8 вересня 2025 року відбулося професійне обговорення на тему «Захист адвоката від ототожнення з клієнтом: міжнародні стандарти та контекст України», організоване Проєктом ЄС «Право-Justice».

Захід об'єднав представників державних інституцій, адвокатури, профільних громадських організацій, медіа та міжнародних партнерів для фахової дискусії про виклики, пов’язані з ототожненням адвоката з його клієнтом у суспільному та професійному вимірах.

Під модеруванням Майї Цвітан Грубішин, керівниці компоненту «Підтримка процесу євроінтеграції у секторі юстиції» Проєкту ЄС «Право-Justice», із вступними словами захід відкрили:

• Володимир Ватрас, народний депутат України, голова підкомітету з питань організації та діяльності адвокатури та органів правової допомоги Комітету Верховної Ради України з питань правової політики;
• Асьєр Сантільян Лузуріяга, керівник секції Представництва ЄС в Україні;
• Віктор Дубовик, генеральний директор Директорату з питань правової політики Офісу Президента України;
• Олександр Олійник, директор Директорату правосуддя та кримінальної юстиції Міністерства юстиції України;
• Лідія Ізовітова, голова Національної асоціації адвокатів України;
• Оксана Цимбрівська, керівниця Проєкту ЄС «Право-Justice»;
• Мачей Янчак, голова Офісу Ради Європи в Україні.

Оксана Цимбрівська, керівниця Проєкту ЄС «Право-Justice», відзначила, що дискусія є на часі у зв’язку з ухваленням закону №12320 щодо захисту прав адвокатів, який перебуває на підписі Президента України, та підготовкою до ратифікації Конвенції Ради Європи про захист адвокатської професії. Разом з тим, вона підкреслила, що закон викликав різні оцінки: його підтримує адвокатське самоврядування, тоді як громадянське суспільство та медіа висловлюють застереження щодо ризиків для свободи слова. Саме тому Проєкт ЄС «Право-Justice» створив майданчик та ініціював проведення дискусії у широкому колі – за участі адвокатського самоврядування, представників державних інституцій, парламенту, міжнародних партнерів, громадянського суспільства та медіа. За її словами, такий інклюзивний підхід дозволяє почути всі точки зору, зважити ризики та наблизитися до збалансованого рішення – як забезпечити гарантії захисту прав адвокатів і, водночас, гарантувати свободу слова.

Під модеруванням Івана Городиського, ключового національного експерта Проєкту ЄС «Право-Justice», учасники обговорили питання ототожнення адвоката з клієнтом у суспільно резонансних справах.

Ототожнення адвоката з клієнтом — це наслідок глибшої суспільної проблематики

Олександр Баранов, директор Координаційного центру з надання правової допомоги, у своєму виступі акцентував на тому, що феномен ототожнення — це не первинна причина проблем, а радше їхнє проявлення. На його думку, корінь проблеми — в низькому рівні правової культури та потенційній готовності суспільства приймати навіть елементарні твердження як такі, що ототожнюють адвоката з клієнтом.

Спікер навів дані звіту ООН: лише 40 % українців й надалі вважають, що російські обвинувачені мають право на захист, тоді як 60 % підтримують відмову у захисті. У такій ситуації реагування на адвокатську діяльність стає одразу емоційно ворожим.

Ще одним значним фактором, названим Олександром Барановим, є відсутність ефективної комунікації з медіа. За його словами, журналісти часто заявляють: «Ми не маємо інформації, тому пишемо, що вважаємо». Він навів приклад, коли адвоката звинуватили у «саботажі судового засідання» тільки за те, що він подав клопотання про закритий розгляд — що, за усіма правилами, є цілком законною процедурою. Проте в уяві деяких журналістів вина лежить на адвокатові.

У виступі також прозвучав приклад справи Вадима Шишимаріна, коли після рішення апеляції з пом’якшення вироку з довічного до 15 років виникла хвиля негативу проти суддів. Пан Олександр звернув увагу, що хоча безпосереднього ототожнення могло й не бути, асоціація все ж виникла.

Кількість адвокатів, які захищають у справах про воєнні злочини, наразі становить близько 300 осіб — це значно менше, ніж кількість, які працюють із потерпілими. Високе навантаження, соціальний тиск та навіть погрози є одними з основних причин такого дисбалансу.

Водночас, спікер наголосив на важливості бережного використання термінів. Наприклад, фраза «адвокат окупанта» лише формує негативне ставлення до фахівця на емоційному рівні. І навіть проста заміна формулювання «особа невинувата» на «винуватість особи не доведена», хоча й юридично еквівалентні, сприймаються суспільством інакше — що може вплинути на ставлення до адвоката.

Головна редакторка медіа “Watchers” Вікторія Матола, наголосила на важливості ролі комунікації у формуванні сприйняття адвокатів у суспільно резонансних справах. Вона підкреслила, що згадка адвокатом про свою участь від системи безоплатної правової допомоги (БПД) є сигналом журналісту й суспільству про дотримання стандартів прав людини. Така згадка — це гарантія, яка підтверджує, що Україна неухильно дотримується міжнародних і конституційних зобов’язань, зокрема у справах військовополонених.

Учасниця обговорення навела приклад резонансної справи про вбивство Андрія Порубія, де адвокат, не коментуючи справу по суті, сказав журналістам лише одну фразу: «Я з БПД. Ви ж знаєте — це гарантія». Цього виявилось достатньо для розуміння професійної ролі адвоката.

Вона також зазначила, що законодавчі ініціативи мають ґрунтуватися на попередній фаховій дискусії. За її словами, не можна створювати «закон імені блогера» лише на основі поодиноких випадків ототожнення адвоката з клієнтом у медіа. Особисто вона за 10 років у судовій журналістиці жодного разу не припускалася ототожнення, і вважає подібні висновки нонсенсом.

Пані Вікторія застерегла від спроб регулювати висловлювання в соцмережах, що характерно лише для авторитарних режимів. Українське демократичне суспільство не може орієнтуватися на дописи в регіональних медіа, які, навпаки, мають орієнтуватися на стандарти загальноукраїнських видань.

Вона акцентувала на нестачі системної комунікації між журналістами, адвокатами, судами та прокурорами. Так, у справах Шеремета та суддів Майдану хейт лився не лише на адвокатів, але й на прокурорів і суддів — без глибокого аналізу їхніх рішень.

Також Матола поділилася прикладом з власного досвіду: після публікації матеріалу про вирок у справі воєнного злочину до редакції звернувся суд з проханням видалити фото учасників процесу, хоча засідання було відкритим. На її думку, про можливі ризики слід попереджати заздалегідь, а не після виходу матеріалу.

Завершуючи виступ, вона наголосила, що не можна ухвалювати закони, орієнтуючись на одиничні скарги або суб’єктивні оцінки в соцмережах. Адвокатська діяльність — це професія, яка не завжди відповідає суспільному запиту на емоції. Крім того, в контексті публічного життя, де адвокати можуть ставати депутатами чи політиками, важливо навчити суспільство відрізняти професійний обов’язок юриста від його особистих переконань.

Адвокат Назар Кульчицький поділився практичним баченням проблеми ототожнення адвоката з клієнтом, наголосивши, що це явище завжди існувало і продовжує існувати — не лише щодо адвокатів, але й суддів і прокурорів. На його думку, асоціація правника з конкретними діями чи рішеннями є неминучою складовою публічного сприйняття, особливо у резонансних справах.

У якості прикладу він навів ситуації зі справами ВАКС, де громадські організації, зокрема Центр протидії корупції, часто публікують матеріали з формулюваннями на кшталт: «цей суддя знову випустив злочинця з-під варти», — створюючи таким чином стійке ототожнення судді з певними рішеннями у минулому. Аналогічно — щодо прокурорів: навіть коли вони бачать, що справу варто перекваліфікувати або укласти угоду, бо це юридично й ресурсно доцільно, — вони цього не роблять, побоюючись медійного тиску і звинувачень у «злитті справи». У випадку винесення виправдувального вироку ризик стати об'єктом критики залишається на роки.

Схожа ситуація, за словами Назара Кульчицького, і з адвокатами. На побутовому рівні ототожнення з клієнтом трапляється постійно — але найчастіше воно має короткотерміновий характер. Тривалий «негативний слід» виникає у двох випадках: коли ЗМІ цілеспрямовано створюють тиск на конкретну справу або особу, або якщо адвокат асоціюється з токсичними персонами чи структурами — і тоді негативна увага є системною.

Спікер прокоментував також тему публічності адвокатів. Нагадавши, що адвокат не зобов’язаний коментувати журналістам справу, він зауважив: саме нерозуміння цих професійних меж і стає підґрунтям для необґрунтованих звинувачень. Адвокат діє в межах свого професійного обов’язку — незалежно від того, чи він призначений за системою БПД, чи працює за контрактом. Водночас, адвокати, які самі йдуть у публічну площину, мають бути готовими до критики.

Також пан Назар звернув увагу на справи, пов’язані з воєнними злочинами. У таких справах суспільство часто ототожнює захист підозрюваного з виправданням дій окупанта. Саме тому адвокати уникають коментарів: зайва згадка у ЗМІ нічого не додає ні до репутації, ні до компенсації. Адвокат робить свою роботу — і цього достатньо.

Юрій Родзеєвський, адвокат і один із авторів законопроєкту про адміністративну відповідальність за порушення гарантії недопустимості ототожнення адвоката з клієнтом, під час виступу акцентував, що сама проблема ототожнення вже врегульована — така заборона прямо передбачена Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Однак головна проблема полягає в тому, що ця гарантія не виконується і фактично ігнорується.

Під час виступу спікер прокоментував побоювання щодо можливого обмеження свободи слова: «В Україні вже існують обмеження на публічні висловлювання — наприклад, публічне схвалення агресії РФ, образи чи заклики до повалення конституційного ладу. Чому тоді заборона ототожнювати адвоката з клієнтом повинна вважатися порушенням свободи слова? Це така ж захищена категорія».

Пан Юрій наголосив, що йдеться не про заборону згадувати адвоката у зв’язку з тією чи іншою справою, а саме про недопущення ситуацій, коли ототожнення стає підставою для тиску, дискредитації чи спроб усунути адвоката від справи. Саме такі випадки, відповідно до законопроєкту, мають бути предметом розгляду Ради адвокатів України — аналогічно до порядку, який застосовується при розгляді скарг щодо ненадання відповіді на адвокатський запит.

Артем Донець, адвокат із понад 10-річним досвідом, звернув увагу на необхідність глибшого аналізу теми ототожнення адвоката з клієнтом. Він зауважив, що це явище безумовно є забороненим і таким, що може спричинити серйозні наслідки, проте не кожне висловлювання про адвоката автоматично є ототожненням.

На прикладі твердження «Медведчук — адвокат Стуса» він поставив запитання: чи це лише факт, чи вже ототожнення, і чи справді така згадка може мати вплив на репутацію? На його думку, не лише дії клієнта впливають на імідж адвоката — часто вирішальне значення має сама публічна поведінка захисника.

Артем Донець наголосив, що проблема ототожнення особливо гостро проявляється у справах, пов’язаних із захистом військовослужбовців — зокрема, російських чи представників так званих "ЛДНР". Якщо адвокат системно працює у цій категорії справ, і засідання відбуваються публічно, варто поставити запитання: чи згадка про це — вже ототожнення? І чи це впливає на його професійну репутацію?

Він також підкреслив, що важливіше не те, кого адвокат захищає, а як він це робить — наскільки професійно й етично. Щодо ініціативи законодавчого захисту від ототожнення, спікер висловив застереження до юридичної техніки відповідного законопроєкту, вказавши на низьку якість нормотворчості.

Інна Ліньова, директорка Інституту прав людини Асоціації правників України, відзначила важливість публічних дискусій щодо проблеми ототожнення адвоката з клієнтом. Вона наголосила, що запропонований законопроєкт не є оптимальним способом вирішення проблеми, адже в Україні існує тенденція розв’язувати складні питання шляхом ухвалення нових законів або створення інституцій, хоча іноді йдеться радше про потребу в розвитку soft skills.

За словами спікерки, ототожнення адвоката з клієнтом справді має місце, особливо у справах із високим суспільним резонансом, зокрема про воєнні злочини. В межах моніторингу таких справ, який проводить АПУ з 2023 року, було зафіксовано випадки тиску, хейту та погроз на адресу адвокатів. Водночас, як зазначила Інна Ліньова, джерелом ототожнення часто є не лише ЗМІ, а й потерпілі, що є емоційно зрозумілим. Тому важливо розвивати роботу з потерпілими — наприклад, за участі Координаційного центру підтримки свідків і потерпілих.

Вона також навела приклад позитивного балансу між прозорістю правосуддя та безпекою: у справі про розстріл військовополоненого, розглянутій Заводським районним судом м. Запоріжжя, трансляція засідання була дозволена, але із забороною зйомки адвоката і перекладача.

Пані Інна звернула увагу на випадки ототожнення, що походять навіть від суддів та інших адвокатів — зокрема представників потерпілих, які свідомо обирають таку стратегію. Такі випадки, за її словами, є неприпустимими і мають отримати належну реакцію професійної спільноти.

Окремо вона акцентувала на випадках, коли адвокати у своїх публічних виступах або в суді повторюють російські наративи. Це ставить питання: де проходить межа між процесуальним захистом і пропагандою? Це питання, вважає спікерка, має стати предметом внутрішньої професійної дискусії.

Також Інна Ліньова наголосила на важливості ратифікації Конвенції Ради Європи про захист адвокатської професії, але закликала не чекати міжнародних документів, а вже зараз розвивати національну правову культуру. Вона порушила і питання перекладу назви Конвенції — запропонувала адаптувати її як таку, що захищає «правничу» або «юридичну» професію загалом, аби не звужувати сферу її дії лише до адвокатури.

Відеозапис обговорення можна переглянути на YouTube-каналі Проєкту ЄС «Право-Justice» за посиланням.