Шлях успішного самопросування юриста

2020-11-19

ХАРКІВ — 19 листопада 2020 року.  Жодних рецептів та покрокових інструкцій. Тільки власна історія Ольги Сімсон, д.ю.н., членкині Ради Відділення АПУ в Харківській області, директорки та співзасновниці Інституту права, технологій та інновацій для молодих юристів. Про власний досвід, зміну парадигм, ілюзії та реальність, китів особистого бренду, ярмарки марнославства і не тільки. Бажаємо приємного прочитання. 

— «Шлях юриста» для мене звучить так само туманно, як «шлях комунізму». В кожного свій шлях, і я завжди остерігалася коучів, які рекомендують рецепти на всі випадки життя. Комусь успіх давався швидко — пощастило. А хтось йшов до нього важкою, тривалою та наполегливою працею. Хоча найчастіше за «пощастило» також стояли багаторазові намагання та фейли.

 Щастить тому, хто діє, ризикує та не боїться невдач.

Втім, можу поділитися певними міркуваннями для молодих юристів, які лише починають свій шлях. Але перед тим попереджаю, що моя історія починалася в далекі та лихі 90-ті. З того моменту світ навколо змінився, час став дуже стислим, а інформаційний простір — концентрованим. З’явилася купа додаткових можливостей, та водночас — шалено зросла конкуренція.

У 90-ті для оцінки успішності шляху юриста ледь не найважливіше — з якої ти сім’ї. Так-так, якщо батьки вже були в юрбізі, судовій системі чи органах, твій шлях «самопросування» міг значно прискоритися. Я, в цьому сенсі, абсолютна біла ворона (якщо не рахувати прабабусю, яка навчалася на жіночих юридичних курсах у Царській Росії). Мої предки всі, поголовно були вченими в галузі фізики та математики чи вчителями. Тому власний юридичний шлях починала з нуля. Закінчивши харківську юракадемію з відзнакою, я поступила до аспірантури. Звичайно, тут уже довелося підключити певні зв’язки. Для того, аби пропустили саме аспірантом, а не пошукувачем.

Міф про те, що навчатися в юракадемії можна нібито лише за гроші вигадали люди, які просто не бажають вчитися. Ніколи не платила за жодний іспит чи інші речі! Як згодом, після працевлаштування до академії, і не брала гроші — та не вважаю це своїм особистим успіхом, скоріше нормою.

Якщо серйозно, то зв’язки в юридичному світі важливіші за гроші, та вони напрацьовуються роками. Тепер це називається «нетворкінг». Наразі «сімейність» вже не надто важлива — набагато більше залежить від тебе, власних можливостей і таланту.

Після захисту кандидатської мене звабив світ юридичної практики. Я прагнула якомога швидше перейти зі світу теорії до практичної сфери та швидко отримала роботу в одному з холдингів. Одразу ж на мене звалилася купа питань — від господарсько-правових до цивільних, коли я просто вирішувала особисті проблеми свого керівника. Тільки за перший рік практики я мала валізу з 12 судових кейсів та перший виграний процес із Мегабанком. Саме тоді, разом із практикою, я отримала купу досвіду, з якого я винесла важливі речі. І саме вони лягли в основу мого світогляду юриста:

1) теорія, яку викладають в університеті, не має жодного відношення до практики. І навіть не через неактуальність, а тому, що вона ідеалізована чи «незаймана» від сторонніх факторів. На практиці ти розумієш, що правильно — не про ідеальний світ, а про інтереси твого клієнта. Це перший злам свідомості.

2) клієнти не завжди приємні, чемні та вдячні люди. Іноді просто змушують робити речі, які тобі не притаманні чи йдуть в розріз із твоїм світоглядом. Правий той, хто платить, тобто клієнт, і ти не можеш йому відмовити, бо юристи не обирають, кому надавати допомогу, а кому — ні, просто за принципом «не подобається».

3) наші суди, скажімо так, неідеальні, там ніхто не слухає твою красномовну промову. Іноді рішення приймаються ще до судового засідання, а ти відчуваєш себе маріонеткою в заздалегідь розіграному, як по нотах, судовому процесі.

Після двох років практичної школи я повернулася до науки — не витримала душа поета. Моя претензія на докторський ступінь виявилася не такою легкою фортецею, як кандидатська. Напевно, тоді до мене прийшло розуміння, що академічний світ також далекий від ідеалу. Бо це не лише твої ідеї та комп’ютер, а й обмежене «коло обраних», куди тебе просто можуть не пустити. Може здатися дивним, та саме академічне коло загартувало мій характер, принципи й уміння досягати поставлених цілей. 10 років я пробивала свою докторську дисертацію, з яких три роки — процес написання, і сім — боротьби.

Тема дисертації безпосередньо стосувалася інновацій, які на той час не вважалися юридичною категорією. Всі ці стартапи, технопарки, технології лише починали входити до економічної площини та викликали зневажливу посмішку в юридичної спільноти. Моя книга «Інноваційне та креативне право: право знань і творчості» була притчею во язицех на багатьох наукових конференціях. Так само, коли я вперше запустила тему ІТ-права, як галузевої спеціалізації, всі чомусь почали висміювати цей факт і пропонувати запровадити «молочне право» або «трамвайно-тролейбусне», цитуючи класиків. Після успішного захисту докторської дисертації одразу з двох спеціальностей, я зробила для себе ще декілька висновків — порад для успішного юриста:

1) не бійся критики, вона робить тебе кращим. Конструктивна критика — необхідна річ, бо атмосфера комплементарності — це шлях до неякісного продукту, який нікому не потрібен. Кожен стартапер знає, що таке пітч, «прожарювання» твоєї ідеї, випробування її на міцність;

2) якщо ти віриш у свою ідею, йди до кінця, роби її на краще, та не кидай. Це не означає, що в мене не було «синдрому самозванця». Був. Були й сумніви, й емоційні бажання все кинути, та професійна злість в доброму розумінні слів, змушувала йти далі, до своєї мети, відстоювати власну думку;

3) краще бути експертом у вузькій тематиці, ніж консультантом з усіх питань. Саме під час написання докторської я відчула себе експертом. Доводилося багато консультувати, брати участь в робочих групах, міжнародних проєктах з удосконалення законодавства, бути радником при органах державної влади та місцевого самоврядування.

Зараз, коли я постійно стикаюся з працевлаштуванням юристів, бачу наскільки вони інші. Покоління Z прагне швидких результатів і високо себе оцінює. В мене була інша стратегія, я довго працювала на власне ім’я, іноді виконувала роботу безкоштовно, щоб мати гарне портфоліо із замовників, була соціально активною. Зараз я пожинаю плоди — нарешті можу займатися тим, що мені цікаво, мати свою нішу та обирати з ким працювати. Мій час вартує дорого, та й досі я роблю безоплатні речі, там, де бачу користь для суспільства та власний професійний інтерес.   

Успішний юрист у сучасному світі — більше, ніж правник. Він має мислити нешаблонно, виходити за межі норми та критично її осмислювати. Нова реальність потребує гнучкості, вміння швидко підлаштовуватися під умови, що постійно змінюються, шукати нові рішення. Успішний юрист — це не тільки гарний та відповідальний виконавець, це лідер, який приймає рішення.

Особистий бренд юриста формується на трьох китах: зміст, стиль та переконання. Зміст — це експертність, професіоналізм правника, його досвід, який напрацьовується роками. Стиль — це не лише вміння одягатися, а й манери: як ви поводитися, говорите, ваша індивідуальність. Переконання формуються на рівні моралі — це сума цінностей, добропорядності та репутації. Саме тому так важливо жодного разу не йти на угоду з власною совістю на шкоду власного доброго імені. Звичайно, надважливими є загальна культура та толерантність до думок інших людей.

Зауважте, що я не раджу рецептів та покрокових інструкцій, як стати успішним юристом. Кожен обирає цей шлях для себе. І не думайте, що рейтинги чи активність в соцмережах — це ключ до успіху. Соціальні мережі — це лише інструмент налагодження комунікацій, та якщо ви нікому не цікаві, у вас немає сполуки змісту, стилю та переконання, то соцмережі вам не допоможуть. Про рейтинги — окрема розмова, бо загалом в Україні це ярмарок марнославства, який може забезпечити вам легкий доступ до клієнта. Та чи варто вкладати в них гроші — це ваш особистий вибір.

Обирайте свій шлях та впевнено крокуйте до своєї мети!

НАГАДАТИ ПАРОЛЬ