Асоціація правників України завершує впровадження проєкту «Моніторинг судових проваджень у справах про воєнні злочини», який реалізовувала спільно з Проєктом USAID «Права людини в дії» та Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Метою проєкту є вдосконалення української системи правосуддя в частині справ про воєнні злочини відповідно до стандартів міжнародного кримінального, гуманітарного права і прав людини.

З липня цього року спостерігачі-монітори проєкту відвідували судові засідання, на яких слухалися справи про воєнні злочини (тобто кваліфіковані за ст. 438 КК України «Порушення законів та звичаїв війни»), та заповнювали запитальники за підсумками кожного із них. Моніторинг відбувався в судах Київської, Харківської, Запорізької, Чернігівської, Сумської, Дніпропетровської, Хмельницької та Херсонської областей, а також міста Києва.

За цей час монітори проєкту набули певного досвіду спостереження за судовими процесами та накопичили багаж вражень від перебування на засіданнях із такої специфічної категорії справ. Тож АПУ попросила спостерігачів докладно розповісти про те, чи стикалися вони з труднощами під час здійснення моніторингу, які судові засідання їм запам’яталися найбільше, у чому вони вбачають важливість моніторингу для себе особисто та для суспільства загалом тощо.

Ось що нам розповіла Генрієтта Яіцька, молодша юристка Sayenko Kharenko, членкиня АПУ, котра здійснювала моніторинг судових проваджень у справах про воєнні злочини в Києві та Київській області:

Що спонукало вас долучитися до моніторингу судових проваджень у справах про воєнні злочини?

Моя основна мотивація долучитися до моніторингу полягала у перспективі бути дотичною до розвитку кримінального судочинства в Україні. Очевидно, що воєнні злочини — це резонансна тема для українського суспільства і сторони кримінального провадження (прокурори, захисники тощо), являючи собою представників українського суспільства, мають, разом із тим, дотримуватися процесуальних обовʼязків, визначених українським законодавством. Як захисники, що призначаються регіональними центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги в м. Києві та Київській області в більшості випадків, так і судді, що призначені автоматичною системою розподілу справ, — усі вони мають або, у першому випадку, представляти й захищати інтереси російських окупантів, або, у другому випадку, безпристрасно розглядати справи щодо злочинів, у яких вони підозрюються, і вирішувати долю обвинувачених на основі наявних фактів та з коректним застосуванням українського законодавства.

Їх обʼєднує те, що більшість із них, як і деякі мешканці Києва та Київської області, пережили окупацію цієї території російськими військами, але мають розглядати справи з дотриманням процесуальних обов’язків, передбачених законодавством для тієї чи іншої сторони провадження. У цьому випадку залучення моніторів як осіб, що не беруть участь у провадженні, є особливо важливим для того, аби простежити за дотриманням процесуальних законодавчих вимог сторонами й допомогти у вирішенні нагальних проблем в українському кримінальному правосудді.

Однак монітори, звичайно, теж люди й мають власні думки та емоції з приводу проваджень у воєнних злочинах, тому було би нечесно не зазначити мій особистий стимул до участі в цьому проєкті. Будучи родом з Луганської області, з міста, нині окупованого російськими військами, я хотіла доєднатися до проєкту, серед іншого, аби дізнатися про специфіку кримінального судочинства і, зокрема, процесуальні аспекти розгляду злочинів за статтями 437 і 438 КК України й мати змогу в майбутньому застосувати свої знання в потенційних проєктах з моніторингу справ щодо воєнних злочинів у Луганській області — хто знає, як скоро це може нам знадобитися. До того часу, скоріш за все, звіт ОБСЄ буде вже в наявності, і мені хочеться сподіватися, що мій внесок у проєкт може повпливати на якість судочинства в судах Луганської області. Тому я не могла проґавити можливість бути частиною проєкту, що може стосуватися мого регіону безпосередньо.

Що в роботі спостерігача вас найбільше цікавить і чому?

По-перше, у роботі монітора мене цікавить можливість безсторонньо оцінити правомірність дій сторін у справі з правової точки зору. Іншими словами, пригадати знання, набуті в університеті, та подивитися, наскільки вони працюють на практиці.

По-друге, предметом моєї зацікавленості є поведінка суддів під час розгляду справи. Будучи громадянами України й переживши на власному досвіді окупацію, судді, з особистісної точки зору, мають право на власні емоції і неприємні думки щодо російських окупантів. Водночас для належного виконання професійних обовʼязків вони мають залишатися безсторонніми й вирішувати справи на основі фактів і доказів, поданих сторонами. Спостереження щодо дотримання цього балансу викликає в мене неабиякий інтерес.

Чи виникають у вас труднощі із допуском на судові засідання? Як реагують сторони процесу та інші учасники на вашу присутність на засіданнях? Як вони оцінюють роль спостерігача?

Труднощі з допуском на засідання виникають доволі рідко. Коли я тільки доєдналася до проєкту й почала відвідувати засідання, охоронці цікавилися нашим проєктом. Після звичайних запитань про суддю та час засідання, про те, хто я у справі, та про наявність заборонених предметів охоронці цікавилися, чим займаються монітори. На цьому етапі проблем не було.

Судді зазвичай були обізнані про діяльність моніторів у нашому проєкті, іноді читали листи від АПУ й Верховного Суду з проханням про сприяння та підтримку цього проєкту та в разі відкритого судового засідання дозволяли мені перебувати в залі засідань.

Сторони процесу ніколи не заперечували проти моєї присутності під час засідання. Прокурори й захисники часто питали про наш проєкт і повʼязану з ним діяльність. Один прокурор запитав мене «А ви допомагаєте чи заважаєте?», однак я пояснила, що наше завдання — це поліпшення кримінального судочинства в Україні та в жодному разі не перешкоджання сторонам провадження або суду у виконанні своїх обовʼязків, передбачених КПК України. Він мовчки погодився й побажав успіхів.

Однак якщо є правило, то на нього, на жаль, і виняток знайдеться. Один раз мене не хотіли пускати до приміщення суду в Києві. Охоронці послалися на внутрішнє розпорядження голови суду, яким він заборонив вільним слухачам заходити до приміщення суду й відвідувати засідання. Вислухавши мої пояснення про неконституційність цього розпорядження та пояснення адвоката, який стояв поруч зі мною та чув це, охоронці дозволили впустити мене за погодження головуючої судді в цій справі. Але суддя сказала, що засідання буде закритим, тому охоронці так і не пустили мене до приміщення суду.

Які судові засідання, на яких ви були присутні, вам запам’яталися найбільше? Чим саме?

Перше засідання, яке мені запамʼяталося, відбувалося у справі стосовно планування і ведення агресивної війни під час окупації одного із сіл Київської області. Як і більшість справ, ця розглядалася за відсутності обвинуваченого, in absentia. Один зі свідків, викликаних і допитаних у засіданні, обіймав керівну посаду в селі. На підприємстві, керівником якого він був, російські військові лишили по собі, окрім бруду й вибитих дверей, копії своїх військових квитків, заяв «відмовників» та інші ідентифікуючі дані. Свідок розповів доволі багато деталей про розташування російських загарбників, кількість їхньої військової техніки та жертв серед місцевого населення. Після засідання прокурор у розмові із захисником обмовився, що окупанти застрелили родича цього свідка, залишивши сімʼю вбитого без годувальника.

Друге засідання, що закарбувалося в моїй памʼяті, повʼязане з єдиною справою за ст. 438 КК України, яка слухається за присутності обвинуваченого та розглядається судом у Київській області. Підсудний був захоплений в полон на Херсонщині, і за підсудністю його справа була передана на розгляд одного із судів Київської області. Звичайно, ця справа викликала неабиякий резонанс у суспільстві, і щоразу на його слухання приходить багато вільних слухачів та представників ЗМІ. Хоча засідання рідко починаються вчасно — це комплексна проблема завантаженості судів і часто не є провиною суддів, — всі до одного чекали початку засідання. Того разу приїхала українська знімальна група, яка планує випустити документальне кіно про російських військових, що чинили звірства в містечках Київщини, та представники японських медіа, які жваво цікавилися в мене, чи немає інших справ щодо воєнних злочинів, котрі розглядаються за присутності обвинуваченого. Як у монітора в мене це засідання викликало зацікавленість не тільки через те, що можна буде оцінити поведінку обвинуваченого, а й через можливість подивитися, як судді, сторони провадження й вільні слухачі ставитимуться до підсудного.

На мій подив, навіть ті люди, чиї родичі безпосередньо постраждали від порушення законів і звичаїв війни у виконанні російських окупантів, не демонстрували сильних емоцій, хоча мають на це право (у межах закону). Судді адекватно ставили запитання підсудному, розʼяснювали його процесуальні права, а сам обвинувачений гарно розумів українську мову. Однак усі присутні, з якими я спілкувалася після закінчення засідання, звернули увагу на зухвалу манеру спілкування підсудного з головуючою суддею у справі. Не погодитися з ними було неможливо: обвинувачений хоч і не грубив суддям, але його інтонація давала змогу зробити висновок про певну зневагу підсудного до суду й слухачів. Хоча деякі медіа ставили провокативні запитання підсудному після закінчення засідання, обвинувачений відмовився давати будь-які коментарі. Японські ЗМІ також не змогли вмовити підсудного на інтервʼю для їхнього проєкту щодо воєнних злочинів в Україні.

Чи викликає у вас емоційно-психологічну реакцію те, що ви чуєте й бачите на судових засіданнях? Якщо так, то яку? Чи намагаєтесь ви притлумлювати свою реакцію?

Відвідування засідань у справах щодо воєнних злочинів, скоєних у Києві та Київській області, не може залишити мене апатичною, особливо з огляду на те, що в містах, у яких відбуваються засідання, півтора роки тому на вулицях лежали вбиті фігурантами проваджень мої співгромадяни. Водночас я докладаю зусиль для того, щоб сублімувати мою емоційну заангажованість у якість роботи, а не в її субʼєктивне забарвлення.

Чи присутні на засіданнях разом із вами представники ЗМІ, інші спостерігачі або просто слухачі? Якщо так, то чи контактуєте ви з ними?

Зазвичай на засіданнях не присутні вільні слухачі або ЗМІ. Це можна зрозуміти: більшість справ щодо воєнних злочинів слухаються за відсутності обвинуваченого.

Однак на засіданні, де обвинувачений був присутнім, зʼявилося доволі багато українських та іноземних ЗМІ. Я декілька разів контактувала з ними, як описано вище. Якщо ми спілкуємося, то обмінюємося загальною інформацією: вони розповідають, представниками якого видання вони є, який проєкт готують, а я розповідаю, що приходжу на засідання як вільний слухач та працюю юристом.

На вашу думку, у чому різниця між вами та представником ЗМІ, який висвітлює перебіг судового засідання?

Різниця між діяльністю моніторів та представників ЗМІ, очевидно, існує. Полягає вона в тому, що результати роботи представників медіа та моніторів різні — відповідно, і цілі відвідання засідання для монітора й представника ЗМІ відрізняються. Журналіст відвідує засідання для висвітлення тем, що викликають суспільний інтерес, і передачі якомога точніших фактичних деталей з фокусом на те, що відбувалося під час засідання. На противагу цьому, монітор має розширене завдання. Окрім звернення уваги на всі фактичні деталі перебігу засідання, що роблять представники ЗМІ, монітори мають (1) оцінити судовий процес і процесуальні дії сторін справи з точки зору чинного законодавства, зокрема КК і КПК України, та у світлі практики Європейського суду з прав людини, а також (2) проаналізувати судовий процес на предмет того, чи мали місце не передбачені процесуальним законодавством дії, що може зашкодити виконанню судових рішень, винесених українським судом.

У чому ви вбачаєте важливість моніторингу для себе особисто та для суспільства загалом?

Моніторинг важливий для мене з декількох причин.

По-перше, з професійного боку, для мене як для молодої спеціалістки, яка торує свій шлях у сфері вирішення спорів, моніторинг важливий для розуміння практичного застосування процесуального законодавства й основних помилок, яких припускаються сторони під час судового процесу. Чим раніше я про них дізнаюся на практиці, тим більша ймовірність, що я зменшу ризики аналогічних помилок у своїй професійній діяльності.

По-друге, моніторинг відіграє для мене важливу соціальну роль. Для сучасного юриста важливо соціалізуватися та спілкуватися як із більш обізнаними колегами-правниками для обміну досвідом, так і з вільними слухачами та представниками ЗМІ для розширення широти уявлень і загального розвитку. У будь-якому разі обмін дозволеною інформацією ще ніколи не заважав та іноді наштовхує мене на свіжі думки в своїй роботі монітором.

На додаток до цього, вважаю моніторинг корисним для суспільства з точки зору незалежної оцінки правосуддя в Україні. Аналіз перебігу судових справ з точки зору кримінального процесу є необхідним для покращення судочинства та забезпечення дотримання основоположних принципів кримінального права, визначених Конституцією, українським законодавством і практикою ЄСПЛ. Монітори безпосередньо мають змогу наживо спостерігати, як відбувається судовий процес, і на основі цього сформувати власні пропозиції на основі аналізу права й фактів щодо покращення функціонування правосуддя на території України. Звичайно, основне значення матиме фінальний звіт ОБСЄ, у якому буде надана систематизована інформація із пропозиціями щодо поліпшень, однак це було б неможливо без участі та експертизи моніторів, які на місцях оцінюють кримінальне провадження з правової точки зору.

На вашу думку, чим ваші спостереження можуть бути корисні судовій практиці у справах про воєнні злочини?

Спостереження моніторів можуть бути корисні у справах про воєнні злочини з двох причин.

По-перше, будучи наживо присутніми під час засідань, монітори бачать перебіг судового провадження. Як правники з повною юридичною освітою, вони можуть дати обґрунтовані експертні поради щодо пропозицій для поліпшення кримінального судочинства в Україні. Звіт ОБСЄ як кінцевий продукт однозначно перебуватиме в полі зору вищого керівництва України, і у своїх прагненнях до вдосконалення судової системи можновладці намагатимуться впровадити запропоновані в майбутньому звіті зміни до законодавства України. У підсумку система українського правосуддя поліпшиться, що наблизить Україну до систему судочинства європейського рівня.

По-друге, звіт ОБСЄ, підготовлений на основі спостережень моніторів, і подальше впровадження наявних у ньому рекомендацій допоможуть запобігти оскарженню рішень українських судів російськими військовими в ЄСПЛ. Ратифікувавши Європейську конвенцію з прав людини, Україна взяла на себе зобовʼязання дотримуватися права на справедливий суд, передбаченого у ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини. У разі недотримання процесуальних вимог ЄСПЛ може визнати рішення у справі щодо воєнних злочинів як таке, що порушує ЄКПЛ, і в разі визнання України винною у порушенні цього права держава буде вимушена платити компенсацію заявнику — російському військовому — за недотримання цієї Конвенції. Україна і так перебуває на вершині рейтингу за порушеннями ЄКПЛ і кількістю поданих заяв до ЄСПЛ, тому наявність рішень ЄСПЛ проти України щодо справ про воєнні злочини створила би обґрунтований, але зайвий резонанс в українському суспільстві та додаткове навантаження на український бюджет.

На вашу думку, чи варто поширити практику моніторингу судових проваджень на інші категорії справ? Чому?

Так, я вважаю, що поширення практики моніторингу судових проваджень на інші категорії справ сприяло би поліпшенню здійснення судочинства на території України.

По-перше, у моніторів була би змога оцінити різні процесуальні аспекти судових засідань — від банальної доступності приміщень суду для вільних слухачів до дотримання права на змагальність сторін, неупередженість суду, вмотивоване рішення суду тощо. Навіть у Києві я стикаюся з тим, що вільних слухачів не допускають до засідань з абсолютно неправомірних причин. Такі спостереження могли би слугувати вагомим внеском у пропозиції щодо поліпшення правосуддя як від українських правників, так і від іноземних спостерігачів по всій території України.

По-друге, поширення моніторингу на інші категорії справ також дало би змогу правникам отримати унікальний досвід взаємодії із судовою системою та вдосконалити свої професійні й комунікаційні навички. Така практика дозволила би юристам-початківцям засвоїти теоретичні знання на практиці, а організаторам — отримати від новоприбулих представників правничої професії свіжий погляд на способи вирішення актуальних проблем правосуддя в Україні.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проекту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів.

Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному вебсайті USAID https://www.usaid.gov/ukraine та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.