КИЇВ — 7 вересня 2005 року.Комітет з нерухомості та будівництва Асоціації правників України разом з Юридичною компанією «Правовий Альянс» провели круглий стіл на тему «Правозастосовча практика в сфері регулювання відносин власності на нерухомість нерезидентів в Україні». В ході дискусії учасники круглого столу обговорювали питання власності колишніх радянських республік, а нині суверенних держав, на об’єкти нерухомості, розташовані в Україні. Оскільки подібні проблеми стояли перед всіма колишніми республіками з початку розпаду СРСР, країни-учасниці СНД ще 09.10 1992 року підписали Угоду про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності, до якої Україна не приєдналася. Однак 15.01.1993 р. була підписана Угода між урядами України і Російської Федерації про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності. Дана Угода була ратифікована Постановою Верховної Ради України № 3313-XІІ від 22.06.1993 р. Аналогічні Угоди були укладені з Республікою Бєларусь 22.01.93 р., із Грузією 05.10.1996 р., з Республікою Молдова 11.08.1994 р., з Азербайджанською Республікою 30.07.99 р. Згадані Угоди покликані регулювати як правовідносини з захисту і визнання права власності на об'єкти, на які претендує Сторона Угоди - держава, так і правовідносини, у яких беруть участь юридичні особи договірних Сторін. Саме про порушення прав юридичних осіб йшла мова в доповіді керуючого партнера ЮК «Правовий Альянс», дійсного члена Асоціації правників України Костіна Іллі Павловича. «Практично усі спори, що знаходилися і знаходяться на розгляді в судах України, - розповідає Ілля Костін, - ініційовані винятково резидентами - юридичними особами Російської Федерації. Немає жодної судової справи, у якій Російська Федерація вимагала би визнання права власності на майно, розташоване на території України, за винятком справи про визнання права власності на Пансіонат "Сонячна долина" (Автономна Республіка Крим)». 05.05.1995 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 316 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності і розташоване на території Автономної Республіки Крим», якою Україна визнала за собою право власності на спірні об'єкти, які за Угодою можуть бути віднесені до власності Російської Федерації. Таким чином, Постанова у зазначеній частині прямо суперечить нормам міжнародного договору, ратифікованого Україною у встановленому порядку.