КИЇВ — 19 січня 2021 року. Обмежити перелік найцікавіших справ бізнесу проти України в ЄСПЛ декадою, як виявилося, неможливо. Разом із Павлом Лебедєвим, юристом AGA Partners, ми знайшли ще 5 гучних кейсів, які доводять — вельми ймовірно, що саме Страсбург стане місцем, де бізнес зможе відновити справедливість та відстояти власні економічні інтереси.

Спеціальний матеріал для ділового видання The Page.

— Що вам спадає на думку, коли чуєте про права людини? З моєї підсвідомості одразу ж виринає Мартін Лютер Кінг із його палкими промовами про рівність людей, їх гідність та свободи. Національні меншини, свобода преси, придушення демонстрацій, незаконне утримання під вартою — все це постійно лунає в контексті прав людини у ЗМІ, Інтернеті та навіть на лекціях в університетах.

Та малоймовірно, що в такому асоціативному ряді згадувалися би економічні права підприємців. І це не дивно, бо навіть офіційна назва основного документу європейського континенту у сфері прав людини — Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод («Європейська конвенція») — оманливо посилається на права саме людини, не згадуючи юридичних осіб. Тим не менш, стаття 34 Європейської конвенції дозволяє не лише фізичним особам, а й юридичним, звертатися з заявою про її порушення до Європейського суду з прав людини («ЄСПЛ» або «Суд»).

І український бізнес активно користувався цим механізмом правового захисту роками. Найбільш популярними підставами для звернення слугували порушення недоторканності права власності в комбінації з правом на справедливий суд, що відображені у статті 1 Протоколу до Європейської конвенції та у статті 6 Європейської конвенції відповідно.

Для того, щоб відкрити цю маловідому сторону Європейської конвенції, ми відібрали 10 найцікавіших справ, в яких ЄСПЛ розглядав заяви юридичних осіб про порушення Україною їх прав та інтересів.

1. Industrial Financial Consortium Investment Metallurgical Union v. Ukraine

Ще одна резонансна справа, яка розглядалася в ЄСПЛ. У 2004 році промислово-фінансовий консорціум «Інвестиційно-металургійний союз» («ІМС») було визнано переможцем у конкурсі на приватизацію 93,02% «Криворіжсталі», про що було укладено відповідний договір купівлі-продажу. У зв’язку з численними порушеннями процедури проведення приватизаційного конкурсу, інші учасники конкурсу звернулися до господарських судів для оскарження його результатів. Однак суди не погодилися з аргументацією позивачів і тому відхилили їх вимоги. Втім, після зміни влади приватизація все ж була визнана незаконною, а договір купівлі-продажу недійсним. А заплачені за приватизацію 4,260,000,000 гривень були повернуті на рахунки ІМС.

Водночас, Генеральний прокурор звернувся до Верховного Суду для оскарження рішень у згаданих вище справах, попри пропуск процесуальних строків на 4 місяці. Незважаючи на відсутність доказів поважності такого пропуску, Верховний Суд розглянув звернення Генерального прокурора, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій та відправивши справу на новий розгляд. У своєму рішенні Верховний Суд вказав, що ІМС не мав право брати участь у приватизації «Криворіжсталі» і загалом конкурс був проведений з порушенням українського законодавства. За результатами нового розгляду господарські суди визнали договір купівлі-продажу недійсним.

В ЄСПЛ ІМС посилався на порушення права на справедливий суд у зв’язку з тим, що Верховний Суд відкрив провадження та скасував рішення судів попередніх інстанцій, незважаючи на пропуск процесуальних строків. Відсутність справедливого розгляду справи призвело, на його думку, до позбавлення його права власності на 93,02% «Криворіжсталі». Розглянувши звернення ІМС, Суд визнав, що право на справедливий суд було порушено внаслідок поновлення процесуальних строків без достатніх для того підстав та наступного скасування рішень, вигідних заявнику, без встановлення істотних порушень норм матеріального та процесуального права. Однак такі порушення, на думку Суду, були не настільки серйозними, щоб вважатися втручанням державних органів у безперешкодне використання заявником своєї власності

2. Aviakompaniya A.T.I., ZAT v. Ukraine

Через затримку видачі сертифікату безпеки авіакомпанія звернулася до суду для зобов'язання Державного департаменту авіаційного транспорту видати їй відповідний документ. В окремому провадженні вона також просила відшкодувати втрачену вигоду, спричинену відсутністю сертифікату безпеки протягом тривалого проміжку часу. Зрештою, Вищий господарський суд частково задовільнив вимоги авіакомпанії по компенсації збитків.

Будучи незадоволеним рішенням Вищого господарського суду, Державний департамент авіаційного транспорту вирішив оскаржити його у Верховному Суді. Останній скасував рішення Вищого господарського суду та підтримав рішення суду апеляційної інстанції, який відмовив авіакомпанії у задоволенні позову на підставі того, що заявник не довів наявність причинно-наслідкового зв’язку між порушенням і збитками.

В ЄСПЛ авіакомпанія стверджувала, що процесуальне законодавство не передбачає право Верховного Суду скасувати рішення суду касаційної інстанції з наступним залишенням в силі рішення апеляційного суду. Суд підтримав аргументи заявника і вказав, що дійсно Верховний Суд вийшов за межі своєї юрисдикції. Визнавши порушення статті 6 Європейської конвенції, ЄСПЛ, втім, відмовився розглядати заявлені порушення права на безперешкодне користування власністю, оскільки позивач не дотримався вимоги про звернення до ЄСПЛ протягом 6 місяців з моменту винесення остаточного рішення українських судів.

3. Promimpro Exports And Imports Limited and Sinequanon Invest v. Ukraine

Інша категорія справ між юридичними особами і Україною стосувалася невиконання рішень міжнародних арбітражів. У першій справі в цій категорії арбітраж встановив, що державне підприємство «Агрохім» повинно заплатити борг у розмірі близько 5 мільйонів доларів США на користь компанії «Promimpro Exports and Imports Limited». Через вісім років Печерський районний суд міста Києва визнав це рішення в Україні та видав виконавчий лист для стягнення присудженої суми. Пізніше виконавче провадження було закрито за заявою цієї ж компанії.

У липні 2010 року компанія «Promimpro Exports and Imports Limited» передала право вимоги за арбітражним рішенням на користь компанії «Sinequanon Invest», про що було повідомлено Міністерство аграрної політики та продовольства. Попри це, арбітражне рішення так і не було виконано у зв’язку з визнанням державного підприємства «Агрохім» банкрутом. Тому компанія «Promimpro Exports and Imports Limited» звернулася до ЄСПЛ за захистом своїх майнових прав, а компанія «Sinequanon Invest» згодом приєдналася до провадження, вимагаючи на додаток компенсацію за порушення, вчинені після укладання договору переуступки.

В ЄСПЛ заявники стверджували, що неможливість виконати арбітражне рішення порушила їх право на справедливий суд та безперешкодне користування власністю. У відповідь на такі твердження ЄСПЛ відзначив, що компанія «Promimpro Exports and Imports Limited» самостійно ініціювала припинення виконавчого провадження і, відповідно, держава не може бути відповідальна за невиконання рішення арбітражу. Щодо компанії «Sinequanon Invest» Суд спершу підтвердив її право звертатися до ЄСПЛ внаслідок укладання договору переуступки. Однак зрештою він відмовив їй у присудженні компенсації у зв’язку з тим, що вона не була визнана кредитором в суді, як це вимагає українське законодавство. Тому Суд відхилив вимоги і другого заявника.

4. Сosmos Maritime Trading and Shipping Agency v. Ukraine.

В цій справі між заявником і його контрагентом було укладено договір, за яким останній визнав наявність заборгованості у розмірі близько 2 мільйонів доларів США. Згодом стосовно боржника почалася процедура банкрутства в Господарському суді Одеської області. Заявник звернувся до суду для визнання його кредитором та включення у відповідний список. Однак суди різних інстанції відмовилися задовольнити його вимоги.

У своєму зверненні до ЄСПЛ заявник стверджував про порушення права на справедливий суд у зв’язку з тим, що Господарський суд Одеської області використовував для слухань приміщення, яке перебувало на балансі боржника. На думку заявника, цей факт призвів до упередженості суддів та наступного відхилення його вимог. Також заявник посилався на втручання держави у безперешкодне здійснення його права власності на підставі того, що він не був визнаний кредитором і, відповідно, не міг стягнути належну йому заборгованість.

У своєму рішенні Суд визнав, що використання судом приміщень боржника не свідчить про упередженість кожного судді окремо, однак створює обгрунтовані підстави для сумнівів стосовно незалежності і неупередженості правосуддя загалом. Для Суду наявність обгрунтованих сумнівів як таких стала достатньою підставою для визнання порушення права заявника на справедливий суд. Водночас, Суд відхилив вимоги заявника по статті 1 Протоколу, оскільки заява про посягання на приватну власність була подана після спливу 6 місяців з моменту винесення остаточного рішення по цій справі. 

5. Feldman and Slovyanskyy Bank v. Ukraine

Остання справа стосувалася ліквідації банку «Слов’янський» у період, коли ця процедура здійснювалася виключно в адміністративному порядку. На початку 2000-х НБУ прийняв рішення про відкликання у банку ліцензії, припинення повноважень його керівних органів та організацію ліквідації банку. Цим же рішенням НБУ затвердив ліквідаційну комісію банку, яка складалася з представників НБУ та податкових органів. Віце-президент банку, який був також його засновником та власником більшості акцій, намагався оскаржити рішення НБУ. Після розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд відхилив вимоги заявника у зв’язку з тим, що він не був уповноважений представляти інтереси банку, оскільки на той час була сформована ліквідаційна комісія, і саме вона мала право оскаржувати рішення НБУ.

В ЄСПЛ Україна наполягала на тому, що власники банку не мають право звертатися до Суду, оскільки це суперечить принципу відокремленості юридичної особи. Суд погодився, що загальне правило не дозволяє власникам окремо звертатися до ЄСПЛ за захистом прав юридичних осіб. Однак винятком може слугувати ситуація, коли інтереси юридичної особи не можуть бути захищені через її керівні органи. Це якраз і трапилося у цій справі, оскільки віце-президент банку був відсторонений від його управління і, відтак, не міг звертатися від імені банку до українських судів. Встановивши свою юрисдикцію, Суд визнав, що відсутність судового механізму захисту прав власника банку, який постраждав від дій державних органів, складає порушення його права на справедливий суд.

Стосовно права на безперешкодне володіння власністю Суд відзначив, що це право передбачає можливість особи ефективно протидіяти втручанню у свою власність, будь-то у судовий чи адміністративний спосіб. При розгляді справи про відкликання ліцензії банку та відсторонення його керівних органів від управління останні не мали об’єктивної можливості представити свою позицію і, таким чином, протидіяти зазіханню державних органів на їх майнові права. На цих підставах Україна була визнана винною у порушенні гарантій, передбачених у статті 1 Протоколу.

Страсбурзька мудрість

Описані справи яскраво відображають важливий тренд — юрособи найчастіше виграють справи в ЄСПЛ у разі надмірного або навіть свавільного втручання державних органів у здійснення ними підприємницької діяльності. Найчастіше це трапляється у тих сферах, де державні органи активно залучені у ведення бізнесу — зокрема, при зайнятті ліцензованими видами підприємницької діяльності, оподаткуванні, приватизації та банкрутстві. При цьому, вимоги про порушення права власності часто поєднуються з порушенням права на справедливий суд, оскільки Європейська конвенція вимагає від юридичних компаній вичерпати надані засоби національного захисту, в ході чого відбуваються процесуальні порушення з боку українських судів.

Досвід українських компаній свідчить про те, що при розгляді звернень юридичних осіб про порушення права власності та права на справедливий суд ЄСПЛ вимагає відповіді на кілька ключових питань, від яких власне і залежить результат вирішення спору з державою.

Чи мав заявник власність? Юридичні особи повинні довести Суду, що вони були власниками майна чи майнових прав. При цьому, Європейська конвенція передбачає широке поняття «власності»: воно включає не лише фізичне володіння майном, а і будь-які права, які мають певну економічну цінність (наприклад, право вести ліцензовану діяльність). До того ж власністю може бути визнано не тільки існуюче майно та майнові права, а й законне очікування заявника отримати його в майбутньому.

Чи відбулося втручання держави у володіння майном? Втручання може здійснюватися не тільки шляхом безпосереднього припинення права власності юридичної особи, а й внаслідок вжиття заходів, які рівноцінні експропріації. В цю категорію входять такі дії, як відкликання ліцензії чи погіршення її умов, введення державної монополії на певний вид підприємницької діяльності та відмова у видачі документів, що посвідчують право власності. Крім того, при тлумаченні статті 1 Протоколу Суд встановив, що держава повинна встановити адекватний механізм судового захисту права власності. У разі його відсутності держава може бути визнана відповідальною за втрату власником його майна навіть на користь третіх осіб.

Чи було таке позбавлення виправданим? Право на безперешкодне володіння власністю не є абсолютним. Держава має право втручатися у його використання в інтересах суспільства. Проте і такі заходи мають відповідати ряду критеріїв. Перш за все, вони повинні дотримуватися принципу законності – втручання держави повинно переслідувати правомірні цілі і здійснюватися з дотриманням належних процесуальних гарантій. Проте навіть у разі, якщо державні заходи були вжиті в суспільних інтересах і були законними, вони повинні бути пропорційними відносно суспільних інтересів і не покладати надмірний тягар на власника. Важливим фактором забезпечення приватних та публічних інтересів є надання ринкової компенсації за позбавлення права власності.

Чи дотримався заявник процесуальних вимог? Непоодинокими є випадки, коли Суд відмовляє заявникам на дуже формальних підставах. Зокрема, важливою передумовою для звернення до ЄСПЛ є вичерпання національних засобів правового захисту, а також подання заяви протягом 6 місяців з моменту винесення остаточного рішення державного суду.

Правильні відповіді на ці питання дозволять вам максимально ефективно представити свою позицію в ЄСПЛ та покращити шанси на те, що ваша заява буде сприйнята Судом у хорошому світлі. А попередній досвід українських компаній слугуватиме гарним орієнтиром при організації роботи з державними органами.

З урахуванням таких особливостей, можливо, саме Страсбург стане тим місцем, де ви зможете відновити порушену справедливість та відстояти свої економічні інтереси.