про стан здоров’я особи є конфіденційною та може бути отримана лише за відповідним судовим рішенням.

Очевидно, що для повного та всебічного розгляду скарги, що була подана, Уповноваженому потрібно отримати дані із закладу охорони здоров’я про проведені заходи медичного характеру для лікування кожного пацієнта, який звернувся зі скаргою. 

Разом із тим, ці дані і є даними про стан здоров’я особи (лікарською таємницею). 

Положеннями законопроєкту №5400 встановлено, що Уповноважений може отримувати їх за відповідним запитом, однак вказане положення не обмежує його в отриманні таких даних щодо конкретного пацієнта. 

Іншими словами, Уповноважений отримує повноваження запитувати інформацію про стан здоров’я та проведенні заходи медичного характеру щодо кожної особи, незалежно від того, чи звернулася така особа із відповідною скаргою.

Через вказаний недолік законодавчої техніки, вбачається потенційна можливість зловживання Уповноваженим своїм правом на отримання інформації про стан здоров’я особи.

Щодо порядку призначення Уповноваженого на посаду

У запропонованій процедурі призначення Уповноваженого на посаду є декілька суттєвих недоліків, а саме: 

1) зазначено, що двоє кандидатів до складу Конкурсної комісії з визначення кандидатури на посаду Уповноваженого мають бути обрані на спільному засіданні громадських організацій, які мають досвід роботи у сфері захисту прав пацієнтів. 

При цьому, не конкретизовано, хто саме має призначати такі збори та порядок їх проведення; 

2) повний склад Конкурсної комісії встановлюється із 6 осіб, а її рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше 4 осіб. 

Однак, не конкретизовано, що робити у випадку, якщо ні за одного кандидата на посаду Уповноважено не набереться 4 голоси (наприклад, 3 — проголосувало «за», 2 — «проти», 1 — «утримався»).

Щобільше, у вказаному законопроєкті є значна кількість оціночних понять, які не мають встановленого законодавством тлумачення. Надалі це лише вноситиме хаос у систему функціонування Уповноваженого. 

Врешті, щодо законопроєкту №5401

Тут варто зауважити, що він є «супровідним» та встановлює адмінвідповідальність за «невідповідь» на запит Уповноваженого. Та варто зазначити, що запроваджувати її потрібно лише після забезпечення якісного рівня правового регулювання, якого на жаль, не забезпечує законопроєкт № 5400. 

В реаліях сьогодення України, зокрема державної політики у сфері медичного забезпечення, вбачається необхідним запровадження інституту Уповноваженого з медичних питань. 

Та правове регулювання такого запровадження має бути чітким та системним (сприяти зміні інших нормативно-правових актів України). Наразі, з огляду на положення законопроєкту №5400, потрібен серйозний аналіз та доопрацювання його положень.

Вступити до АПУTelegram-каналYouTube-канал.

Якщо ви бажаєте підтримати діяльність АПУ, будемо вдячні, якщо ви зробите це за посиланням.

НАГАДАТИ ПАРОЛЬ