«Ключове — це люди»: інтерв’ю-посмішка з Олександрою Егерт
КИЇВ — 24 червня 2020 року. Перший посткарантинний випуск нашої постійної рубрики «10 років з АПУ» став спеціальним — цього разу ми вирішили поглянути на діяльність Асоціації не просто зсередини, а з максимальної висоти внутрішнього маяка, очима одного з її капітанів. Ми завітали до капітанського містка головного двигуна Асоціації правників України — Секретаріату та поспілкувалися з людиною, яка очолює його вже впродовж декади.
За цей час діяльність АПУ набрала максимальних обертів, її лави розширилися майже до 7000 правників по всій країні, та врешті можна впевнено стверджувати — голос правничої спільноти насправді чутно всюди. На період управління Олександри Егерт, виконавчої директорки АПУ випадають ключові етапи розвитку організації, та вона переконана — головне попереду. Про роль НГО-сектору в житті суспільства та виграшний голос АПУ, безмежну силу корпоративної культури, успішну стратегію діяльності та навіть нагальні виклики перед людством. Це інтерв’ю — максимальна концентрація щирості, яка супроводжується постійною усмішкою.
«Ключове — це люди»
Про особисте з АПУ
— Олександро, в листопаді минулого року виповнилося 10 років з моменту зайняття вами посади виконавчої директорки АПУ. Як розпочалася ваша історія з Асоціацією?
— Це була стовідсоткова випадковість /посміхається/. Власне, перших 1.5 року я працювала на посаді координаторки напряму комітетів. Після того, як з АПУ пішов попередній виконавчий директор, Андрій Манорик, почала виконувати його обов’язки. Вже трохи згодом, святкуючи семиріччя АПУ, мене було призначено виконавчою директоркою. Тоді Президентом Асоціації був Сергій Коннов — він зауважив, що «дуже погано починати рік без виконавчого директора» та виніс це питання на засідання Правління. От з того, власне, часу почалася моя з АПУ історія вже на цій посаді.
— А як ви взагалі потрапили до АПУ?
— Шукала роботу /посміхається/. Тоді один зі знайомих сказав що, мовляв «моя подруга працює в Асоціації правників. А ти ж юрист! Іди, спробуй — можливо тобі буде цікаво!».
— Ви ж маєте юридичну освіту, правильно?
— Точно.
— А чому не юристом?
— Я працювала юристом — аж два роки. Тоді саме тривала криза 2008 року — я ж працювала з іпотекою. Тому в певний момент вирішила, що, мабуть, таки треба змінювати вектор /посміхається/
— Не думали повернутися до практики?
— /посміхається/ Ні.
— Загалом, ви з АПУ вже майже упродовж 13 років. Що вас тримає з Асоціацією, що для вас АПУ?
— Постійна динаміка, рух та зміни /посміхається/. Мені пощастило, адже в АПУ є чудова традиція — змінювати керівництво кожні два роки. Приходить нова команда, з’являються нові виклики та завдання — безперервні оновлення та рух вперед.
— А що таке ГО? Ваше, можливо, філософське, трактування. Якою є роль таких об’єднань, на вашу думку?
— Складно говорити про філософські категорії. Існує певне, традиційне уявлення, що громадський сектор сприяє процесам демократизації в суспільстві. Проте, якщо залишити вже наявні знання про НГО-сектор — я розглядаю його, передусім, як мережу зв’язків, яка допомагає певним середовищам просувати свої ідеї та позиції.
АПУ — це саме той приклад професійної організації, що реалізує завдання розвитку професії та викликів, які стоять перед нею. Разом зі значно більшою місією — розвитком верховенства права, правосуддя тощо.
Трохи більше про АПУ
— Якщо одним реченням, АПУ — це..?
— АПУ — це голос /посміхається/. Голос правничої професії.
Недарма наш слоган звучить як «Разом наш голос гучніший»! Ми об’єднуємо наших колег-правників для того, щоби відстоювати інтереси професії, доносити юридичну експертизу до інших стейкхолдерів, зокрема, до влади.
— Саме на період вашого керівництва припали головні етапи розвитку Асоціації…
— Я сподіваюся, що головні ще попереду /сміється/.
— Назвіть ключовий етап розвитку.
— Мені здається, що це, власне, народження ідеї, та сформувалася вона ще задовго до мене. І насправді, саме на її фундаменті багато чого існує в організації. Так, ми відкрита організація, яка об’єднує людей на добровільній основі, де існує ротація лідерства. Зокрема, Ігор Шевченко та інші колеги-засновники Асоціації, мали благородні цілі та чудові приклади того, як саме має працювати подібна організація.
Тому, мені здається, що етап №0, найважливіший, — це саме ті цінності та ідеї, які закладалися до фундаменту Асоціації. Згаданий же принцип ротації лідерства — надзвичайно важливий. Принцип відкритості — також. Це основа основ, базис.
— Респонденти «10 років з АПУ», зокрема і засновники Асоціації, розповідали, що хоча наміри й були серйозними - ніхто надто не вірив у те, що ідея так «вистрілить». Та вона вистрілила, ще й потужно. Які труднощі виникали на шляху її становлення?
— Я думаю, що в будь-якому разі вона розвивалася певними ривками. Спочатку формувалося ядро — навколо нього поступово з’являлися ще люди. Власне, будь-яка ГО будується на громадській діяльності, а це, в першу чергу, про людей. Кожен з них має свої стимули та мотивацію до роботи. Та на жаль вони обмежені в часі — люди вигорають, перемикаються, змінюють вектори руху.
Тож, мабуть, один із ключових викликів від початку історії АПУ для нас — це постійна підтримка лідерства, надання людям можливості самореалізації в Асоціації та комунікації про те, що це можливо, прозоро та зрозуміло. Це виклик №1, який існує і зараз. Та, врешті, саме фокус на забезпеченні постійної ротації лідерів допоміг Асоціації розвинутися регіонально та стати справді всеукраїнською.
Про постулат успішного управління & Секретаріат
— Як змінювалася ваша стратегія управління АПУ? Наразі вона фіксована чи продовжує змінюватися?
— /сміється/ Мені б хотілося вірити в те, що вона змінюється постійно, але важко оцінювати свою стратегію управління, будучи собою — з боку краще видно.
— Під час нашої розмови з колишьою PR-координаторкою АПУ, Оксаною Кожухівською, вона зазначила:
«Я думаю, якщо прибрати керівництво у вигляді президентів, правлінь тощо — АПУ спокійно продовжила би своє існування, зберігши темп. Зрозуміло, що у стратегічній діяльності воно потрібне, та щодо операційної — Секретаріат завжди справляється самостійно.
Так вийшло завдяки Саші (Олександра Егерт, Виконавча директорка АПУ з 2009 р, Ред.), вона вибудувала успішну систему роботи, яка з часом лише удосконалювалася — всі чудово знали свою роботу, а Секретаріат ефективно функціонував».
У розмовах з лідерами юридичних фірм ми ставимо традиційне питання щодо постулату успішного управління. Тут — інша ситуація, адже мова йде про ГО, яке об’єднує всю правничу Україну. Отже, в чому ваш секрет успішного управління?
— В людях /посміхається/. Мені дуже щастить на людей, які працюють в нашому Секретаріаті. Я розумію, що, мабуть, це не випадковість.
— Поясніть :)
— «Peoples matter». Все, що відбувається в АПУ — це не верстатне виробництво, мовляв, чим краще верстат ти придбаєш, тим краще будеш працювати. У нас замість таких «станочків» — люди. І від того, як вони будуть працювати, і залежить фінальний результат. Тут — про внутрішнє задоволення від роботи, про відчуття свободи.
— Власне, та ж Оксана Кожухівська в інтерв’ю підкреслила, що Секретаріат – це певне «зачароване коло», яке формувалося так, що «не свої» люди завжди самі собою «виштовхувалися». Мовляв, так, формувався колектив, який ідеально співіснував.
— Це про корпоративну культуру /посміхається/. Мені здається, що, хоча ми цього і не усвідомлюємо, та точно маємо нашу corporate culture — і в АПУ загалом, і в Секретаріаті, зокрема. До речі, на цю тему є багато досліджень, навіть емпіричних — і в громадському секторі в тому числі. Мовляв, ця культура безпосередньо впливає і на ефективність роботи.
Так от. Ми цей факт не усвідомлюємо, але люди, які не відповідають нашому ціннісному рівню – справді, просто йдуть з Секретаріату. Тут все просто та взаємно — або ти приймаєш корпоративну культуру, або вона тебе виштовхує.
— Як можна описати корпоративну культуру Секретаріату АПУ в кількох словах?
— Щирість, підтримка, рух вперед /посміхається/.
— Як ви можете «одевізувати» роботу Секретаріату?
— «Ми працюємо для спільноти» /посміхається/.
Про баланс та його відсутність
«Баланс — не фіксована стала, це більше про гармонійний рух»
— Друге традиційне питання! Сім’я, робота, особисте. Ваш секрет work&life balance?
— Його не існує — як секрету, так і балансу, це ілюзія /сміється/. Існує лише питання твоїх пріоритетів і постійної зміни акцентів.
— Як правильно розставляти пріоритети?
— Це залежить від обставин. Ще раз про баланс, в моєму розумінні — це міф. Ти можеш встигнути настільки багато, наскільки забажаєш. Потрібно, щоб було все та одразу, якщо якийсь з аспектів відсутній – тоді вже виникає дисбаланс. Баланс — не фіксована стала, це більше про гармонійний рух.
— Динамічний баланс?
— Саме так.
— Тобто стабільного балансу, як такого, не існує, але є динамічний баланс і секрет успішного його підтримання….
— В зберіганні інтересу до того, що в тебе є. І пріоритетах.
Коли я тільки но почала працювати на посаді виконавчої директорки, в мене відбулася зустріч з Іриною Нікітіною, в минулому вона теж обіймала цю посаду. Я навіть досі пам’ятаю, де ця зустріч відбулася. В розмові про поточні справи, я сказала «Боже, як це все встигати взагалі – це ж просто нереально!». А вона відповіла: «Не буває поняття «Я не встиг», буває «це не в моєму пріоритеті».
Власне, ти ніколи не встигнеш зробити те, що не є твоїм пріоритетом. Змирись із цим і живи далі — не треба вигадувати велосипед, треба просто зізнатися собі в цьому
— Чи є у вас 1 універсальна рекомендація, яка підійшла б усім?
— Keep calm and carry on! /посміхається/
— Які виклики, на ваш погляд, наразі стоять перед українським суспільством?
— /посміхається/
Я переконана, що нам усім варто навчитися мистецтва критичного мислення. Це виклик «міжнаціональний», світовий, та для нашого суспільства — один із ключових. Так, ми отримали значні переваги від того, що наразі живемо в цифровій добі, проте не вміємо працювати з інформацією – оцінювати її, аналізувати та систематизувати.
Є значна кількість талановитих людей, і Україна тут не виняток, — зокрема, сучасна молодь напрочуд відрізняється швидкістю пошуку інформації. І далі — ще більше, та ось питання – що з цією інформацією робити? ЇЇ потрібно аналізувати.
В мене ж іноді виникає враження, що наше суспільство блукає в пітьмі, йде наосліп. Нам варто змінювати підходи до мислення /посміхається/ Ми частіше на щось реагуємо, аніж щось стратегічно будуємо. І ось цих стратегічних візій бракує на всіх рівнях. А їх наявність неможлива без уміння критично мислити.
— Які ризики несе відсутність критичного мислення для суспільства?
— Будь-яким суспільством дуже легко маніпулювати, якщо воно не вміє критично сприймати інформацію /посміхається/. На всіх рівнях.
— У контексті проблеми дефіциту критичного мислення у суспільства — чого очікувати від Асоціації надалі?
— Асоціація говорила і буде говорити про всі наявні проблеми та неузгодженості, які виникають (та ще будуть виникати) на законодавчій сфері.
Про карантин
— Ваша перша реакція на раптовий форс-мажор?
— «Ніколи такого не було і ось знову» /посміхається/
— Ваші перші кроки в умовах раптового форс-мажору?
— Це не перша криза, через яку проходить Асоціація, тому наявний досвід підказав, що треба швидко змінюватися. Виходячи з пріоритетів, ми одразу визначили необхідність оперативного переведення діяльності до онлайну та паралельного посилення експертного потенціалу. Власне, завдання було успішно виконана /посміхається/
— Ви пішли на дистанційку чи залишилися в офлайні?
— На дистанційку — весь колектив. Всі офіси не працювали впродовж 2,5 місяців.
— З карантинним «Альфа» для Секретаріату зрозуміло. Тепер про «Омега» — як врешті минув карантин?
— Власне, він для нас ще не минув. Не зважаючи на повернення до офісів, ми ще не повністю розуміємо вектор подальшої вибудови діяльності з урахуванням обмежень, бо ніхто не знає, коли вони будуть зняті. При цьому, ми усвідомлюємо появу значної кількості нових форматів, які нам уже вдалося реалізувати.
— Які зміни приніс для Асоціації карантин?
— Для діяльності — аж ніяких. Змінився формат — це саме про онлайн. Я думаю, що після виходу з карантину ми продовжимо поєднувати його з офлайном.
— Які цілі ставите перед командою на наступне півріччя, зокрема, в контексті карантину та його наслідків?
— Вийти з карантинного шторму ще сильнішими /посміхається/. Як мінімум — повернутися до початкової точки відліку, а як максимум — привнести нове до діяльності, використавши всі можливості, подаровані кризою.
Якщо ж говорити про АПУ загалом — безумовно триватиме розвиток лідерства, це наш незмінний пріоритет.