Чергова спроба посилення відповідальності у сфері е-декларування: верховенство права чи «бій з вітряками»?

2021-03-26

ХАРКІВ — 26 березня 2021 року. На початку березня Комітет ВРУ з питань правової діяльності підтримав законопроєкт №4651 щодо вдосконалення відповідальності за декларування недостовірної інформації. Наскільки дієвими є запропоновані зміни? Розповів Іван Кучер, член Відділення АПУ в Харківській області, адвокат АО «Кролевецький та партнери».

— Однією з найобговорюваніших у суспільстві та правовій спільноті новин 2020 року була публікація рішення КСУ від 27 жовтня у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо конституційності окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», ККУ.

Зазначеним рішенням КСУ № 13-р/2020 серед інших норм, неконституційною визнана стаття 366-1 ККУ.

Нею передбачалась кримінальна протиправність та караність подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», чи умисне неподання суб’єктом декларування такої декларації.

Водночас визнаючи цю норму неконституційною, орган конституційної юрисдикції зазначав, що за своєю правовою природою подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання декларації хоч і свідчать про порушення вимог антикорупційного законодавства, та такі діяння не здатні заподіяти істотної шкоди фізичній чи юрособі, суспільству або державі в обсягах, необхідних для визнання їх суспільно небезпечними відповідно до вимог статті 11 КК України:

«Конституційний Суд України вважає, що декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання суб’єктом декларування декларації мають бути підставою для інших видів юридичної відповідальності»

При цьому, дослідивши склад злочину, передбаченого статтею 366-1 КК України, КСУ дійшов висновку, що використання юридичних конструкцій, де відсутній чіткий перелік законів, унеможливлює однозначне визначення кола суб’єктів злочину, а відсилочні норми унеможливлюють встановлення кола їх адресатів. 

Як наслідок, до відповідальності за умисне неподання декларації може бути притягнуто осіб, які не можуть бути учасниками правовідносин з декларування, а тому свідомо не виконали такого обов’язку. Зазначене не узгоджується з поняттям правової держави та принципом верховенства права, закріпленим у частині першій статті 8 Конституції. Зокрема такими його елементами, як юридична визначеність та передбачуваність закону:

«Конституційний Суд України вважає, що встановлення кримінальної відповідальності за декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання суб’єктом декларування декларації є надмірним покаранням за вчинення цих правопорушень. Негативні наслідки, яких зазнає особа, притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених статтею 366-1 КК України, непропорційні шкоді, яка настала або могла настати у разі вчинення відповідних діянь».

Та попри такі висновки, 4 грудня ВРУ прийнято закон №4460-д, що набув чинності 30 грудня. Ним доповнено ККУ статтями 366-2 та 366-3, якими передбачено відповідальність за порушення вимог фінансового контролю, а також виключено статтю 366-1, раніше визнану неконституційною рішенням КСУ від 27.10.2020.

Законом підвищено «поріг відповідальності» за декларування недостовірної інформації: ч.1 ст.366-2 ККУ наразі передбачає кримінальну відповідальність за умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

А ч.2 встановлює кримінальну протиправність за декларування недостовірних відомостей на суму понад 4 тис прожиткових мінімумів.

Разом із тим, включеною до КК України статтею 366-3 передбачено відповідальність за умисне неподання суб’єктом декларування декларації  особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».

Варто зауважити, що цим законом названі статті ККУ не віднесено до «корупційних правопорушень». Тому в разі визнання осіб винними у вчиненні згаданих кримінальних правопорушень дані про таких осіб, через положення статті 59 Закону України «Про запобігання корупції», не включатимуться до Єдиного держреєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

Так само можуть застосовуватися «пом’якшуючі» покарання та відповідальність норми кримінального закону, в тому числі звільнення від покарання з іспитовим строком, звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих обставин, тощо.

Однак, Президентом України 27 січня внесено на розгляд парламенту законопроєкт №4651.

Станом на сьогодні Комітетом з питань правоохоронної діяльності ВРУ зазначений його рекомендовано для прийняття за основу.

Так, пропонується внесення змін до статті 366-2 КК України: 

— передбачити відповідальність за декларування недостовірних відомостей в разі, якщо вони відрізняються від достовірних на суму від 500 до 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб; 

— встановлення кримінальної протиправності за декларування недостовірних відомостей на суму понад 2000 прожиткових мінімумів.

Іншими словами, для щорічних декларацій за 2020 рік, які подаються суб’єктами декларування до 01.04.2021, «порогом» та межами кримінальної відповідальності за ч.1 ст.366-2 КК України визначатимуться суми від 1 051 000 грн. до 4 204 000 грн., тоді як для ч.2 статті — «поріг» на суму понад 4 204 000 грн.

Для декларацій за 2021 рік такий поріг пропонується визначити в межах від 1 094 000 грн до 4 378 000 грн для ч.1 ст.366-2 КК України, та суму понад 4 378 000 грн — для ч.2 статті.

Змінами до санкцій статей 366-2, 366-3 КК України пропонується посилити кримінальну відповідальність за декларування недостовірної інформації та неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, шляхом збільшення розмірів штрафу — від 51 000 грн до 85 000 грн (для статті 366-2 КК України). Також визначається можливість призначення покарання у виді обмеження волі на строк до двох років,  позбавлення волі на строк до двох років.

Крім того, законопроєктом пропонується включити статті 366-2, 366-3 ККУ у примітку до ст.45 ККУ та віднести відповідні правопорушення до корупційних кримінальних правопорушень.

Тобто в разі прийняття парламентом вказаного законопроєкту, особа, яка вчинила кримінальні правопорушення, передбачені статтями 366-2, 366-3 КК України, не зможе бути звільненою від кримінальної відповідальності. Навіть якщо вона після вчинення кримінального правопорушення щиро покаялася, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення та повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Аналізуючи запропоновані зміни та порівнюючи зі змістом статті 366-1 КК України, можна дійти висновку, що фактично законопроєкт №4651 «повертає» кримінально-правові наслідки неподання декларації та декларування недостовірної інформації до стану, що існував до ухвалення КСУ цитованого рішення і формально суперечить висновкам, викладеним у рішенні КСУ № 13-р/2020 від 27.10.2020.

Враховуючи цю позицію КСУ та запропонований парламенту законопроєкт вважаю, що крапку в історії ще не поставлено, а доцільність саме кримінальної відповідальності за порушення обов’язків щодо е-декларування надалі буде переглядатись.

Водночас невідповідність як прийнятих 4 грудня норм, так і запропонованих до них змін, висновкам органу конституційного нагляду може надалі мати наслідком чергового визнання таких норм неконституційними та, відповідно, неоднозначного ставлення суспільства до державного апарату.

НАГАДАТИ ПАРОЛЬ