КИЇВ — 14 січня 2021 року. 2020-й минув, залишивши по собі значний слід для України. Торкнувся він і податкової сфери, де від Верховної Ради, яка приймала чергові законодавчі зміни, намагався не відставати і Верховний Суд: часто відходив від сформованої роками практики і генерував власні висновки з правозастосування, які платникам, контролюючим органам і судам необхідно буде використовувати надалі.

Отже, які важливі новації було прийнято? Розповів Андрій Реун, заступник Голови Комітету АПУ з податкового та митного права, партнер Юридичної групи LCF. 

10 місце. Операції за зовнішньоекономічними контрактами можуть бути зняті з валютного контролю на підставі проведення взаємозаліку

31 січня 2020 року ВС дійшов до висновку про необхідність змінити практику, де припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог не можна вважати підставою для зняття експортної операції з контролю. При цьому ВС вказав, що резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України. А припинення зобов’язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може обмежуватися лише законами України.

9 місце. Податкова інформація не є належним доказом у суді

Одним із улюблених доказів порушень платника податків, що надається контролюючими органами, не відповідає передбаченим вимогам процесуального законодавства. Так, за результатом розгляду справи №520/4829/19 ВС прийняв постанову, де вказав, що будь-яка податкова інформація, наявна в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагентів суб’єкта господарювання по ланцюгах поставок, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, зокрема і складена з причини неможливості проведення документальних перевірок, має виключно інформативний характер і не є належним доказом в розумінні процесуального закону.

8 місце. Підвищені штрафи (50% і 75%) відповідно до ст.127 ПКУ застосовуються за кожне порушення та можуть бути відображені в одному акті перевірки

ВС дійшов до висновку, що несплата податковим агентом до чи під час виплати доходу на користь іншого платника податків є підставою для накладення штрафу відповідно до згаданої статті ПКУ. При цьому розмір штрафних санкцій визначається з урахуванням кількості разів допущених податкових правопорушень. Без огляду на те, чи були виявлені порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки. Отже, ВС відійшов від сформованої раніше практики застосування підвищених штрафів лише в разі виявлення порушень під час проведення різних перевірок, результати яких зафіксовані в різних актах.

7 місце. Судовий збір при оскарженні відмови в реєстрації податкових накладних

Судова практика в частині виявлення недоплати судового збору при оскарженні відмов у реєстрації податкових накладних була досить різноманітною. Та найбільші проблеми створювала практика визначення судами вимоги про визнання незаконним рішення про відмову та вимога зареєструвати накладну непов’язаними.

5 червня 2020 року ВС вирішив цю проблему, вказавши, що вимога про визнання протиправним акту, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати недійсним рішення чи окремі його положення, зобов’язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як способу усунення наслідків протиправності акту, дій або бездіяльності є однією вимогою.

6 місце. Підпис інспектора-ревізора на акті перевірки та його вплив на дійсність такого акту

5 березня 2020 року ВС прийняв постанову, де висловив позицію, що відсутність підписів посадових осіб контролюючого органу в акті перевірки робить його недійсним, а тому він не може бути підставою для прийняття ППР.

Проте не встиг ще тонер на цьому рішенні висохнути, як 19 червня 2020 року ВС встиг відійти від зазначеної позиції, вказавши, що відсутність в акті перевірки підпису одного з посадових осіб стосується оформлення результатів перевірки та не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акту, за відсутності порушень правил проведення перевірки.

5 місце. Платник податків може подати позов, вимагаючи внести зміну до інтегрованої картки 

Внесення змін до цих ІКП не завжди сприймалося судами як належний спосіб захисту прав платників, що могло спричинити низку процесуальних питань та неможливість відновити порушені права добропорядного платника.

Одна, ВС у постанові від 06.03.2020 вказав, що належним способом захисту прав платника податків є саме подання відповідного позову про коригування в інтегрованій картці платника відомостей про спірну суму податкового боргу.

4 місце. Якщо допустили до перевірки, наказ уже не оскаржується, але можна посилатися на процесуальні порушення при оскарженні ППР
Можливість визнання перевірки незаконною через процесуальні порушення контролерами після фактичного їх допуску до перевірки часто була дискусійною, і практика в цьому питанні змінювалася.

Остання позиція ВС викладена в постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826 /17123/18. Так, ВС вказав, що оскарження наказу про проведення перевірки після допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків. Причина — подальше скасування наказу не може привести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

При цьому від факту допуску до перевірки, оскаржуючи надалі її наслідки у вигляді ППР, платник податків не позбавлений можливості посилатися на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких рішень. А суди повинні оцінювати такі підстави позову в першу чергу, і лише якщо порушення не призвели до протиправності ППР, переходити до перевірки підстав позову в частині здійснення платником порушень податкового чи іншого законодавства.

3 місце. Щоб бути бенефіціарним власником роялті, не обов’язково бути власником торгової марки

ВС, розглядаючи справу № 826/5306/16, визнав, що компанія, яка придбала виняткові права на використання торгової марки та має право на отримання доходу від їх використання, вільно розпоряджаючись цим прибутком без зобов’язань щодо подальшого його перерахування третім особам, є бенефіціарним отримувачем доходу. Без огляду на те, що в реєстрі WIPO власником значиться інша компанія. Важливо, що в цій справі придбання нерезидентом виключної ліцензії на право використання торгової марки було сплачено одним єдиним платежем без обов’язку доплачувати.

2 місце. Прокурор може ініціювати судовий процес у сфері податків тільки якщо чітко дотримувався встановленого порядку        
ВП ВС, розглядаючи можливість захисту інтересів держави прокурором, зробила висновок, що для цього йому необхідно чітко дотримуватися вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Зокрема, заздалегідь повідомити уповноважений орган про своє бажання йти до суду. Якщо ж вимоги не були дотримані, позов повинен залишитися без розгляду.

Хоча розгляд зазначеної справи був не у сфері оподаткування, цей висновок ВП доцільно застосовувати у випадках (що почастішали) підмін прокурором податківців.

1 місце. Фактичне скорочення термінів на оскарження ППР       

Тривалий час платники оскаржували податкові повідомлення — рішення (далі — ППР) в судовому порядку протягом 1095 днів, незалежно від попереднього використання процедури адміністративного оскарження. Проте 26 листопада 2020 року в справі №500/2486/19 Судова палата КАС ВС вирішила відійти від такої практики, угледівши в ній порушення принципу правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права. Тому вказавши, що норма пункту 56.19 ст. 56 ПК України є спеціальною щодо норми ч. 4 ст. 122 КАС України, Судова палата КАС ВС дійшла до висновку про необхідність подавати позов щодо ППР не пізніше місяця після закінчення процедури адміністративного оскарження. Звичайно, якщо вона використовувалася.