КИЇВ — 29 червня 2019 року. «Видавництво Старого Лева» випустило книгу «Я і Конституція», яку вже охрестили «дитячою Конституцією».

Це пізнавальна книга авторства Лариси Денисенко, Олександра Ількова, Андрія Стельмащука і Альони Шуліми, розрахована на дітей до 13 років. Проте автори запевняють, що її корисно читати і в дорослому віці.

У студії Громадського радіо співавторка книжки «Я і Конституція», Голова Комітету Асоціації з питань конституційного права, адміністративного права та прав людини, заслужена юристка України Альона Шуліма.

Тетяна Трощинська: Цю книгу називають ще Конституцією для дітей, але коли я її прочитала, то мені здалося, що вона і для мене, тому що деякі речі там є базовими. Отже, вона все ж таки задумувалася для дітей?

Альона Шуліма: Щодо цього у нас зі співавторами були дискусії, тому що спочатку вона задумувалася в Асоціації правників саме як книга для дітей, але й щоб дорослі могли теж замислитися. Саме тому назва «Конституція для дітей» була нами відкинута, оскільки це автоматично означає, що ти став дорослим, і Конституція фактично не для тебе, або дорослі не будуть читати, бо це, мовляв, для дітей. Але в цій книзі виклад дитячий, а зміст — дорослий. Тому ми і назвали її «Я і Конституція», тобто моє життя і конституційні норми, так щоб і мені було комфортно, і оточуючим.

Перші 2/3 книжки — про права, про те, що дитина бачить, і про те, що вона відчуває. А вже далі йде огляд органів влади, адже ми після 18 років можемо вплинути на органи влади. Було важливо, щоб діти зрозуміли, що їхній недорослий світ є в Конституції, щоб вони могли звикнути розуміти, що є певні межі. А потім, коли вони дорослішають, вже звикають до конституційних норм.

Тетяна Трощинська: Що було найскладніше пояснити, думаючи про те, що діти будуть читати про дорослі реалії?

Альона Шуліма: Найскладнішою була мова спрощення, щоб воно не було, з одного боку, примітивним, а з іншого — щоб було юридично правильним. І до останнього ми з авторами вичищали якісь юридичні неточності. Наприклад, починаєш спрощувати, і в тебе виходить «мер Києва» чи переплутаний військовий і воєнний стани.

Інше, що потрібно було зробити — це пояснити, що є не тільки права, а й обов’язки. Тобто ми можемо говорити про булінг, і погано, коли він застосовується проти тебе, але й погано, коли ти його застосовуєш. Ми можемо говорити про те, що вчителі не мають принижувати дітей, але й погано, коли ти сам принижуєш вчителя. Погано, коли тебе не поважають, але, критикуючи, ти маєш також поважати інших. У мене навіть був такий жарт, що коли дорослі прочитають цю Конституцію, вони вимушені будуть закрити свої акаунти у фейсбуці від дітей, тому що повага і толерантність до іншої думки в нас на сьогодні — це не тільки дитяча тема.

Тетяна Трощинська: Коли я взяла цю книгу в руки, у мене виникло питання: цікаво, про яку редакцію Конституції ви писали? Тому що в нас традиційно зі зміною президента одразу виникає бажання змінити щось у Конституції. І загалом, яка вона — українська Конституція з погляду фахівця з конституційного права?

Альона Шуліма: Коли ми писали, то, звичайно, брали чинну на сьогодні редакцію Конституції. Що стосується змін у Конституцію, то ми вважаємо, що наразі зі зміною влади має бути і змінене ставлення до Конституції. Я пропагую ту ідею, що ми не знаємо, як це — жити за Конституцією. І не важливо, як міняти текст, якщо його не виконувати. Тобто перш за все, ми маємо її знати, поважати, а потім дивитися, наскільки вона нам дійсно заважає в певних механізмах. Бо повернення до виконання Конституції ще жодна влада не зробила.

Тетяна Трощинська: Фонд «Демократичні ініціативи» провів опитування, де виявив, що 47% з опитаних українських громадян не читали текст Конституції, але при цьому 67% вважають, що її треба змінювати. Звідки це йде, як ви думаєте?

Альона Шуліма: Так, це наше сприйняття реальності: на сьогодні зміни у текст Конституції працюють як маркетинг. Якщо ми змінюємо Конституцію, ми щось робимо, а це наочно, це вигідно. А я б сказала, що вигідно ще жити у перехідному стані. Адже якщо ми часто це змінюємо, то можемо десь щось не написати в перехідних положеннях, і потім на цьому перехідному етапі якось по-своєму розтлумачити. Жити в перехідних положеннях дуже вигідно: ніхто нічого не знає і ніхто ні за що не відповідає. А те, що люди хочуть змінити, то, можливо, вони хочуть змінити, щоб воно працювало. Вони бачать, що не працює, вони не знають, який там текст, але в них є надія, що якщо Конституція зміниться, вони щось отримають. Люди просто хочуть права.

Повну версію розмови можна прослухати у звуковому файлі на сайті Громадське радіо.