КИЇВ — 18 вересня 2019 року. 29 серпня 2019 року Президент України вніс до парламенту законопроект № 1013 «Про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)», 3 вересня Верховна Рада направила його на висновок до Конституційного Суду.

Семена Грапенюк, партнерка ЮК SLS Group

Вказаним законопроектом пропонується внести зміни до Конституції України та скасувати запроваджену в 2016 році так звану адвокатську монополію на представництво в судах. Планується залишити виключне представництво адвокатами тільки в межах кримінального судочинства.

Законопроект викликав шквал емоцій серед правників, при цьому думки експертів різко розділилися. Одні вважають законопроект позитивними змінами, покликаними зняти штучні обмеження на доступ до професії, та на думку яких адвокатська монополія не гарантує особам якісного представництва, а тільки здорожчує видатки на представництво як для бізнесу і громадян, так і для держави. Інші різко засуджують можливе скасування адвокатської монополії, розглядаючи цей крок, як загрозу для отримання особами якісної правничої допомоги.

Також важко сприймається той факт, що згадані зміни можуть відбутися лише шляхом внесення змін в Конституцію України. Основний Закон держави має регулювати лише найвизначальніші суспільні відносини та закладати незмінні цінності, які не повинні виникати та зникати кожні кілька років. Інститут представництва інтересів осіб у судах може регулюватися спеціальним законом та процесуальними кодексами.

Проаналізуємо, що отримала юридична спільнота за останні три роки, відколи адвокатська монополія була запроваджена:

— Корпоративні юристи були позбавлені права представляти інтереси свого роботодавця в суді. Причому в більшості випадків корпоративні юристи мали хороший досвід представництва в судах. Перевага таких представників перед залученими адвокатами в тому, що вони більше обізнані із станом справ на підприємстві і володіють більшою кількістю інформації, яка може знадобитися для розгляду справи. Низка компаній зобов’язали своїх юристів отримати свідоцтво адвоката для того, щоб особа могла й надалі здійснювати судове представництво підприємства. Юристи, які таким чином отримали свідоцтва, фактично й надалі продовжують здійснювати трудові функції корпоративного юриста, але вже зі свідоцтвом адвоката. Тобто статус адвоката в таких випадках є виключно формальним, і говорити про незалежність адвоката не доводиться.

— Подорожчання послуг. Зважаючи на те, що представництво передбачає не лише підготовку процесуальних документів та участь у судовому засіданні, а зазвичай і ознайомлення з матеріалами справи, подання клопотань, поштові відправлення, підготовку матеріалів, проведення зустрічей, для підприємств вартість отримання таких послуг від адвоката є значно вищою, ніж коли аналогічні послуги надає особа, якій сплачується заробітна плата.

— Неможливість представництва органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах штатними юристами призводить до необхідності додаткових витрат з бюджету, а відповідно — наших з вами податків. Надмірні витрати держави на судове представництво, напевно, можна розглядати як одну з основних причин ініціативи скасування адвокатської монополії. Як альтернативний варіант пропонувалося зробити виняток для представництва в судах державних органів і органів місцевого самоврядування юристами не адвокатами, проте такий підхід суперечить принципу рівності всіх перед законом і є невиправданим. Окрім того, адвокати, які ніколи не працювали на державній службі, не завжди знайомі з особливостями роботи у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

Серед позитивних моментів варто назвати такі:

Важко оцінити вказане твердження саме як перевагу адвокатів перед юристами. В адвокатських колах вже не раз порушувалося питання про те, що семінари та інші заходи з підвищення кваліфікації далеко не є такими ефективними, як щоденна робота правника і реальний досвід у судах. Тому не можна зі сміливістю стверджувати, що участь адвоката в заходах, спрямованих на підвищення його кваліфікації, якісно відрізняється від підвищення кваліфікації в процесі роботи та шляхом самоосвіти.

Загалом можна підсумувати, що запровадження адвокатської монополії має низку переваг, тому існує в багатьох європейських країнах, на які ми намагаємося рівнятися. Це, зокрема, пов’язано з тим, що чим більша освіченість і кваліфікація судового представника, тим вищі вимоги висуваються до якості судового процесу, в тому числі роботи суддів і прокурорів, тим вища довіра суспільства до судового захисту. Але для того, щоб ми могли дійсно спостерігати позитивні зміни внаслідок запровадження адвокатської монополії, необхідно, щоб адвокатська спільнота якісно вирізнялася своєю кваліфікацією і відповідала тим високим стандартам, які до неї висуваються.

Очевидно, що три роки, протягом яких поступово впроваджувалась адвокатська монополія, є закоротким строком для того, щоб суспільство та й самі адвокати змогли відчути переваги таких законодавчих обмежень, і такий процес, окрім законодавчого регулювання, потребує більше часу і зусиль від усіх учасників.  

Наразі величезні черги для отримання права на заняття адвокатською діяльністю, корупційна складова такого процесу, конфлікти, боротьба за владу, перерозподіл коштів та інші далеко неетичні процеси, які відбуваються в регіональних радах адвокатів, недосконале законодавче регулювання форм адвокатської діяльності та оподаткування діяльності адвоката призводять до розчарованості суспільства і самих адвокатів в ідеї адвокатської монополії і високої підтримки запропонованого законопроекту.