КИЇВ — 19 червня 2019 року. Продовжуємо спілкування із членами АПУ, які вже понад 10 років залишаються з нами. Цього разу ми поговорили з Євгеном Солодком — одним із провідних юристів України у сфері кримінального права та процесу, адвокатом, керуючим партнером АО «Солодко і партнери».

Євген поділився своїм баченням щодо стану судової системи, розповів про порушення прав адвокатів та цікаві кейси із власного досвіду.

— Хочу розпочати розмову з нашого традиційного запитання: чому Ви вирішили приєднатися до Асоціації правників України та вже 13 років поспіль залишаєтеся членом АПУ?

— Дійсно, то було дуже давно. Я працював разом із Оленою Сотник, яка зараз є народною депутаткою України. Одного разу вона прийшла на роботу і сказала: «Ми вступаємо до АПУ». Я запитав: «А воно нам треба?». Вона відповіла: «Треба». Так я й приєднався до Асоціації (сміється).

— У чому головна цінність АПУ, на Вашу думку?

— Вона справді об’єднує правників. Незалежно від спеціалізації, правники об’єднані в АПУ, що є безумовним позитивом. Це своєрідний майданчик для спілкування. Кожен може обрати собі за власними інтересами та відповідно до спеціалізації той майданчик, який його цікавить. Це теж цінність, тому що організацій, подібних АПУ, в Україні більше немає.

— Як Ви забезпечуєте свій професійний та особистісний розвиток?

— Читаю.

— Що саме?

— Зараз читаю Закон про кримінальні проступки. Це з професійного. З художнього — із задоволенням почав і майже закінчив книгу Володимира Горбуліна «Мой путь в Зазеркалье». Дуже цікаво, бо особисто я був учасником певних подій, і дуже цікаво читати про те, що відбувалося по той бік.

— Як у Вас з’явилася ідея заснування Адвокатського об’єднання «Солодко і партнери»?

— Ніколи не планував бути адвокатом. Так склалися обставини, що заснував об’єднання в пам’ять про батька. Я родом із Далекого Сходу, але батько народився в Україні і все життя мріяв повернутися додому. Тож у 1986 році, після аварії на Чорнобильській АЕС, ми приїхали до Києва. Навіть катастрофа нас не зупинила. Батько викладав спеціальні дисципліни в Академії служби безпеки України, яка була спочатку філіалом Вищої школи КДБ, згодом — Інститутом СБУ. Коли він пішов у відставку, почав працювати адвокатом зі специфічних справ.

— Як та чому Ви вирішили стати юристом?

— Все дуже просто: мама і тато правники.

— Ви в інтерв’ю радіо «Голос Столиці» говорили про те, що найкращий спосіб змінити ситуацію в правоохоронних органах — звільнити всіх та набрати геть нові кадри, у яких хоча б до третього покоління в сім’ї немає ані правоохоронців, ані юристів, мовляв, ніякої спадковості.

— На жаль, спадковість поколінь у нас спотворена, пронизана корупцією: діти прокурорів, онуки суддів тощо. Спадковість погрузла у «вирішенні справ». Я не можу звикнути до того, що люди у погонах лише вирішують свої справи. Якщо маєш погони — служи Батьківщині, працюй, а хочеш справи вирішувати — займайся бізнесом.

— Щодо порушення прав адвокатів. Ви скрізь говорите, що адвокати мають об’єднуватися проти свавілля правоохоронних органів. Розкажіть про перспективи.

— Так, є певні успіхи. Детально про них розповідати не буду, щоб не зашкодити формуванню. На фізичні замахи на адвокатів будемо відповідати жорстко, рішуче й адекватно. Щодо гучних справ: останньою з таких є відверте порушення прав адвоката Дениса Шкаровського. На сьогодні винні вже покарані. Якщо Ви пам’ятаєте цей гучний скандал, коли працівники НАБУ поставили стілець і поклали на нього табличку з написом: «Місце надання правової допомоги». Хай вони своєму директору, я перепрошую, на лацкан піджака такий клаптик повісять (він теж адвокат, до речі)! І я дуже здивований, що звільнений лише один детектив, а не обидва, які брали в цьому участь. Звільнений старший — другий нібито виконував його вказівки. Але він не міг не знати, що виконує незаконний наказ!

Маю, до речі, зазначити, що детективи НАБУ лізуть в адвокатуру, намагаючись отримати адвокатське свідоцтво. Я зробив про це допис, і один такий детектив дуже обурився. Ну, даруйте, ти або детектив, або адвокат! Ким ти себе вважаєш? Якщо адвокатом — виступи на захист свого колеги, якщо ж детективом, то не згадуй про те, що маєш адвокатське свідоцтво, сиди тихенько і мовчи.

— Які перспективи у цього адвокатського самозахисту?

— Надзавдання — наздоганяти кожного порушника прав адвокатів до того часу, доки не зрозуміють, що адвокатів краще не чіпати. Щоб ніхто, починаючи з патрульного поліцейського і закінчуючи генеральним прокурором, не смів навіть подумати на адвоката хвоста підіймати без достатніх на те законних підстав. 

— Дайте оцінку нашій судовій системі.

— Якою я б хотів її бачити: а) незалежною; б) справедливою. Не має значення структура: три інстанції, чотири чи п’ять з половиною. Вона має бути справедливою та незалежною, коли ти розумієш, що йдеш до суду, який не співпрацює з прокуратурою, котра дуже любить про це розповідати. «Ми працюємо із судом!» — це взагалі як?

Ось я теж працюю із судом, але не дозволяю собі сидіти в кабінеті судді та, сьорбаючи чай, зверхньо дивитися на прокурора. Вони ж приходять і розповідають, яке рішення треба виносити. Якби так поводили себе адвокати, це б вважалося ненормальним.

А нормально, у моєму розумінні, це те, про що я читав та частково бачив за кордоном. Коли суддя запрошує до себе на обід — за державний кошт, зазначу — адвоката і прокурора і ввічливо пояснює, що обидва мають перестати займатися дурницями і ні в кого з них немає переваг один перед одним. Хоче прокурор зайти до кабінету судді — має взяти із собою адвоката з проханням побути присутнім на зустрічі, щоб у подальшому не виникало питань. І з адвокатом те саме. Я розумію, що це утопічні речі, але кабінет судді таки має бути трохи віддалений від вільного доступу.

Суддя апріорі незалежний, йому ніхто не може зателефонувати, він — наша честь. На жаль, зараз судова система повністю підпорядкована виконавчій владі через люстрацію, через це ідіотське оцінювання, відбори тощо.

— Що, на Ваш погляд, необхідно зробити, щоб змінити систему?

— Повернути виборність суддів. Ось я захотів стати суддею, я відповідаю критеріям — не наркоман, не алкоголік, не притягувався, не судимий, досвід роботи не менше 20 років. На моє глибоке переконання, судити людей і взагалі судити можна лише тоді, коли голова вже сива. І я абсолютно зараз не іронізую.

Візьмемо, наприклад, систему США, де суддів обирають — і федеральних, і навіть Верховного Суду — там вони практично боги! У кожного з них перед кабінетом стоїть бюст у половину зросту та висить намальований портрет, бо це — «наша честь». Все вже вигадано до нас, треба просто взяти і зробити.

— Розкажіть про Ваші актуальні кейси. Найголовніші з останніх, над якими Ви зараз працюєте — це справа Тимофія Нагорного та Олександра Єфремова. Розкажіть про це більше, які перспективи розвитку цих справ?

— Ви знаєте, перспективи — справа невдячна, а об’єднує ці справи одне — цинізм.

— Єфремов сидить під вартою вже більше двох років, так?

— 20 липня буде рівно три роки, як він знаходиться під вартою. Три. Людина — керівник величезної парламентської фракції в Європі — знаходиться під вартою через абсолютно смішні звинувачення, за справою, яка формувалася півтори доби та за якою не було пред’явлено жодних підозр, за якою судова колегія формувалась із порушенням закону, а запобіжний захід не обирали — вона продовжувалася (практики зрозуміють, про що я кажу).

Я щодо цієї справи можу говорити цілодобово, я пам’ятаю кожен лист із цих томів. Знаєте, чим все це скінчилося? Із 17 томів звинувачення прокурор відмовився від 15,5 — як це можна назвати?

Я скажу одне — я не заспокоюсь, доки не побачу прокурора на лаві підсудних. Ми, захисники, для себе вирішили: щоб не відбувалось у країні, як би не змінювалася влада, ми будемо наздоганяти всіх, хто мав відношення до цієї справи, кожен отримає по заслугах: за зміну неіснуючої кваліфікації, за свавільне взяття під варту, за не менш свавільне його продовження, за фальсифікацію доказів. Всіх.

— Які поради можете дати майбутнім юристам? Яким взагалі вимогам має відповідати сучасний юрист?

— Юристам я б порадив більше читати. Бо юриспруденція — це не професія, а спосіб життя. Це не робочий біля верстата, хоча це також творча професія.

Необхідно визначитися: вам це круто чи цікаво, бо якщо вам це цікаво, то з часом це стане круто. За модою гнатися не варто, мода на юристів вже давно минула.

У сучасному світі юрист — людина начитана, вільно володіє англійською мовою. Світ став маленьким, швидким та цифровим, тому природно, що він має вільно володіти комп’ютером. До юриста звертаються за порадою, тобто він радник, а радник — це людина, до якої звертаються за допомогою.

І ще одне — у молоді забагато понтів, я б радив позбутися їх. Треба бути собою.

— Як відпочивають юристи? Знаю, що Ви дуже полюбляєте полювання.

— Полювання — це відпочинок, це зміна обстановки. Хто мандрує, хто горілку п’є. Знаю людей, які збирають моделі кораблів, причому роблять це фанатично. Знаю колег, які захоплюються грою у більярд — це теж спорт, який не дозволяє думати про щось інше, бо необхідна максимальна концентрація, інакше гри не буде. Хтось спортом займається. Я люблю бойові мистецтва у різних проявах. Я давно ними займався — починав із дзюдо, потім рукопашний бій, а зараз вивчаю різні стилі. Хотілося б, звісно, більше часу цьому приділяти, але ви ж знаєте — неможливо осягнути неосяжне, у добі лише 24 години.

— Не плануєте отримати розряд?

— У мене вони є, та це ж не самоціль. Самоціль — це пізнання себе та своїх можливостей, світу врешті-решт. Бойові мистецтва — це не просто прийоми захисту та нападів, це ціла філософія. Будь-яку техніку можна освоїти за три місяці, а пізнання філософії — це ціла вічність. 

— Назвіть Вашу улюблену книгу.

— Ви ставите нездійсненні завдання (сміється). Від Даллеса до російської класичної літератури. Я не можу виділити щось, натхненно люблю книги, натхненно люблю читати. Я люблю Монтейна з його дослідами, я обожнюю Пушкіна, можу напам’ять прочитати «Мцирі», люблю Дюма. Є чудова річ — проза Володимира Висоцького «Чорна свіча». Він написав її у співавторстві з Леонідом Манчевським. Це про Магадан, про старателів, зони. Машиністка, яка набирала цей текст, потрапила в лікарню із сильним нервовим розладом, тому що дуже натуралістично описувалися побут і життя зеків на Колимі. Висоцького з цього боку ніхто не знав, є його «Віденські канікули». Виділити щось конкретно я не можу. Люблю американських адвокатів читати, зокрема Джона Грішема.