КИЇВ — 02 березня 2020 року. Конституція України надає кожному право на професійну правничу допомогу — держава гарантує можливість отримати її в необхідному обсязі та формах. Процесуальне ж законодавство передбачає право учасників справи на відшкодування витрат на правничу допомогу за рахунок сторони, яка програла судовий спір. Інститут відшкодування існує вже понад три роки, та чи працює він? На перевагах і недоліках механізму детально зосередився член Ради Комітету з процесуального права партнер, MORIS GROUP Андрій Савчук. 

— Нові редакції процесуальних кодексів у 2017 році суттєво покращили порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Проте, як показала судова практика, існують також і недоліки, які варто виправити на законодавчому рівні.   

Такими недоліками, зокрема, є :

1. 1.   Обов’язкове подання до суду першої інстанції попереднього (орієнтовного) розрахунку розміру витрат на професійну правничу допомогу.

На наш погляд, такий розрахунок в більшості випадків є необ’єктивним,  ускладнює підготовку позову та може позбавити сторону такого відшкодування, якщо вона залучить адвоката лише на етапі апеляційного чи касаційного оскарження.

2.   Докази на обґрунтування витрат на адвоката подаються до закінчення судових дебатів або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду, якщо в судових дебатах сторона зробила про це відповідну заяву.

Ми вважаємо, що 5 днів на подання доказів є недостатньо. Суди обтяжуються розглядом заяв про відшкодування витрат у разі не набрання рішенням по суті спору законної сили.  

3.   Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зокрема із ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

На наше переконання, застосування цих критеріїв є неефективним для визначення справедливого розміру гонорару адвоката

4.   Суди по-різному підходять до можливості суду зменшувати розмір відшкодування. В одному випадку суд вважає, що зменшення може виключно у разі клопотання іншої сторони, а в іншому випадку – суд зменшує розмір відшкодування з власної ініціативи без відповідного клопотання.

На наш погляд, потрібно забезпечити єдність практики, встановивши право суду тільки у виключних випадках зменшувати розмір відшкодування без відповідного клопотання.

5.   Суди по-різному підходять до оцінки розміру гонорару адвоката. В одному випадку, для суду достатнім є підтвердження лише кількості витраченого адвокатом часу без обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії, в іншому – суд детально ревізує таке обґрунтування. 

На наш погляд, потрібно забезпечити єдність практики, яка б полягала у праві суду лише у виняткових випадках здійснювати ревізування та зменшувати час, витрачений адвокатом у справі.  

6.   Суди по-різному підходять до оплати адвокату гонорару виключно у разі  досягнення ним бажаного результату для клієнта (successfee).

Ми вважаємо, що слід забезпечити єдність практики (ВП ВС розглядатиме таку справу 10.03.20 об 11.30), яка б полягала у праві адвоката отримувати success fee. Такий підхід відповідає практиці багатьох європейських країн, є виявом свободи договору між адвокатом та клієнтом, а також забезпечує мотивацію адвоката надавати якісно правову допомогу. 

Рекомендації.

1. Запровадити єдність судової практики у вказаних вище питаннях (4,5,6)

2. Внести зміни в процесуальне законодавство, якими :

— встановити не обов’язок, а лише право подати до суду попередній розрахунок суми витрат на правничу допомогу ;

— закріпити право на відшкодування витрат на адвоката в будь-якій інстанції за умови подання до суду договору з адвокатом разом з першою заявою у відповідній інстанції.

— встановити, що заява про відшкодування витрат на адвоката подається лише після набранням судовим рішенням законної сили в ту інстанцію, де воно її набрало.

— виключити ціну позову та значення справи для сторони як критерії  для визначення розміру витрат на правничу допомогу;

— встановити право суду лише у виключних випадках зменшувати розмір відшкодування без відповідного клопотання іншої сторони.