КИЇВ — 26 серпня 2020 року. За даними Укравтодору, за перші шість місяців 2020 року відбулося понад 70 000 аварій. При цьому, причиною частини з них стало перевищення швидкості, іншої — порушення правил маневрування. Ми розглянули кейси практику ВС щодо цієї категорії справ, які точно варто врахувати українським водіям. Допоміг із цим юрист — Олександр Ягодка.

— Ситуація на українських дорогах наразі є доволі непростою. На жаль, ДТП із загиблими чи з тяжкими травмуваннями учасників, на наших дорогах не є рідкістю. Показники смертності внаслідок аварій в Україні є надвисокими: відповідно до статистики, смертність на 100 тис. населення дорівнює 15 осіб. Щороку внаслідок ДТП в Україні гине понад 3 тисячі осіб.

Найпоширенішими причинами ДТП є, як правило, перевищення швидкості водієм, порушення правил маневрування, керування авто в нетверезому стані, недотримання дистанції, виїзд на зустрічну смугу, порушення правил проїзду пішохідних переходів, тощо. 

Дуже важливо правильно встановити причинно-наслідковий зв’язок між діями водіїв та іншими учасниками ДТП, оскільки неправильне встановлення веде до хибної кваліфікації, притягнення до відповідальності невинуватих осіб чи взагалі мова може йти про уникнення кримінальної відповідальності винуватцями ДТП.

Внаслідок недосконалості деяких положень у законодавстві, різного тлумачення норм виникає конкуренція правових позицій, тому розглянемо практику Верховного Суду щодо даної категорії справ, правові висновки якого є обов’язковими для застосування.

1. Перше рішення ВС, яке розглянемо стосується справи №276/752/16-цвід 29.07.2020 щодо відшкодування майнової та моральної шкоди внаслідок ДТП. Треба відмітити, що строк подання заяви про страхове відшкодування складає 1 рік з моменту скоєння ДТП, а не 30 днів, як стверджують деякі страхові компанії, і лише зі спливом цього строку у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. 

Тут ВС врахував висновки, викладені у постанові ВП ВС від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), у якій зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації — не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Відтак, висновок ВС по даній полягає у наступному: попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика (або МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону загалом не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.

2. Наступне рішення ВС стосується справи №757/2757/16-а, водій звинувачувався за ч.3 ст.122 КУпАП, а саме за зупинку на смузі для маршрутних транспортних засобів. Штраф було сплачено, але водій не погоджувався з правомірністю винесення постанови про адміністративне правопорушення, оскільки вважав, що інспектор патрульної служби протиправно зупинив його. Постанову складено на місці (на дорозі), про час та місце розгляду справи водія не сповістили, сам водій та свідки не опитувалися, докази не досліджувалися, з матеріалами справи водія не ознайомлювали, в праві на правову допомогу водія позбавлено.

Суд встановив, що, окрім пояснень сторін, у справі відсутні будь-які інші докази на підтвердження факту порушення позивачем ПДР (наприклад, відео- та/або фото фіксація, показання свідків), оскаржувана постанова не може вважатися законною.

Згідно з приписами частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Верховний суд зазначив, що підпис водія у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності не є доказом вини, оскільки суперечить положенням статті 71 КАС України щодо обов’язку саме відповідача доводити правомірність свого рішення.

3. Наступне рішення ВСУ стосується справи № 204/8036/16-а від 19.02.2020. Громадянин був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення правил паркування (ст. 122 КУпАП). Справа є важливою для водіїв, оскільки на практиці є випадки, коли до відповідальності за порушення ПДР притягують осіб, які сидять за кермом, а не водія, що є порушенням.

Громадянин зазначав, що не керував авто, а тільки підійшов до нього, проте поліцейський не звернув на це уваги та жодних доказів на підтвердження порушення громадянином ПДР та вчинення адміністративного правопорушення поліцейський не надав.

В ч. 1 ст. 251 КУпАП роз’яснено, що є доказами в справі про адміністративне правопорушення. Однак поліцейським під час розгляду справи не встановлено суб’єкта відповідальності за вказане правопорушення, тобто особи, яка безпосередньо несе адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема, за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів.

Верховний суд роз’яснив: щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Однак у даній справі відповідачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення саме позивачем порушення правил дорожнього руху, та не доведено що позивач є суб'єктом відповідальності за вказане правопорушення.

Слід також виокремити ще декілька важливих та актуальних для водіїв постанов Верховного Суду. У справі №524/10050/16-а від 04.06.2020 р. Верховний суд зазначає що таке вимушена зупинка ТЗ і встановив, що телефонний дзвінок не може бути підставою для «вимушеної зупинки».

У Постанові ВС від 19.02.2020 р. (справа № 545/3654/16-а) зроблений висновок, що екстрена зупинка, навіть на перехресті, здійснена у стані крайньої потреби відповідно ст. 17 КУпАП виключає адміністративну відповідальність.