Депутати пропонують створити спеціальну базу ДНК громадян: що це означає?

2021-04-07

ХАРКІВ — 07 квітня 2021 року. Восени минулого року група народних депутатів ініціювала розробку законопроєкту «Про державну реєстрацію геномної інформації людини» №4265. Автори проєкту запропонували створення спеціальної бази ДНК громадян. Детальніше проаналізувати документ і розібратися в ключових ризиках допомогла Ольга Троценко, членкиня Відділення АПУ в Харківській області, керуюча АБ «Ольги Троценко», представниця Комітету АПУ з медичного права в Харківській області.

— Законопроєкт №4265 від 26.10.2020 про державну реєстрацію геномної інформації людини передбачає створення бази даних геномної інформації людини (далі — База даних), держателем якої буде Міністерство внутрішніх справ України.

Під геномною інформацією людини мають на увазі генетичні ознаки людини та відомості про них.

Реєструвати геномну інформацію людини планується для:

1) профілактики кримінальних правопорушень;

2) установлення осіб, які вчинили кримінальні правопорушення;

3) розшуку осіб, зниклих безвісти;

4) ідентифікації невпізнаних тіл (останків);

5) ідентифікації особи людини, яка за станом свого здоров’я чи за віком не може повідомити відомості про себе.

Держреєстрація геномної інформації буде поділятися на обов’язкову та добровільну.

Обов’язковій державній реєстрації підлягатиме геномна інформація:

1) осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів проти життя, здоров’я, статевої свободи, статевої недоторканості особи, щодо яких обрано запобіжний захід;

2) осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння проти життя, здоров’я, статевої свободи, статевої недоторканості особи, до яких за рішенням суду застосовані примусові заходи медичного характеру;

3) осіб, засуджених за вчинення умисних злочинів проти життя, здоров’я, статевої свободи, статевої недоторканості особи;

4)  установлена в біологічному матеріалі, вилученому під час проведення слідчих дій з місць вчинення кримінальних правопорушень, скоєних в умовах неочевидності, або отримана під час досудового розслідування та неідентифікована;

5) невпізнаних трупів людей та їх останків, відомості про виявлення яких внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато розслідування;

6) осіб, зниклих безвісти, яка за рішенням суду може бути встановлена шляхом проведення молекулярно-генетичної експертизи (дослідження) раніше відібраних біологічних зразків або біологічного матеріалу, відібраного з особистих речей особи, зниклої безвісти.

Також обов’язковій реєстрації підлягатиме геномна інформація осіб, які добровільно вступають або призиваються на військову службу, та військовослужбовців.

Право на добровільну держреєстрацію матимуть громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Однак здійснена вона буде на платній основі.

За рахунок коштів державного бюджету реєстрацію геномної інформації матимуть близькі родичі осіб, зниклих безвісти (біологічні батько, мати, в разі їх відсутності — діти, а в разі відсутності дітей — брати, сестри або інші біологічні родичі по материнській чи батьківській лінії) та ті особи, чия геномна інформація підлягає обов’язковій державній реєстрації.

Законопроєктом визначається порядок відбору біологічного матеріалу для проведення обов’язкової державної реєстрації геномної інформації, порядок проведення молекулярно-генетичної експертизи (дослідження) біологічного матеріалу, перелік даних, що мають бути внесені до Бази даних, порядок зберігання та знищення відібраного біоматеріалу. 

Порядок оброблення геномної інформації та ведення Бази даних, доступу до геномної інформації, зареєстрованої в Базі даних, та її використання мають бути додатково встановлені Кабміном.

Геномна інформація має зберігатися в Базі даних протягом 75 років. Її вилучення та знищення здійснюються на підставі виправдувального вироку суду, що набрав чинності, закриття кримінального провадження прокурором щодо підозрюваного на підставі пунктів 1–3 ч.1 ст. 284 КПК.

Відбуваються такі дії на підставі письмової заяви фізичної особи або її законного представника.

Фізособа (її законний представник), генетичні ознаки якої поміщено до Бази даних у порядку добровільної державної реєстрації, зможе в будь-який час подати заяву про вилучення та знищення її геномної інформації з Бази даних.

Контроль за додержанням прав людини та громадянина при держреєстрації здійснює Уповноважений ВРУ з прав людини.

Законопроєкт є недосконалим у визначенні правового механізму державної реєстрації геномної інформації особи та містить чимало неточностей і суперечностей з іншими актами законодавства, що створить перешкоди у можливості його реалізації та численні оскарження здійснення такої реєстрації

По-перше, у п. 1 ч. 1 ст. 5 проєкту передбачається, що обов’язковій державній реєстрації геномної інформації підлягає геномна інформація осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів проти життя, здоров’я, статевої свободи, статевої недоторканості особи, щодо яких обрано запобіжний захід.

Але відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) притягнення до кримінальної відповідальності — стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому, поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» не тотожне поняттю «кримінальна відповідальність». Особа вважається притягненою до кримінальної відповідальності тільки після постановлення судом обвинувального вироку, який набрав законної сили.

Натомість згідно зі ст. 176 КПК запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, до яких належать: особисте зобов’язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою, а також затримання особи як тимчасовий запобіжний захід. Такі заходи застосовуються під час досудового розслідування слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження — судом за клопотанням прокурора.

Натомість ці заходи не застосовуються до осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, а у випадку притягнення до кримінальної відповідальності особа, обвинувальний вирок суду щодо якої набрав законної сили згідно зі ст. 43 КПК, є засудженою. У зв’язку з чим нелогічним виглядає викладення п. 1 ч. 1 ст. 5 проєкту про обов’язковість реєстрації геномної інформації осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів проти життя, здоров’я, статевої свободи, статевої недоторканості особи, щодо яких обрано запобіжний захід.

Крім того, проєктом передбачається, що при відібранні біологічного матеріалу відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 проєкту до реєстраційної картки також вноситься інформація про: правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) Закону України про кримінальну відповідальність; ініціатора проведення державної реєстрації геномної інформації (найменування підрозділу, контактні відомості); найменування суду, який ухвалив (постановив) судове рішення, дату його ухвалення та єдиний унікальний номер справи; процесуальний статус особи (ч. 3 ст. 10). Проте у випадку, якщо до особи застосовано запобіжний захід, точну правову кваліфікацію, а тим паче судове рішення у справі, зазначити неможливо.

Вбачається, що визначені у п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 5 проєкту підстави обов’язкової державної реєстрації геномної інформації (установлена в біологічному матеріалі, вилученому під час проведення слідчих дій з місць вчинення кримінальних правопорушень, скоєних в умовах неочевидності, або отримана під час досудового розслідування, та неідентифікована; невпізнаних трупів людей та їх останків, відомості про виявлення яких унесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато розслідування) є майже тотожними. Адже у всіх окреслених вище випадках (що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення), слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування (див. ч. 1 ст. 214 КПК).

По-друге, приписи проєкту, які регулюють процес відбору, зберігання та знищення біологічного матеріалу, містять відсилочні норми до кримінального процесуального законодавства (ст. 7 «Відбір біологічного матеріалу», ст. 9 «Молекулярно-генетична експертиза (дослідження)», ст. 11 «Зберігання біологічного матеріалу, відібраного для здійснення державної реєстрації геномної інформації», ст. 13 «Знищення біологічного матеріалу, відібраного для здійснення державної реєстрації геномної інформації» проєкту). Така законодавча пропозиція є дещо некоректною, оскільки кримінальне процесуальне законодавство України містить положення щодо відібрання біологічних зразків для проведення освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу (ст. ст. 241, 245 КПК). У інших же випадках у разі необхідності за рішенням слідчого можливе призначення експертизи. Примусове ж залучення особи для проведення медичної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду (ч. 3 ст. 242 КПК). При цьому, наприклад, такі питання, як зберігання та знищення біологічного матеріалу, відібраного для здійснення державної реєстрації геномної інформації, виходять за межі предмету правового регулювання КПК. Тобто низка зазначених вище відсилочних норм проєкту на практиці не зможе бути реалізована, а, отже, потребує додаткового врегулювання.

По-третє, у законопроєкті відсутній чіткий перелік об’єктів біологічного походження, які можуть бути відібраними для проведення молекулярно-генетичної експертизи. Так, за даними Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, до об’єктів біологічного походження, які досліджують у лабораторії біологічних досліджень та обліку Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України при проведенні молекулярно-генетичної експертизи, належать: кров, сперма, букальний епітелій, слина, піднігтьовий вміст, кістки і зуби, волосся з цибулиною. Тому в проєкті доцільно більш точно визначити, який саме біологічний матеріал може бути відібраний в особи. Крім того, оскільки у більшості випадків відбір такого матеріалу повинен проводитися спеціалістом, можуть виникнути труднощі у реалізації окремих положень законопроєкту (наприклад, здійснення відбору біологічних зразків уповноваженою особою органу (установи) виконання покарань або органу з питань пробації (п. 3 ч. 1 ст. 7 проєкту)).

Крім того, викликає сумнів технічна можливість забезпечення зберігання біологічного матеріалу, відібраного для здійснення державної реєстрації геномної інформації, протягом терміну, визначеного ст. 13 проєкту. Адже деякий біологічний матеріал втрачає свої властивості та не може зберігатися протягом тривалого часу.

По-четверте, у ч. 4 ст. 20 «Прикінцеві та перехідні положення» проєкту зазначається, що «державній геномній реєстрації в порядку та на умовах, передбачених для осіб, зазначених у пункті 3 частини першої статті 5 цього Закону, підлягає також геномна інформація осіб, які на дату набрання чинності цим Законом мають не зняту чи непогашену судимість за вчинення умисних злочинів проти життя, здоров’я, статевої свободи, статевої недоторканості особи».

Але строки погашення судимості визначені у ст. 89 Кримінального кодексу України. При цьому найбільшим є строк 8 років для осіб, засуджених до позбавлення волі або основного покарання у вигляді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення. Тобто проєктом передбачається необхідність відібрання біологічного матеріалу в осіб, які уже відбули покарання за вчинення кримінального правопорушення. Проте таке обмеження прав і свобод для осіб, які відбули покарання, не може бути підтримано, адже відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Викликає сумнів і можливість забезпечення правового механізму відібрання біологічних зразків у таких осіб (підстави, порядок, особи, відповідальні за відібрання біологічного матеріалу тощо).

Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 4 законопроєкту «база даних є державною власністю, держателем якої є Міністерство внутрішніх справ України. Держатель має право доступу до відомостей, унесених до Бази даних, у повному обсязі. Адміністратором Бази даних є Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України». Тобто вся система збору, зберігання і управління доступом до ДНК-даних має регулюватися виключно Міністерством внутрішніх справ України (далі — МВС). Зокрема, МВС збиратиме дані (і про військовослужбовців інших силових відомств), оформлятиме їх, зберігатиме, надаватиме іншим органам доступ і одночасно воно ж видаватиме експертні висновки в разі потреби. При цьому, у законопроєкті відсутні гарантії повної незалежності роботи зі збирання, зберігання та використання відповідних зразків.

Зосередження таких дискреційних повноважень в одному державному органі створює значні корупційні ризики та може призвести до службових зловживань у сфері оброблення та державної реєстрації геномної інформації людини.

Крім того, розвиток сучасної науки, зокрема, у сфері генетики, за допомогою геномної інформації дозволяє ідентифікувати людину, аналізувати генетичну історію, виявляти схильність до спадкових захворювань, тобто одержати про неї додаткові відомості, що зумовлює необхідність у визначенні на законодавчому рівні правових норм, які б дозволили чіткіше регулювати питання обігу відповідних даних та біологічного матеріалу, юридичної відповідальності у разі їх порушення. Натомість законопроєкт не містить дієвого правового механізму для запобігання передачі цієї інформації третім особам, що може завдати шкоду законним інтересам особи, геномна інформація якої оброблюється.

Також некоректними з юридичного погляду є доручення Верховної Ради України, які надаються Кабінету Міністрів України «протягом одного року з дня опублікування цього Закону підготувати та внести на розгляд Верховною Радою України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність до цього Закону» (ч. 2 ст. 20 «Прикінцеві та перехідні положення»).

Такий підхід порушує вимоги ч. 8 ст. 90 Регламенту ВРУ, відповідно до якої «якщо для реалізації положень поданого законопроєкту після його прийняття необхідні зміни до інших законів, такі зміни мають викладатися в розділі «Перехідні положення» цього законопроєкту або в одночасно внесеному його ініціатором окремому законопроєкті. До законопроєкту додається перелік законів та інших нормативних актів, прийняття або перегляд яких необхідно здійснити для реалізації положень законопроєкту в разі його прийняття».

Але якщо усунути всі недоліки, такий Закон має право на життя, оскільки:

— сприятиме роботі правоохоронних органів України із запобігання, виявлення, розкриття та розслідування злочинів з метою попередження кримінальних правопорушень, встановлення осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, розшуку зниклих безвісти.

— враховуючи ситуацію з АТО, що триває в Україні, сприятиме ідентифікації невпізнаних військовослужбовців.

— дозволить забезпечити спрямування і координацію зусиль правоохоронних органів у сфері боротьби зі злочинністю та виконання ними соціальних функцій (розшуку безвісти зниклих осіб та встановлення осіб невпізнаних трупів), захисту прав і свободи людини, слугуватиме ефективним засобом профілактики злочинності.

Та враховуючи сьогоднішні реалії, коли наша країна зайнята боротьбою із пандемією, а також економічний стан і фінансові можливості країни, то часу для запровадження такого Закону у разі його прийняття потрібно буде значно більше ніж один рік.

Якщо ви бажаєте підтримати діяльність АПУ, будемо вдячні, якщо ви зробите це за посиланням.

НАГАДАТИ ПАРОЛЬ