КИЇВ — 25 березня 2020 року. Сьогодні Кабінет міністрів оголосив режим надзвичайної ситуації по всій країні до 24 квітня. Що означає цей захід та чому не вирішує проблеми так, як надзвичайний стан, розповів Артем Крикун-Труш, член Асоціації правників України, юрист практики вирішення спорів DLA Piper у спеціальному матеріалі для The Page.

— Стан, ситуація, положення, обстановка, становище — що з цього надзвичайне та що саме ми маємо зараз?

У відповіді на це питання плутаються і журналісти, і звичайні громадяни, і навіть юристи. Але відповідь вкрай важлива, оскільки від неї залежить рівень обмежень як для бізнесу, так і для окремого мешканця України.

Перше, що треба розуміти, – що є таке поняття, як-от «єдина державна система цивільного захисту населення та територій». Якщо спрощено, то це сукупність як центральних органів влади (наприклад, міністерств), так і місцевих (наприклад, мерії окремого міста), а також їхніх працівників, майна, фінансів, техніки тощо.

Вся ця система існує постійно і має злагоджено та ефективно захищати нас від різного характеру небезпек.

Законодавство України встановлює, що у системи цивільного захисту є чотири режими:

— повсякденного функціонування;

— підвищеної готовності;

— надзвичайної ситуації;

— надзвичайного стану.

З першим видом режиму все більш-менш зрозуміло. Він означає, що в країні все спокійно і триває звичайна буденна робота без аварій, епідемій, природних катастроф та інших серйозних проблем.

Підвищена готовність означає, що насувається серйозна проблема — надзвичайна ситуація. Наприклад, з січня 2015 року режим підвищеної готовності було введено на всій території України через збройну агресію Російської Федерації.

Надзвичайна ситуація означає, що серйозна проблема вже тут і може призвести або вже призвела до значних матеріальних втрат та загибелі людей. Однією з таких проблем є пандемія, тобто масове поширення інфекційної хвороби на території багатьох країн світу за короткий проміжок часу. Такий режим можуть вводити навіть місцеві органи влади, і він не передбачає обмеження конституційних прав та свобод.

Надзвичайний стан — це компетенція вищого керівництва держави, і він означає, що серйозна проблема досягла загальнодержавного рівня і стала справжнім лихом із загрозою значних збитків та втрат життів. Він також означає, що ефективно відвернути цю загрозу неможливо іншим чином, окрім як тимчасово обмежити права та свободи громадян (а також права бізнесу) та покласти на них всіх додаткові обов’язки. Обмеження конституційних прав та свобод — це основна відмінність цього режиму від усіх інших.

Наразі в Україні режим надзвичайного стану не запроваджено. Востаннє на території України надзвичайний стан тимчасово вводився в Автономній Республіці Крим у 2005 році через загрозу пташиного грипу.

Запровадити режим надзвичайного стану достатньо складно, оскільки він вводиться указом президента України. Причому указ обов’язково має бути затверджений Верховною Радою України.

В указі обов’язково має бути зазначено обґрунтування необхідності введення надзвичайного стану; межі території, на якій він діятиме; час, з якого він вводиться, і строк надзвичайного стану (максимально 30 діб для всієї України, 60 — для окремої місцевості); перелік і межі надзвичайних заходів; вичерпний перелік прав і свобод, які будуть тимчасово обмежені, та інші речі, передбачені Законом України

«Про правовий режим надзвичайного стану»

У ситуації з коронавірусом я бачу дві основні проблеми. Перша – необхідність введення надзвичайного стану не можуть належно обґрунтувати, оскільки не встановлено реальну кількість носіїв вірусу, а отже загальнодержавний рівень проблеми не підкріплено адекватними цифрами. Друга проблема полягає в тому, що в умовах карантину, враховуючи вже п’ятьох захворілих народних депутатів, зібрати парламент на позачергове засідання вкрай важко.

Тому органи влади поки що обмежуються введенням режиму надзвичайної ситуації – спочатку на регіональному рівні у більш ніж 10 областях та у місті Києві. А від 25 березня уряд ввів режим надзвичайної ситуації по всій території України. Такий режим не має зачіпати наші права та свободи, а потрібен лише для ефективної координації дій всіх задіяних служб.

Наприклад, у Києві через надзвичайну ситуацію суттєво обмежили рух громадського транспорту, дозволивши перевозити за спеціальними квитками виключно працівників, які забезпечують життєдіяльність Києва (медики, працівники продуктових магазинів та аптек, рятувальники, правоохоронці тощо).

Кожний тролейбус, трамвай та автобус забезпечили двома поліцейськими, які мають контролювати дотримання цього обмеження. Крім того, обмежили кількість відвідувачів, які можуть одночасно знаходитися у продуктових магазинах та аптеках – до 1 людини на 10 кв. м.

Працівники поліції, Нацгвардії та громадського формування «Муніципальна варта» посилено контролюють дотримання як місцевих, так і загальнодержавних карантинних заходів, проводять роз’яснювальну роботу щодо заборони користування дитячими та спортивними майданчиками.

Такі місцеві карантинні заходи у поєднанні із заходами, які впровадив Кабмін по всій Україні (обмеження окремих сфер торгівлі та послуг, заборона організації масових заходів з участю понад 10 людей, закриття транспортного сполучення тощо), підводить до логічного висновку, що наші права та свободи вже суттєво обмежуються, і де-факто умови надзвичайного стану вже є, хоча й не закріплені юридично.

Про невідповідність такої ситуації Конституції України ще 16 березня заявив Центр політико-правових реформ, закликавши владу ввести надзвичайний стан для того, щоб фактичні обмеження набули правового підґрунтя.

Чи почує влада юристів та чи буде нарешті запроваджено надзвичайний стан, я вважаю, ми побачимо найближчим часом, а поки що продовжуємо жити в режимі надзвичайної ситуації.

І, незважаючи на її надзвичайну незрозумілість, всім нам варто залишатися надзвичайно згуртованим, надзвичайно людяними та надзвичайно оптимістичними — такими, якими ми показали себе в усі попередні кризи.