КИЇВ — 09 травня 2020 року. В межах серії вебінарів із суддями Верховного Суду вже відбулося 6 зустрічей, під час яких глядачі мали змогу ставити свої запитання спікерам і отримувати відповіді з перших вуст. Однак ефірний час обмежений, тому значна кількість запитань залишилася поза кадром. Ми вирішили виправити ситуацію та розпочали низку матеріалів із довгоочікуваними відповідями. Першою їх дала Олександра Яновська, суддя ВП ВС, д.ю.н., професорка.

Чи може бути застосований запобіжний захід до особи, яка знаходиться в розшуку і не може «бути почутою» під час розгляду питання про застосування заходу взяття під варту?

Перш за все, варто зазначити, що під час судового розгляду будь-якого питання, зокрема і щодо зазначеного, не може бути відсутньою одна зі сторін. В будь-якому випадку, це буде порушенням ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція, ред.) та принципу змагальності сторін. Тому в такій ситуації, суддя (чи слідчий суддя) завжди має забезпечити участь захисника.

В КПК є порядок здійснення спеціального досудового розслідування щодо особи, яка знаходиться в міждержавному та/або міжнародному розшуку — при розгляді такої справи має бути забезпечена участь захисника. Подбати про його залучення має саме слідчий суддя. Звісно, тут є певні нюанси та проблеми, адже немає зв’язку із захисником і підозрюваним. Хоча і в такому випадку певною мірою забезпечується захист його інтересів.

Чи може слідчий суддя оцінювати докази під час вирішення питання застосування запобіжного заходу?

Безсумнівно. Єдине — треба розуміти, що докази на цей момент ще не набули свого статусу доказів, це лише певна інформація, матеріал, фактичні дані, які оцінюються слідчими суддями. І, в широкому розумінні, вимоги щодо їх доказовості нижчі, ніж під час розгляду кримінального провадження в суді, коли вирішується основне його питання — доведеність винуватості певної особи у скоєнні злочину. Тому слідчий суддя може оцінювати наявні докази, перевіряти їх, зокрема на предмет допустимості, але оцінка рівня їх достовірності відбувається не так повноцінно, як під час судового розгляду.

Відкриття стороною захисту своїх доказів відбувається до вручення обвинувального акту чи після?

Відповідно до положень ст. 290 КПК воно відбувається до вручення. Однак тут варто враховувати, що сторона захисту (і це один з її привілеїв) має право не бігти поперед батька в пекло, а відкривати свої матеріали лише після ознайомлення з матеріалами сторони обвинувачення. Окрім цього, відповідно до практики Касаційного кримінального суду адвокат має відкрити свої матеріали на запит прокурора. Тобто теоретично спочатку — запит, потім — захист відкриває матеріали. На практиці «відкриття» відбувається і без такого запиту. Та в будь-якому разі — до вручення.

Чи має місце недопустимість таких доказів у випадку, якщо матеріали НСРД розсекречено після завершення досудового розслідування?

Щодо цього є декілька позицій Касаційного кримінального суду і Великої Палати. Якщо коротко, здебільшого вони зводяться до того, що матеріали НСРД все ж мають бути відкриті разом із іншими матеріалами в порядку ст. 290 КПК, тобто до закінчення досудового розслідування. Але у випадку, коли з певних причин вони не були розсекречені, і це сталося не з вини прокурора, який своєчасно здійснив всі необхідні дії, спрямовані на розсекречення таких матеріалів, вони можуть бути подані і пізніше, навіть під час судового розгляду.

Що робити у випадку, коли не виконуються 25 ухвал слідчого судді органом досудового розслідування?

Іноді дійсно виникає проблема, коли слідчий суддя постановляє ухвалу, якою зобов’язує, наприклад, слідчого виконати певні слідчі дії, але той їх так і не виконує. Звісно, це є проблемою виконання судового рішення. Єдиний правовий шлях боротьби із цим — подача заяви про кримінальне правопорушення щодо невиконання судового рішення. Якщо з певних причин буде відмова внести дані про такий злочин в ЄРДР, то, знову ж таки, необхідно звернутися до слідчого судді за ухвалою про внесення. Та зазвичай подання такої заяви психологічно впливає на слідчого, тому той все ж починає виконувати зобов’язання.

Проблема є, та, на жаль, реальних механізмів протидії їй майже немає.

Чи є порушенням змагальності ненадання суддею адвокату можливості висловити свої заперечення на обвинувальний акт після його проголошення прокурором?

Треба враховувати, що на сьогодні останні зміни дали довгоочікувану змогу стороні захисту висловити свою позицію одночасно з прокурором на початку судового розгляду кримінальної справи — і це відбувається саме під час вступного слова.

Ніяких додаткових заперечень на обвинувальний акт подавати не потрібно — в цьому просто немає сенсу. Тому що позицію сторони обвинувачення прокурор проголошує під час свого вступного слова, а сторона захисту — під час свого. Далі — все в руках сторін щодо доказування своїх позицій.

Які перспективи перегляду рішення ВП ВС щодо використання результатів НСРД у дисциплінарних провадженнях у виключному провадженні?

Існує достатньо поширена проблема, коли під час дисциплінарного провадження дисциплінарними органами використовуються результати НСРД в межах кримінального провадження. Це стосується проваджень щодо прокурорів і суддів. Я вважаю, що є певна колізія в практиці дисциплінарних органів. Так, дисциплінарні органи прокуратури використовують такі матеріали. Велика Палата висловила позицію, що робити так можна. А от Вища рада правосуддя, здійснюючи дисциплінарне провадження щодо суддів, не використовує такі матеріали, при цьому посилаючись на окрему думку суддів Великої Палати. Судді ВП, серед яких була і я, висловили думку, що такі матеріали використовувати не можна.

На мій погляд, це справді є порушенням, бо фактично, в дисциплінарному провадженні ми використовуємо матеріали, отримані в кримінальному процесі. Проте навіть КПК говорить про те, що для використання таких матеріалів в іншому кримінальному провадженні потрібна ухвала слідчого судді. А тут ми просто, без будь-яких ухвал, отримуємо їх і використовуємо в провадженні, що передбачає менш суворий вид юридичної відповідальності — це некоректна практика.

Чи підлягає ч. 3 ст. 331 застосуванню за аналогією у підготовчому провадженні? Суд зобов’язаний перевірити доцільність продовження запобіжного заходу, навіть якщо немає такого клопотання?

Рішенням Конституційного Суду України, ч. 3 ст. 315 КПК була визнана неконституційною саме у зв’язку з тим, що відповідно до практики Європейського суду і положень Конвенції (ст. 5) жодного автоматичного продовження тримання особи під вартою бути не може. Тому очевидно, що ч. 3 ст. 331 може бути застосована за аналогією і під час підготовчого провадження, і суд, навіть без клопотань сторін, може вирішити питання про законність продовження тримання особи під вартою.

Інакше сторона захисту може ставити питання вже в порядку ст. 206 КПК щодо порушення права особи, адже з плином часу зникають правові підстави, закінчується строк дії попередньої ухвали про тримання під вартою і виходить, що особа утримується незаконно.

Ваше трактування терміну «переоцінка доказів»?

Вона може відбуватися у двох площинах. З погляду фактичної оцінки — це перевірка достовірності доказів, яка не може відбуватися без їх повторного безпосереднього дослідження. Другий варіант — це правова переоцінка, тобто надання іншої правової оцінки. Так, оцінка допустимості доказів можлива навіть без їх повторного дослідження, тому може відбутися і на стадії, наприклад, касаційного розгляду.

Якими є вимоги до заяви про передачу справи на розгляд Великої Палати після відкриття касаційного провадження?

Особливих додаткових вимог до такої заяви немає. Якщо учасник процесу вважає, що є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати після відкриття касаційного провадження, він має в касаційній скарзі аргументувати потребу в такому розгляді. Наприклад, чи наявна виключна правова проблема, чи є якісь проблеми з юрисдикцією, чи, можливо, є потреба у відході від правових висновків, висловлених раніше Верховним Судом України чи Великою Палатою Верховного Суду тощо.