КИЇВ — 25 червня 2019 року. У межах проєкту «10 років з АПУ» ми поговорили з Оленою Кібенко, докторкою юридичних наук, суддею Великої Палати Верховного Суду. Вона поділилася своїми робочими звичками, правилами організації життя, кар’єрними уроками, секретами продуктивності, а також розповіла про те, що її мотивує.

— Розкажіть про Ваше знайомство з АПУ 14 років тому. Чому Ви з нами?

— Про АПУ я дізналася у 2002 році, коли прийшла працювати до ЮФ «Інюрполіс», яка тоді активно підтримувала щойно створену Асоціацію. Більшість членів Харківського відділення на той момент — юристи нашої фірми. Тому рішення вступу до АПУ — це, скоріше, частина корпоративної культури фірми, яка значну увагу приділяла професійному зростанню працівників. Коли ж я познайомилася з АПУ ближче, то зрозуміла, що знайшла однодумців. І вже багато років АПУ для мене — це спілка активних небайдужих юристів, які намагаються змінити світ на краще.

Дуже корисною для мене була робота у складі Правління АПУ та досвід керівництва Харківським регіональним відділенням Асоціації. Це давало можливість постійно спілкуватися з найкращими юристами Харкова та всієї України: я вчилася керувати проєктами, розвивала лідерські навички, вміння знаходити компроміси і працювати з людьми, які мають різні інтереси і цілі.

— Як Ви оцінюєте діяльність АПУ?

— АПУ для мене — джерело енергії та живлення. Якщо мені потрібна підтримка для будь-якого проєкту, я знаю, що завжди можу розраховувати на Асоціацію.

Мені дуже подобаються заходи асоціації. Пам’ятаю своє перше враження коли після «пісних» наукових конференцій я потрапила на форуми АПУ – це було живо й актуально. Вже будучи у складі правління та декількох оргкомітетів конференцій я знаю наскільки ретельно АПУ підходить до вибору доповідачів, постійно шукає нові актуальні та незвичні формати для своїх заходів та місця для їх проведення.  Якщо навіть таки трапився збій  й прийшла людина без внутрішньої енергії і щось «пробубоніла» з папірця, то вже ніколи наступного року такий доповідач не буде виступати на конференціях АПУ. Саме на заході АПУ я познайомилася, наприклад, з письменником Юрієм Андруховичем.

Дуже люблю Асоціацію за відсутність внутрішніх інтриг, боротьби за владу, яку я постійно бачу в адвокатських асоціаціях. Достатньо згадати програму «Адвокати майбутнього», яка вже має декілька випусків. Іноді мені це  навіть нагадує певну масонську ложу,  такий собі клуб, де зустрічаються та спілкуються і разом зростають найбільш просунуті члени правничої  спільноти. Присутні певна боротьба за лідерство, конкуренція, але все відбувається, зазвичай, дуже цивілізовано та коректно.

АПУ дає класний старт для кар’єри — все більше її членів перемагають у конкурсах, займають відповідальні пости у державі. Майже всі партнери провідних юридичних фірм є членами Асоціації. Вона націлена на професійне та особистісне зростання юристів, надає для цього необхідні інструменти. Іноді мені це навіть нагадує масонську ложу, де зустрічаються та спілкуються і разом зростають найбільш просунуті члени правничої спільноти. Наприклад, Меритократична партія, заснована 2010 року за ініціативи Ігоря Шевченка, на мою думку, не змогла себе реалізувати, сьогодні її функції фактично виконує АПУ, що досить цікаво, бо одні й ті самі люди стояли біля першоджерел і АПУ, і Меритократичної партії України.

— Як Ви оцінюєте стан нашої судової системи? Якою б Ви хотіли її бачити?

— Я прийшла в судову систему як людина ззовні, тому часто звертаю увагу на ті речі, які ніби ніхто навіть і не ставить під знак питання. Я бачу, як можна значно оптимізувати і модернізувати процес. Бачу широкі можливості застосування інструментів електронного суду, штучного інтелекту для вирішення нескладних справ. Цим треба займатись, адже сьогодні навантаження на суддів є абсолютно неприйнятним. За кордоном суддя першої інстанції чи апеляції розглядає максимум 200-300 справ на рік, Верховного Суду — до десятка справ. У нас ці цифри просто зашкалюють: суддя не може ефективно розглянути більше 200 справ на рік, враховуючи, що в середньому у році 240 робочих днів, із яких місяць випадає на відпустки, відрядження чи лікарняні. Якщо суддя розглядає тисячі справ, це неминуче вплине на його ефективність, адже з таким рівнем навантаження неможливо забезпечити єдність практики та приділити достатньо уваги кожній справі.

Рішення починають писати помічники, що призводить до переносу повноважень з ухвалення рішень на людей, які не мають відповідних кваліфікації та досвіду суддівства. За умови відсутності за ними будь-якого антикорупційного контролю, це дуже небезпечна тенденція. Вона знаходить прояв в усьому світі, але в Україні повністю ігнорується.

Суддям не вистачає незалежності. І судді, і суспільство не сприймають суди як дієву гілку влади. Суддів залякують дисциплінарною та кримінальною відповідальністю, зверненнями до ЄСПЛ, зокрема, активісти і журналісти, виконавча влада, олігархи, адвокати у залі суду, ЗМІ та в соціальних мережах.

Необхідно відновлювати повагу й довіру суспільства до суддів, нині вона майже відсутня.

Наразі багато працюємо над комунікаційними стратегіями судової влади: у період, коли суспільством керують нові технології, big data, неможливо за допомогою старих методів відродити повагу — теза «суддя говорить мовою судових рішень» не працює.

Треба знімати фільми, серіали про українських суддів, робити мультфільми з поясненням, що таке правосуддя та справедливість, комп’ютерні ігри, писати художні книжки тощо. А суди і судді мають бути присутніми у соціальних мережах.

— Як Ви забезпечуєте свій професійний та особистісний розвиток?

— Намагаюся багато читати: юридичну, художню літературу, бізнесові й історичні книжки, мемуари. З появою соцмереж читати, особливо серйозну літературу, стало складніше — якщо раніше я читала стихійно, то зараз лише планую.

Постійно навчаюся новому, значно допомагають у цьому подорожі різними країнами, участь у марафонах. Почала займатися із тренером з плавання — у червні відбувся мій перший офіційний заплив на озері Орто.

Знайомство з іншими культурами чи субкультурами дуже корисне для судді. Адже питання пошуку справедливості надзвичайно складне, і чим вищий не тільки професійний, але й культурний рівень судді, тим ефективніше він буде його вирішувати. Суддя має бачити різні підходи і варіанти вирішення справи, зважувати їх із погляду законності та справедливості, ставити під сумнів своє бачення, бути відкритим для нових думок і аргументів.

Постійно намагаюсь розвивати володіння мовами. Цей рік мабуть став для мене роком опанування української мови. Я завжди вважала, що ніби непогано володію українською мовою. Для мене не було жодної  різниці читати або дивитися фільми українською чи російською, не проблема було й прочитати лекції українською чи виступити з підготовленою промовою, але коли у 2017 році почалися інтерв’ю у прямому ефірі, виступи на конференціях, годинні дискусії в нарадчій кімнаті, побутове спілкування (Київ цим дуже відрізняється від Харкова – більшість побутових комунікацій тут відбувається українською), я відчула, що знання мови не вистачає катастрофічно. Знання на рівні володіння ідіомами, прислів’ями, усталеними образними висловами з літератури, скороченнями, навіть емоційними вигуками  та побутовими  скороченнями – тобто все те, що я використовувала, спілкуючись російською, я не вміла робити українською. Тобто, я розмовляла українською, але було багато русизмів і мова була значно бідніша, мені не вистачало ефективних інструментів для передачі своїх думок.

Зараз питання мови є актуальним у зв’язку з ухваленням нового Закону. Тому скажу трохи більше про «мовну роботу над собою»  По-перше, я повністю перейшла у фейсбуці на дописи українською. Не всі знайомі нормально реагували на це, можливо місяць чи два я страждала, бо мені здавалося, що то не мої думки, що тексти стали сірими та неемоційними. Втім, зараз вже пишу з великим задоволенням. Я й сьогодні часто шукаю в Інтернеті переклад слова чи перевіряю правильність ідіоми. Часто вже після того як викладаю текст, бачу помилки, виправляю їх. Але кожного дня мій лексичний інструментарій збагачується і це дуже класно. Крім фейсбуку поступово переходжу на українську у більшості чатів з друзями у вайбері чи вотсапі.

Спочатку майже на кожне інтерв’ю чи публічний виступ я завжди йшла з дилемою - «українська чи російська». Але після призначення на посаду судді Верховного Суду  я вирішила, що всі інтерв’ю і публічні виступи робитиму тільки українською. Так, були й численні помилки, й русизми – але вже через рік я почала отримувати навіть певне задоволення від того, як говорю, ну й вже не маю «панічних приступів» перед публічними заходами через погану українську. Ретельно аналізую майже всі виступи і бачу типові помилки – це дуже корисно.

Дуже допомагає те, що на роботі все спілкування, навіть неофіційне у Верховному Суді йде українською. Особливо я вдячна нашим суддям львів’янам Наталі Антонюк і Дмитру Гудимі, завдяки яким суттєво розширився мій лексикон! Поряд із ними, коли кожного дня чуєш правильну і співучу мову, не втрачаєш бажання вдосконалюватися задля того, щоб говорити так само. Таку людину я мала у Харкові — це спочатку керівник, а потім мій партнер по юридичному бізнесу Роман Москаль, від якого за 18 років знайомства я не почула жодного слова російською.

Зараз якщо є фільм чи книга українською та російською - завжди обираю українську. Й до речі, як на мене українські переклади останнім часом є значно більш якісними.

Наступний крок, який спланую зробити – це перехід на спілкування українською  у родині та з близькими друзями. Це буде дуже нелегко, але спробую.

— Коли та чому Ви вирішили стати юристом? Як Вам вдалося досягти такого успіху у професії юриста? 

— Я закінчила школу у 1989 році, тоді було дві популярні професії — юриста й економіста. Обрала першу завдяки своєму класному керівнику, який викладав у нас історію і основи правознавства. У нашій родині ніколи не було юристів, немає й досі.

Для мене основа успіху — це постійні зміни, зростання. У 2002 році, коли я стажувалась у США, помітила, що майже жоден із професорів не працює в тому самому університеті більше 5 років, мовляв, після цього часового відрізку роботи на одному місці людина вичерпує себе, починається застій, тому правильною є періодична зміна місця роботи. 

Окрім того, так всі університети постійно отримують «нову кров», йде активний обмін досвідом, адже людина на нове місце роботи привносить найкращі практики з попереднього. Мене це вразило, тому що я мала укорінену у свідомості впевненість пострадянської людини, що стрибати з однієї роботи на іншу — ненормально.

Потім, коли я прийшла працювати в юридичний бізнес, підхід був такий же: зростай або звільняйся. Але у кожній сфері є своя «скляна скеля», вийти за яку неможливо — або просто немає наступної сходинки, бо ти на самому верху, або твоїх ресурсів і вмінь недостатньо for next level. 

Я дійшла до скляної скелі у науці досить швидко — у 33 роки стала докторкою наук, написала багато книжок із права. І пішла в юридичний бізнес: спочатку працювала радницею, а потім — старшою партнеркою провідної української юридичної фірми.

Пізніше створила разом із партнерами свою фірму. В 43 роки я зрозуміла, що, мабуть, досягла скляної скелі й у юридичному бізнесі: стала керуючою партнеркою фірми з ТОП-50, систематично входила у ТОП-100 юристів України, п’ятірку кращих юристів з корпоративного права. Вже відчувалася певна стагнація, не було того драйву.

Далі були варіанти зростання: об’єднатися із якоюсь міжнародною фірмою чи піти на цікаву посаду у корпоративний сектор чи NGO. Але почався відкритий конкурс до Верховного Суду, і я подумала: а чому би й ні? Поки що не шкодую. У кожного свій рецепт успіху, для мене — це постійна робота над собою, опанування нового. 

— Розкажіть про цікавий кейс із Вашого професійного досвіду.

— Майже всі мої найбільш цікаві кейси є такими, про які не можна розповідати. Мрію колись написати художню книжку і там вже у зміненій формі та під псевдонімом розповісти всі цікаві історії свого життя. Досить багато вже є написаного. Тож чекайте!

— Ваші правила життя?

— Колись у мене було 20 основних правил, які я написала сама, і вони висіли в мене у кабінеті на дошці нагадувань. Тепер цікаво їх порівнювати із сьогоднішнім станом речей, бо життя змінюється. Якщо б сьогодні писала такі правила, то, мабуть, вони були б такі:

— Завжди май мету й свій план і виконуй його із максимальним зусиллям. Якщо план провалився, не впадай у розпач, вмій вчасно зупинитися, подякуй за отриманий досвід і роби новий план.

— Виділяй достатньо часу на родину, друзів, спорт, відпочинок та відновлення. Шукай свої джерела енергії. Просто лежати цілий день на дивані, їсти смаколики і дивитися фільми — це теж іноді непоганий план. 

— Ніколи не ображайся. Кожна людина має підстави для своєї поведінки, яких ти не знаєш.

— Все залежить від тебе — не можеш змінити обставини, змінюй своє ставлення до них!

— Займайся благодійністю!

— Радій і веселись протягом дня! За будь-якої нагоди. Радість від життя — це твоя енергія та здоров’я!

— Пам’ятай — Всесвіт тебе любить!