КИЇВ — 02 липня 2020 року.  З 1 липня розпочався останній етап атестації прокурорів — проведення співбесіди для виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції. Після завершення процедури розпочнуть роботу обласні прокуратури. Забезпечують її проведення 13 спеціальних кадрових комісій, до складу однієї з яких входить Костянтин Автухов, член Ради Відділення АПУ в Харківській області, доцент НЮЮУ ім. Я. Мудрого. Ми вирішили прослідкувати за процесом та, користуючись нагодою, дізнатися все про реформу прокуратури зсередини. Це перша вступна розмова з членом 13 кадрової комісії: про проблеми реформування, початок атестації та подальший вектор подій.

«Будь-які зміни потрібно робити швидко. Повільно їх втілити неможливо»

— 16 червня Міністр юстиції Денис Малюська висловив невдоволення системами прокуратури — про це він заявив в інтерв’ю «Німецькій хвилі», зазначивши: «До кінця реформа прокуратури доведена не була, система розбалансована і її треба збирати докупи так само, як і судову». Чи погоджуєтеся ви з цією думкою?

— Частково він має рацію, нічого екстраординарного він не сказав.

— На якому етапі зараз перебуває реформа?

— На початковому. «Реалізація початку» — я б назвав це так. Фактично, коли попередній Генеральний прокурор розпочав реформу, були здійснені достатньо рішучі кроки щодо зміни підходів у роботі прокуратури. І як скептично я б не ставився до перейменувань, у цьому випадку зміна назви органу була пов’язана саме зі зміною форматів діяльності. Звичайно, наразі реформа пригальмувала через карантинні заходи, втім, це уповільнення є понаднормовим — COVID-19 тут виглядає більше виправданням, аніж реальною причиною.

На мій погляд, після зміни керівництва Генпрокуратури нові її керівники достатньо тривалий час не можуть фіналізувати картину подальшого реформування. Строки та вектори, закладені в законодавстві, наче і виконуються, проте очевидно, що можна було б все ж трохи прискорити темпи, а кроки здійснювати більш чітко.

— На вашу думку, чому так відбувається?

— По-перше, хочу звернути увагу: дуже просто було б сказати, що причина полягає в «неправильному» призначенні керівника Офісу. Однак всі, хто брав участь у реформуванні держструктур, знають, що ззовні дивитися на проблему набагато легше, ніж зсередини. Реформування має низку органічних властивостей — внутрішня прокурорська система чинить серйозний спротив змінам. І це легко пояснити, бо багато впливових людей у прокурорській спільноті в результаті реформи мають дещо втратити вплив та контроль. На мою думку, попередньому Генпрокурору було легше реагувати на всі ризики, виклики та невдоволення спільноти процесом реформування.

Варто пам’ятати, що такий спротив системи є абсолютно природним, так само реагуватиме на реформу будь-яка спільнота — чи то прокурорська, чи, наприклад, журналістська. Будь-яка система так побудована. Завданням системи є її самозбереження. Чи буде чинити спротив журналістська спільнота, якщо в Україні почнеться розбудова нової моделі журналістики, із впровадженням світових стандартів журналістської етики? Думаю, однозначно, а той, хто спробує це зробити, отримає неймовірний вал критики!

Тому зміни, які відбуваються наразі в прокуратурі, є органічними — динаміка змін згасла, проте не зупинилася. І якщо ще восени всі говорили про надмірну швидкість реформування, через яку з поля зору втрачались певні моменти, то наразі бачимо, що, напевно, такий «турборежим» був таки зваженим кроком. Будь-які зміни потрібно робити швидко. Повільно їх втілити неможливо.

— Що вплинуло на зміну вашої думки щодо «правильної швидкості»?

— Результати. Очевидно, що коли зупиняється потяг змін, потім він вже або не набере тієї ж швидкості, або просто зупиниться. Так, наразі більшість із прокурорів, із якими я спілкувався, настільки звикли до ситуації невизначеності, що вже просто не вмотивовані до боротьби за будь-що, а просто виснажені цим перманентним станом реформування.  

Якби всі заплановані зміни були втілені відповідно до попереднього турбоплану, то вже зараз ми б мали принаймні якусь офіційну проведену реформу. Прокурори, які беруть участь в атестації, переважно стомлені від процесу реформування. «Скоротять, то й нехай», — це поширена позиція. Варто розуміти, що чесні прокурори є найбільш демотивованими в цих умовах. Тобто, якщо серед прокурорів і є люді, які не гідні професії через, наприклад, понаднормове збагачення, вони не втратили свій мотив працювати в прокуратурі. А ті, хто старанно та відкрито виконував свою роботу, наразі навіть не дуже розуміють, чи варті взагалі такі страждання зарплати, яку вони матимуть.

— А якою ви вбачаєте ключову проблему в реформуванні прокуратури?

— Пошук оптимальної моделі з урахуванням усіх закладених цінностей, ідей і методів. Віднайти таку дуже складно. Наприклад, ліквідація Національної академії прокуратури — це складне рішення, бо, з одного боку, ми втрачаємо певний науковий потенціал, а з іншого — розуміємо, що інститут таки є зайвим у новій моделі. Ті ж рішення щодо алгоритму проходження атестації. Наразі реформування передбачає, що для проходження прокурором атестації має проголосувати 4 з 6 членів комісії, яка складається із 3 представників генпрокуратури та 3 — від громадськості. Як визначити баланс? Чи достатньо було «3 на 3»? Чи оптимальним є баланс представників? Це складні рішення, і пошук оптимальної моделі — це найскладніше завдання, за умови належної реалізації.

Тепер я розумію, чому ще восени, на початку реформи, дуже швидко приймали рішення, хоча це часто і призводило до помилок. Потрібно мати політичну волю — визнати наявність таких прорахунків, називати речі своїми іменами (якщо ситуація складна — визнати її такою) і йти далі, проводячи роботу над помилками.

— 1 липня розпочався останній етап атестації прокурорів, чинна Генпрокурорка підкреслила, що реформа успішно триває. Яку роль цей етап грає у реформуванні та наскільки він дієвий?

— Важко відповісти. Є значна кількість прорахунків суто технічних в організації діяльності комісій. Зокрема, станом на вечір 30 червня мені навіть не вдалося отримати інформацію щодо того, якими документами я як член Комісії зможу користуватися під час проведення атестації.

Звичайно, що ефективність етапу залежить від умов, документів, інформації, фактів, з якими ми працюватимемо, та гіпотетичних наслідків нашої роботи. Про це можна буде говорити приблизно через тиждень роботи. А про визначення самої ефективності — не менше ніж за пів року, бо спрогнозувати навіть приблизний результат наразі неможливо: скільки прокурорів поновляться, скільком вдасться «оминути» атестацію.

Юристи розуміють, що вельми реальною є така ситуація: припустимо, сьогодні Комісія приймає рішення, а завтра прокурор вже оскаржує його в судовому порядку та поновлюється на посаді.

Всі пам’ятають роботу комісій під час переатестації поліцейських, коли українські платники податків виплатили 55 млн гривень поліцейським, які масово поновилися на посадах.

— Власне, щодо Комісії. Наразі є багато скептиків, які зазначають, що така переатестація — це така собі «гра в імітацію». Так, дехто з ваших колег-науковців навіть зауважував, що: «Комісії, як і раніше, будуть розглядати тільки тих кандидатів, яких внесе Генпрокурор або прокурор обласного значення». Яку ж (потенційну) роль грають саме 13 кадрових комісій, до складу однієї з яких ви входите, у процедурі переатестації?

— Я розумію скепсис колег, я абсолютно нормально ставлюся до різних підходів від «це перемога» до «ец зрада». А відбір людей, які потрапили до цих комісій, справді, проходив для мене не зовсім зрозуміло. Та кожен має відповідати за свій блок, і суспільство має це розуміти. Так, є діяльність Комісії — у нас 2500 прокурорів на цей етап. Чи є ще 800 прокурорів, які якось «проскочили»? Напевно, що є. Чи можемо ми якось вплинути на це? Думаю, так, та вже, мабуть, шляхом проведення певних контрольних заходів щодо формування цих списків. До їх формування нас не залучали. Чи буде інтерес у керівництва прокуратури з’ясувати фактичну кількість людей, які уникнули цієї дистанції, невідомо. Зараз все залежить від істинних цілей: бажає Генпрокурор, щоби прокуратура була очищена чи ні.

Ми все ж таки є суверенною державою, яка самостійно має вирішувати проблеми. І немає ніякого зовнішнього органу, який би контролював діяльність Генпрокуратури щодо порядку здійснення реформи. Думаю, правильніше було би створити певний наглядовий орган за процесами. Та цього не відбулося.

— Такий собі погляд зсередини. Як відбуватиметься процедура атестації — що вам вже відомо та ваші очікування, що далі?

— Наприклад, щодо порядку включення до Комісії. Я дізнався, що мене включили до наказу Генпрокурора про створення 13-ї Комісії із сайту Генпрокуратури. Особистих комунікацій не було ніяких. Будь-якого впливу на нас не здійснюється, були окремі процедурні моменти всередині комісії, однак це не системна проблема. З особистого спілкування з членами Комісії за квотою прокуратури бачу, що це свідомі люди, які самі пройшли атестацію Генеральної прокуратури — серйозну процедуру добору. Вони розуміють механізм її роботи зсередини. Тому в мене є надія, що всі будуть дотримуватися обов’язків, в межах яких будуть працювати. Як буде далі — подивимося.

Далі буде.