«Ключове — це люди»: інтерв’ю-посмішка з Олександрою Егерт

КИЇВ  24 червня 2020 року. Перший посткарантинний випуск нашої постійної рубрики «10 років з АПУ» став спеціальним  цього разу ми вирішили поглянути на діяльність Асоціації не просто зсередини, а з максимальної висоти внутрішнього маяка, очима одного з її капітанів. Ми завітали до капітанського містка головного двигуна Асоціації правників України — Секретаріату та поспілкувалися з людиною, яка очолює його вже впродовж декади. 

За цей час діяльність АПУ набрала максимальних обертів, її лави розширилися майже до 7000 правників по всій країні, та врешті можна впевнено стверджувати — голос правничої спільноти насправді чутно всюди. На період управління Олександри Егерт, виконавчої директорки АПУ випадають ключові етапи розвитку організації, та вона переконана — головне попереду. Про роль НГО-сектору в житті суспільства та виграшний голос АПУ, безмежну силу корпоративної культури, успішну стратегію діяльності та навіть нагальні виклики перед людством. Це інтерв’ю — максимальна концентрація щирості, яка супроводжується постійною усмішкою.

 «Ключове — це люди»

Про особисте з АПУ

— Олександро, в листопаді минулого року виповнилося 10 років з моменту зайняття вами посади виконавчої директорки АПУ. Як розпочалася ваша історія з Асоціацією?

Це була стовідсоткова випадковість /посміхається/. Власне, перших 1.5 року я працювала на посаді координаторки напряму комітетів. Після того, як з АПУ пішов попередній виконавчий директор, Андрій Манорик, почала виконувати його обов’язки. Вже трохи згодом, святкуючи семиріччя АПУ, мене було призначено виконавчою директоркою. Тоді Президентом Асоціації був Сергій Коннов — він зауважив, що «дуже погано починати рік без виконавчого директора» та виніс це питання на засідання Правління. От з того, власне, часу почалася моя з АПУ історія вже на цій посаді.

— А як ви взагалі потрапили до АПУ?

Шукала роботу /посміхається/. Тоді один зі знайомих сказав що, мовляв «моя подруга працює в Асоціації правників. А ти ж юрист! Іди, спробуй — можливо тобі буде цікаво!»

— Ви ж маєте юридичну освіту, правильно?

Точно.

— А чому не юристом?

Я працювала юристом — аж два роки. Тоді саме тривала криза 2008 року я ж працювала з іпотекою. Тому в певний момент вирішила, що, мабуть, таки треба змінювати вектор /посміхається/

— Не думали повернутися до практики?

/посміхається/ Ні.

— Загалом, ви з АПУ вже майже упродовж 13 років. Що вас тримає з Асоціацією, що для вас АПУ?

Постійна динаміка, рух та зміни /посміхається/. Мені пощастило, адже в АПУ є чудова традиція змінювати керівництво кожні два роки. Приходить нова команда, з’являються нові виклики та завдання  безперервні оновлення та рух вперед.

— А що таке ГО? Ваше, можливо, філософське, трактування. Якою є роль таких об’єднань, на вашу думку?

Складно говорити про філософські категорії. Існує певне, традиційне уявлення, що громадський сектор сприяє процесам демократизації в суспільстві.  Проте, якщо залишити вже наявні знання про НГО-сектор  я розглядаю його, передусім, як мережу зв’язків, яка допомагає певним середовищам просувати свої ідеї та позиції.

АПУ  це саме той приклад професійної організації, що реалізує завдання розвитку професії та викликів, які стоять перед нею. Разом зі значно більшою місією  розвитком верховенства права, правосуддя тощо.

Трохи більше про АПУ

— Якщо одним реченням, АПУ — це..?

АПУ  це голос /посміхається/. Голос правничої професії.

Недарма наш слоган звучить як «Разом наш голос гучніший»! Ми об’єднуємо наших колег-правників для того, щоби відстоювати інтереси професії, доносити юридичну експертизу до інших стейкхолдерів, зокрема, до влади.

— Саме на період вашого керівництва припали головні етапи розвитку Асоціації…

Я сподіваюся, що головні ще попереду /сміється/.

— Назвіть ключовий етап розвитку.

Мені здається, що це, власне, народження ідеї, та сформувалася вона ще задовго до мене. І насправді, саме на її фундаменті багато чого існує в організації. Так, ми відкрита організація, яка об’єднує людей на добровільній основі, де існує ротація лідерства. Зокрема, Ігор Шевченко та інші колеги-засновники Асоціації, мали благородні цілі та чудові приклади того, як саме має працювати подібна організація.

Тому, мені здається, що етап №0, найважливіший, — це саме ті цінності та ідеї, які закладалися до фундаменту Асоціації. Згаданий же принцип ротації лідерства — надзвичайно важливий. Принцип відкритості  також. Це основа основ, базис.

— Респонденти «10 років з АПУ», зокрема і засновники Асоціації, розповідали, що хоча наміри й були серйозними - ніхто надто не вірив у те, що ідея так «вистрілить». Та вона вистрілила, ще й потужно. Які труднощі виникали на шляху її становлення?

Я думаю, що в будь-якому разі вона розвивалася певними ривками. Спочатку формувалося ядро навколо нього поступово з’являлися ще люди. Власне, будь-яка ГО будується на громадській діяльності, а це, в першу чергу, про людей. Кожен з них має свої стимули та мотивацію до роботи. Та на жаль вони обмежені в часі люди вигорають, перемикаються, змінюють вектори руху.

Тож, мабуть, один із ключових викликів від початку історії АПУ для нас — це постійна підтримка лідерства, надання людям можливості самореалізації в Асоціації та комунікації про те, що це можливо, прозоро та зрозуміло. Це виклик №1, який існує і зараз. Та, врешті, саме фокус на забезпеченні постійної ротації лідерів допоміг Асоціації розвинутися регіонально та стати справді всеукраїнською.

Про постулат успішного управління & Секретаріат

— Як змінювалася ваша стратегія управління АПУ? Наразі вона фіксована чи продовжує змінюватися?

/сміється/ Мені б хотілося вірити в те, що вона змінюється постійно, але важко оцінювати свою стратегію управління, будучи собою  з боку краще видно. 

— Під час нашої розмови з колишьою PR-координаторкою АПУ, Оксаною Кожухівською, вона зазначила: 

«Я думаю, якщо прибрати керівництво у вигляді президентів, правлінь тощо — АПУ спокійно продовжила би своє існування, зберігши темп. Зрозуміло, що у стратегічній діяльності воно потрібне, та щодо операційної — Секретаріат завжди справляється самостійно.

Так вийшло завдяки Саші (Олександра Егерт, Виконавча директорка АПУ з 2009 р, Ред.), вона вибудувала успішну систему роботи, яка з часом лише удосконалювалася — всі чудово знали свою роботу, а Секретаріат ефективно функціонував».

У розмовах з лідерами юридичних фірм ми ставимо традиційне питання щодо постулату успішного управління. Тут — інша ситуація, адже мова йде про ГО, яке об’єднує всю правничу Україну. Отже, в чому ваш секрет успішного управління? 

В людях /посміхається/. Мені дуже щастить на людей, які працюють в нашому Секретаріаті. Я розумію, що, мабуть, це не випадковість.

— Поясніть :)

«Peoples matter». Все, що відбувається в АПУ  це не верстатне виробництво, мовляв, чим краще верстат ти придбаєш, тим краще будеш працювати. У нас замість таких «станочків»  люди. І від того, як вони будуть працювати, і залежить фінальний результат. Тут  про внутрішнє задоволення від роботи, про відчуття свободи.

— Власне, та ж Оксана Кожухівська в інтерв’ю підкреслила, що Секретаріат – це певне «зачароване коло», яке формувалося так, що «не свої» люди завжди самі собою «виштовхувалися». Мовляв, так, формувався колектив, який ідеально співіснував.

Це про корпоративну культуру /посміхається/Мені здається, що, хоча ми цього і не усвідомлюємо, та точно маємо нашу corporate culture  і в АПУ загалом, і в Секретаріаті, зокрема. До речі, на цю тему є багато досліджень, навіть емпіричних  і в громадському секторі в тому числі. Мовляв, ця культура безпосередньо впливає і на ефективність роботи. 

Так от. Ми цей факт не усвідомлюємо, але люди, які не відповідають нашому ціннісному рівню – справді, просто йдуть з Секретаріату. Тут все просто та взаємно  або ти приймаєш корпоративну культуру, або вона тебе виштовхує.

— Як можна описати корпоративну культуру Секретаріату АПУ в кількох словах?

Щирість, підтримка, рух вперед /посміхається/.

— Як ви можете «одевізувати» роботу Секретаріату?

«Ми працюємо для спільноти» /посміхається/.

Про баланс та його відсутність

«Баланс  не фіксована стала, це більше про гармонійний рух»

— Друге традиційне питання! Сім’я, робота, особисте. Ваш секрет work&life balance? 

Його не існує  як секрету, так і балансу, це ілюзія /сміється/. Існує лише питання твоїх пріоритетів і постійної зміни акцентів.

 — Як правильно розставляти пріоритети?

— Це залежить від обставин. Ще раз про баланс, в моєму розумінні — це міф. Ти можеш встигнути настільки багато, наскільки забажаєш. Потрібно, щоб було все та одразу, якщо якийсь з аспектів відсутній – тоді вже виникає дисбаланс. Баланс  не фіксована стала, це більше про гармонійний рух.

— Динамічний баланс?

Саме так.

— Тобто стабільного балансу, як такого, не існує, але є динамічний баланс і секрет успішного його підтримання….

В зберіганні інтересу до того, що в тебе є. І пріоритетах.

Коли я тільки но почала працювати на посаді виконавчої директорки, в мене відбулася зустріч з Іриною Нікітіною, в минулому вона теж обіймала цю посаду. Я навіть досі пам’ятаю, де ця зустріч відбулася. В розмові про поточні справи, я сказала «Боже, як це все встигати взагалі – це ж просто нереально!». А вона відповіла: «Не буває поняття «Я не встиг», буває «це не в моєму пріоритеті».

Власне, ти ніколи не встигнеш зробити те, що не є твоїм пріоритетом. Змирись із цим і живи далі  не треба вигадувати велосипед, треба просто зізнатися собі в цьому 

— Чи є у вас 1 універсальна рекомендація, яка підійшла б усім?

Keep calm and carry on! /посміхається/

— Які виклики, на ваш погляд, наразі стоять перед українським суспільством?

/посміхається/

Я переконана, що нам усім варто навчитися мистецтва критичного мислення. Це виклик «міжнаціональний», світовий, та для нашого суспільства  один із ключових. Так, ми отримали значні переваги від того, що наразі живемо в цифровій добі, проте не вміємо працювати з інформацією – оцінювати її, аналізувати та систематизувати.

Є значна кількість талановитих людей, і Україна тут не виняток,  зокрема, сучасна молодь напрочуд відрізняється швидкістю пошуку інформації. І далі  ще більше, та ось питання – що з цією інформацією робити? ЇЇ потрібно аналізувати.

В мене ж іноді виникає враження, що наше суспільство блукає в пітьмі, йде наосліп. Нам варто змінювати підходи до мислення /посміхається/ Ми частіше на щось реагуємо, аніж щось стратегічно будуємо. І ось цих стратегічних візій бракує на всіх рівнях. А їх наявність неможлива без уміння критично мислити.

— Які ризики несе відсутність критичного мислення для суспільства?

 Будь-яким суспільством дуже легко маніпулювати, якщо воно не вміє критично сприймати інформацію /посміхається/. На всіх рівнях.

— У контексті проблеми дефіциту критичного мислення у суспільства — чого очікувати від Асоціації надалі? 

— Асоціація говорила і буде говорити про всі наявні проблеми та неузгодженості, які виникають (та ще будуть виникати) на законодавчій сфері.

Про карантин

— Ваша перша реакція на раптовий форс-мажор?

— «Ніколи такого не було і ось знову» /посміхається/

— Ваші перші кроки в умовах раптового форс-мажору?

— Це не перша криза, через яку проходить Асоціація, тому наявний досвід підказав, що треба швидко змінюватися. Виходячи з пріоритетів, ми одразу визначили необхідність  оперативного переведення діяльності до онлайну та паралельного посилення експертного потенціалу. Власне, завдання було успішно виконана /посміхається/

— Ви пішли на дистанційку чи залишилися в офлайні?

— На дистанційку — весь колектив. Всі офіси не працювали впродовж 2,5 місяців.

— З карантинним «Альфа» для Секретаріату зрозуміло. Тепер про «Омега» — як врешті минув карантин?

— Власне, він для нас ще не минув. Не зважаючи на повернення до офісів, ми ще не повністю розуміємо вектор подальшої вибудови діяльності з урахуванням обмежень, бо ніхто не знає, коли вони будуть зняті. При цьому, ми усвідомлюємо появу значної кількості нових форматів, які нам уже вдалося реалізувати.

— Які зміни приніс для Асоціації карантин?

— Для діяльності — аж ніяких. Змінився формат — це саме про онлайн. Я думаю, що після виходу з карантину ми продовжимо поєднувати його з офлайном.

— Які цілі ставите перед командою на наступне півріччя, зокрема, в контексті карантину та його наслідків?

— Вийти з карантинного шторму ще сильнішими /посміхається/. Як мінімум — повернутися до початкової точки відліку, а як максимум — привнести нове до діяльності, використавши всі можливості, подаровані кризою.

Якщо ж говорити про АПУ загалом — безумовно триватиме розвиток лідерства, це наш незмінний пріоритет. 

У вас є цікава ідея заходу?