Огляд англійської судової практики: частина 2, рішення ВС Великої Британії

2021-04-09

КИЇВ — 09 квітня 2021 року. Ми продовжуємо нашу рубрику з огляду іноземної судової практики. Перші серії присвячені саме англійським кейсам, і поступово висвітлити їх нам допомагає Сергій Гришко, член Ради Комітету АПУ з процесуального права, партнер ЮФ Redcliffe Partners. Справа друга — Uber BV та інші проти Аслама та інших. Автор підкреслив — позиція ВС Великої Британії в цій справі може вплинути не лише на Uber, а й на інші компанії, що будують свої бізнес-моделі за концепцією так званої гіг-економіки. Чому та як саме?

— 19 лютого 2021 року Верховний Суд Великої Британії (далі — «ВС») визнав водіїв таксі, що отримують замовлення через мобільний застосунок Uber, працівниками в розумінні трудового законодавства.

Одразу варто зазначити, що англійське право розрізняє три категорії осіб: самозайняті особи (self-employed), штатні працівники, і працівники, що є самозайнятими, проте надають послуги в процесі професійної діяльності чи бізнесу іншої особи. 

Останні категорії належать до працівників (workers), проте самозайняті працівники є «проміжною ланкою» між штатними працівниками компанії та повністю самозайнятими особами, які надають послуги як підрядники. Різниця зі штатними працівниками полягає в тому, що самозайняті мають менший обсяг трудових прав. Наприклад, останні мають право на мінімальну заробітну плату та щорічну оплачувану відпустку, але отримують менше гарантій захисту від звільнення.

Позиція ВС в цій справі може вплинути не лише на Uber, а й на інші компанії, що будують свої бізнес-моделі за концепцією так званої гіг-економіки (англ. — «gig economy»).

До відома, гіг-економіка — це сучасна модель трудових відносин, що базується на короткострокових угодах, неформальних домовленостях та платі за конкретні виконані завдання. Вона дозволяє людям самостійно формувати свій графік та керувати прибутком, а компаніям — розвивати бізнес на найбільш вигідних для себе умовах за допомогою онлайн-платформ.

Головною перевагою гіг-економіки є гнучкість. Проте, вона має й суттєві недоліки. Однією з найбільших проблем такого формату роботи є незахищеність виконавця та його трудових прав. Зайняті в гіг-економіці люди зазвичай не набувають статусу працівника, а просто укладають угоди про надання послуг. Тому компанії не дотримуються вимог щодо мінімальної заробітної плати, соціальних виплат, медичного страхування, відпусток та інших прав, передбачених трудовим законодавством.

На ці проблеми звернув увагу ВС у справі Uber BV та інші проти Аслама та інших [Uber BV and Others v Aslam and Others [2021] UKSC 5]. Одне з питань, що постали перед ВС, стосувалося статусу водіїв Uber. Суд мав визначити, чи вони є найманими працівниками (workers) в розумінні трудового законодавства, чи надають послуги як незалежні самозайняті підрядники.

Обставини справи

Ясін Аслам [Yaseen Aslam] та Джеймс Фаррар [James Farrar] були водіями та виконували замовлення, здійснені через мобільний застосунок Uber. У 2016 році вони звернулися до Трибуналу з питань зайнятості [Employment Appeal Tribunal] для встановлення їхнього трудового статусу. Водії заявляли, що були найманими працівниками Uber London Ltd, дочірньої компанії Uber BV, яка володіє правами на мобільний застосунок Uber. 

За їхніми словами, відповідно до Закону про права найманих працівників 1996 року, Закону про мінімальну заробітну плату 1998 року та Правил визначення робочого часу 1998 року, вони мали право на мінімальну заробітну плату, оплачувану відпустку та інші соціальні гарантії. Uber London Ltd, у свою чергу, стверджував, що водії були незалежними підрядниками, а не найманими працівниками. 

Трибунал з питань зайнятості визнав водіїв співробітниками, що працюють за трудовим договором. Uber London Ltd не погодився з цим рішенням і разом з Uber BV та ще однією її дочірньою компанією, Uber Britannia Ltd, подав апеляційну скаргу. Апеляційний суд скаргу відхилив, тому апелянти звернулися до ВС.

Рішення Верховного Суду

Апелянти стверджували, що Uber BV виступає технологічним провайдером, а його дочірня компанія Uber London Ltd — посередником з оформлення замовлень для водіїв. Uber вважає, що коли замовлення поїздки здійснюється через мобільний застосунок, договір укладається безпосередньо між водієм та пасажиром. 

Крім цього, Uber зазначав, що водії можуть працювати коли та скільки захочуть та отримують оплату від пасажирів. Саме тому водії є незалежними підрядниками, які надають послуги відповідно до договорів, укладених безпосередньо з пасажирами.

ВС не погодився з доводами Uber, оскільки не встановив підстав вважати Uber London Ltd посередником з оформлення замовлень. Суд зазначив, що саме Uber London Ltd укладав договори з пасажирами та залучав водіїв до виконання замовлень.

Зазначено і про те, що під час розгляду цієї справи слід враховувати мету трудового законодавства. Вона полягає в забезпеченні захисту більш вразливої сторони — працівників, які майже не можуть впливати на формування заробітної плати та умов праці, перебувають у підлеглому та залежному від роботодавця становищі. 

Такий підхід підтверджує і те, що трудове законодавство забороняє укладати договори, що обмежують гарантовані трудові права.

Вирішуючи, які все ж правовідносини виникли між Uber та водіями, і чи набули водії статусу найманих працівників, ВС погодився з аргументами, наведеними Трибуналом з питань зайнятості:

По-перше, саме Uber вирішує, скільки водіям заплатять за виконану роботу, оскільки водії не можуть змінювати тариф, запропонований мобільним застосунком.

По-друге, всі умови, на яких водії надають послуги, визначаються Uber. Водії зобов'язані прийняти не лише стандартний договір, а й умови перевезення пасажирів, які встановлюються Uber.

По-третє, від моменту, коли водій увійшов до мобільного застосунку Uber, його свобода вибору, чи приймати виклики від пасажирів, обмежується Uber. Формально водії не зобов'язані приймати замовлення і можуть їх відхиляти. Проте, коли водій отримує повідомлення про поїздку, Uber контролює прийняття замовлення.

Водій отримує інформацію про рейтинг пасажира, що ґрунтується на його попередніх поїздках, але не дізнається про місце призначення нової поїздки, поки не погодиться на неї. Таким чином, він не зможе відхилити замовлення через те, що не хоче їхати у певне місце.

Крім цього, Uber контролює кількість прийнятих і відхилених водієм замовлень. Якщо відсоток прийнятих падає нижче встановленого рівня або кількість відхилених перевищує певний рівень, водій починає отримувати попередження. Якщо він не поліпшує показники, застосунок автоматично відключає водія з системи, і той не може працювати протягом певного часу.

Оцінивши такі механізми контролю за виконанням замовлень, ВС підтвердив, що водії підпорядковані та залежні від Uber.

По-четверте, Uber контролює процес надання водіями послуг та їхню якість. Так, дотримання встановленого застосунком маршруту не є обов'язковим. Проте, відхилення від нього, яке не було схвалене пасажиром, може мати для водія негативні фінансові наслідки.

Існує також рейтинг водіїв, який формується за оцінками пасажирів. Якщо рейтинг певного водія опускається нижче встановленого рівня, його обліковий запис у застосунку може бути деактивовано.

Судді наголосили, що рейтингова система, яка застосовується Uber, відрізняється від подібних систем інших підприємств. Так, інформація про оцінку водія не надається пасажирові при його призначенні. Також рейтинг не впливає на вартість послуги. Він використовується лише як внутрішній механізм для підвищення якості обслуговування та може слугувати підставою для припинення співпраці із водієм. На думку Суду, це класична форма підпорядкованості водіїв, що є ознакою саме трудових відносин.

По-п'яте, Uber обмежує спілкування між водієм і пасажиром до мінімуму, необхідного для здійснення конкретної поїздки. Обмінюватися контактами заборонено, оплата послуг здійснюється через Uber.

Оцінивши перелічені аргументи, ВС вирішив, що водії підпорядковуються Uber. При цьому, вони не можуть підвищити рівень доходу завдяки своїм вмінням та навичкам. Єдиний спосіб заробляти більше — працювати довше та дотримуватися вимог Uber.

Зрештою, ВС відхилив скаргу Uber щодо того, що водії є звичайними підрядниками, та визнав водіїв найманими працівниками (саме workers, а не штатними працівниками, як це описано на початку статті). 

Судді також постановили, що робочим часом має вважатися не лише час поїздки, а і кожен проміжок очікування, коли мобільний застосунок був увімкненим, і водій перебував у тому районі, де він мав право отримувати замовлення.

Світова практика

Попри свою важливість і ґрунтовність рішення Верховного Суду Сполученого Королівства не є унікальним у вирішенні питань, пов'язаних із гіг-економікою.

У 2019 році в Каліфорнії було прийнято закон, який зобов'язав компанії гіг-економіки оформити з усіма своїми робітниками трудові відносини. У серпні 2020 року каліфорнійський суд зобов'язав компанії Uber і Lyft перекваліфікувати всіх водіїв з підрядників на найманих працівників.

У схожому напрямку рухаються і суди Канади, де ВС Канади в червні 2020 року дозволив водієві UberEats подати колективний позов про захист його трудових прав попри обов’язкове арбітражне застереження в контракті.

Також у квітні минулого року ВС Іспанії визнав кур'єрів, які виконують замовлення через мобільний застосунок Glovo у Барселоні, найманими працівниками, а не фрілансерами.

За кілька днів після прийняття рішення Верховним Судом (Великої Британії) Європейська комісія розпочала консультацію щодо покращення умов праці для людей, які надають послуги через цифрові платформи, такі як Uber. За словами Ніколя Шміта, єврокомісара з питань працевлаштування, існує необхідність встановити статус осіб, які працюють через цифрові платформи: вважати їх або самозайнятими особами, або найманими працівниками. Консультація досі триває.

Значення рішення Верховного Суду

Перш за все, рішення ВС вплине на права самих водіїв таксі (та інших працівників схожих професій гіг-економіки), які працюють через мобільні застосунки у Великій Британії. 

Змін також зазнають сфери оподаткування та соціальних виплат. Через те, що державні органи не могли чітко визначити статус водіїв, які користувалися мобільним застосунком Uber, але не вважалися найманими працівниками, ця частина ринку залишалася в тіні. 

Водії не лише не отримували всіх соціальних гарантій, а і не сплачували податки як наймані працівники та не отримували відповідний трудовий стаж. З визнанням їх найманими працівниками ця ситуація може змінитися. Крім того, Uber може змінити ставлення до статусу свої водіїв не лише у Великій Британії, але і в інших країнах.

З іншого боку, для пасажирів це може означати підвищення вартості послуг, адже компанія намагатиметься покрити додаткові витрати з оплати праці.

Вступити до АПУTelegram-каналYouTube-канал.

Якщо ви бажаєте підтримати діяльність АПУ, будемо вдячні, якщо ви зробите це за посиланням.

НАГАДАТИ ПАРОЛЬ