26 червня відбувся ІІ Антикорупційний форум АПУ. Під час відкриття Президент АПУ Микола Стеценко звернув увагу, що сьогодні 1218-й день повномасштабного вторгнення та закликав вшанувати хвилиною мовчання героїв, які віддали життя за незалежність України.

Він наголосив, що АПУ вдруге об’єднала громадський сектор, правників, бізнес і державу на майданчику для обговорення прозорості, fair play та нових антикорупційних ініціатив. Серед пріоритетів Асоціації — зміцнення верховенства права, реформа адвокатури, боротьба з корупцією й перехідне правосуддя.

Партнер і керівник практики White-Collar Crime Miller Артем Крикун-Труш у своєму вітальному слові підкреслив, що, незважаючи на фронтові виклики та щоденну напругу, антикорупційний напрямок не втрачає актуальності й навіть розростається: нині до нього додаються теми військових розслідувань, санкцій та міжнародного співробітництва.

Тренди антикорупційної практики

Першу сесію форуму розпочали з дискусії про межі застосування НСРД, зокрема тих, що зачіпають адвокатську таємницю, обговорили свіжу позицію Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо статті 364 ККУ, що відкриває нові ризики для менеджменту державних установ, а також проаналізували роль журналістських розслідувань як джерела доказів у корупційних кримінальних провадженнях.

Модерував дискусію Максим Шевердін, Голова Комітету з кримінального та кримінально-процесуального права АПУ, партнер LCF Law Group.

Керуючий партнер Nazar Kulchytskyy & Partners Law Firm Назар Кульчицький звернув увагу на те, що впровадження практики ЄСПЛ щодо захисту адвокатської таємниці в українських судах затягується майже на десять років. Спікер послався на низку рішень Європейського суду з прав людини, які засвідчують недостатній рівень гарантій при обшуках і прослуховуванні адвокатів та їх клієнтів, зокрема — випадки, коли записи комунікацій просто знищувалися, а правоохоронці відмовлялися надавати їх до матеріалів справи.

Назар Кульчицький наголосив, що в Україні відсутні ефективні механізми контролю за обсягом і умовами негласних слідчих дій: суд формально обмежує вилучення даних із телефону, але не перевіряє, які саме файли скопійовано чи прослухано. Він зазначив, що правоохоронці не мають технічної можливості відокремлювати захищені повідомлення адвоката від загального масиву даних, тоді як в інших юрисдикціях цю роль виконують незалежні експерти.

Спікер акцентував на необхідності розробити та впровадити чіткий план усунення цих системних прогалин, звернувшись до Міністерства юстиції з пропозицією запланувати відповідні заходи для забезпечення балансу між ефективністю розслідувань і непорушністю права на захист.

Думками про нову позицію Верховного Суду щодо застосування статті 364 КК України поділився суддя Касаційного кримінального суду Верховного Суду Аркадій Бущенко. Він зазначив, що, на його думку, рішення Об’єднаної палати не містить нових правових підходів чи висновків. Зокрема, суддя звернув увагу, що в рішенні наголошується на відсутності кримінально-правового значення факту домовленості між отримувачем неправомірної вигоди та посадовою особою, а також на тому, що розмір неправомірної вигоди не обов’язково свідчить про конкретні дії посадовця.

Пан Аркадій підкреслив, що висловив альтернативну позицію щодо цих висновків, яку виклав в окремій думці, однак більшість суддів її не підтримала.

Окремо суддя наголосив, що існує неправильна практика правоохоронців, які сприймають статтю 364 як «статтю-смітницю», застосовуючи її в ситуаціях, коли не вдається довести інші злочини, наприклад, хабарництво чи розкрадання. За його словами, це хибний підхід, адже стаття 364 має власний чіткий склад злочину і не є «недоконаним варіантом» інших статей КК.

Також Аркадій Бущенко звернув увагу на ризики, що виникають, коли посадові особи ухвалюють рішення в умовах правової невизначеності. Він наголосив, що будь-яка помилка в таких ситуаціях має реальні наслідки, коли хтось може безпідставно отримати вигоду або навпаки втратити певні права чи блага.

Руслан Волинець, доктор юридичних наук, професор кафедри кримінально-правової політики та кримінального права Навчально-наукового Інституту права КНУ імені Тараса Шевченка, адвокат, голова Ради партнерів АО «КВАНТУМ», зупинився на питанні доказового значення журналістських розслідувань у кримінальних справах. Він наголосив на складності перевірки достовірності інформації, яку журналісти надають правоохоронцям і судам, адже часто перевірити джерела таких матеріалів неможливо. За словами експерта, процедура збирання та перевірки доказів є чітко регламентованою, тоді як журналістські розслідування часто подають інформацію в емоційному, інколи навіть зміненому вигляді.

Пан Руслан підкреслив, що це створює серйозну проблему для кримінальної юстиції, адже інформація, яка отримує суспільний резонанс, формує певний негативний фон і може впливати на об’єктивність прокурорів і суддів. Він наголосив, що навіть незначні зміни у формулюваннях можуть кардинально вплинути на юридичну оцінку обставин справи. Тому, за його словами, потрібно дуже обережно ставитися до використання журналістських матеріалів як доказів, усвідомлюючи їхні переваги та ризики.

Ефективне судове адміністрування це обов’язкова умова розбудови довіри до суду: інтерв'ю з Богданом Крикливенком

Під час форуму відбулася змістовна розмова між Денисом Бугаєм, головою Секції адвокатів, юристів юридичних компаній та самозайнятих юристів АПУ, партнером-засновником VB Partners, та керівником апарату Вищого антикорупційного суду Богданом Крикливенком. Інтерв'ю стало майданчиком для глибокої рефлексії про шість років функціонування унікальної судової установи, яка формувалася «з нуля» і водночас із великою відповідальністю перед суспільством.

Богдан Крикливенко згадав, що початок роботи ВАКС у 2019 році супроводжувався відсутністю елементарної інфраструктури, регламентів, людського капіталу, і все це доводилося вибудовувати з нуля. За словами спікера, саме завдяки чітким принципам, високим стандартам прозорості та відповідального відбору команди, вдалося не лише запустити установу, а й здобути її репутацію.

«Наша головна цінність — це люди. Ми свідомо вибудовували культуру, де співробітники не просто "приходять за заробітною платою", а працюють як частина живого організму з чіткими функціями, відповідальністю та мотивацією. Ми прагнули залучати не найманців, а співавторів змін», — поділився пан Богдан.

Ключовим досягненням апарату ВАКС Богдан Крикливенко назвав не тільки кадрову політику, а й вміння трансформувати кризові умови у майданчик для інституційного розвитку. Зокрема, практики відкритого зворотного зв’язку, постійні внутрішні аудити, участь у публічних звітах стали частиною буденного функціонування суду. ВАКС — одна з небагатьох установ, яка прозоро висвітлює результати своєї господарської діяльності та двічі пройшла зовнішній аудит.

Окрема увага — до корпоративної культури. У ВАКС функціонує система постійного вдосконалення, де навіть зворотній зв’язок з боку учасників процесів перетворюється на інструмент розвитку. В приміщеннях суду розміщений через QR-коди доступ для збору пропозицій, а такі «малі інновації», як встановлення кавових автоматів, були реалізовані саме на прохання колег ззовні.

«Це і є сервісна та людиноцентрична модель державної інституції. Вона базується не на суворій дисципліні, а на довірі, командній роботі та розумінні спільної мети. Якщо співробітник іде з установи, то він стає якісним кадром для інших держорганів. І це теж про наш вклад у систему в цілому», — зазначив Богдан Крикливенко.

Виклики сьогодення і перспективи розвитку: як ВАКС готується до нового етапу

Під час інтерв’ю пан Богдан окреслив ключові виклики, з якими стикнувся апарат Вищого антикорупційного суду — як у щоденній роботі, так і в стратегічному вимірі.

Серед головних факторів впливу — складна економічна ситуація в державі, зміна пріоритетів міжнародної допомоги та обмеженість ресурсів, тож одне із завдань інституції — зберегти досягнуте і забезпечити стійкість.

Крім того, ВАКС готується до значного кадрового розширення: очікується, що до складу суду приєднаються ще 23 судді та понад 120 нових працівників апарату. «Це не просто розширення — це створення нової організації. Ми ретельно готуємось до цього процесу — з урахуванням як ресурсних, так і управлінських викликів», — підкреслив Богдан Крикливенко.

Серед «відкладених питань» він назвав і проблему розміщення суду: будівлі першої інстанції досі розділені, а умови в апеляційній палаті потребують суттєвого покращення. Також, за словами гостя інтерв’ю, законодавчі зміни у сфері розгляду справ могли б суттєво оптимізувати роботу суду. На його думку, цілком логічно, аби справи про необґрунтовані активи в цивільному процесі розглядали не колегії з трьох суддів, а один суддя — як це вже відбувається у кримінальному процесі.

Судова практика в антикорупційних справах

Відкриваючи мінісесію, присвячену судовій практиці у справах про корупційні правопорушення, модератор заходу Євген Ріяко, заступник Голови Комітету з кримінального та кримінально-процесуального права АПУ, керуючий партнер Riyako&Partner — відзначив символічність і важливість участі суддів у професійних дискусіях.

«Сьогоднішня панель — це не просто “по сім хвилин на виступ”. Ми планували її як простір для обміну позиціями та реального діалогу з тими, хто безпосередньо формує судову практику у справах про топкорупцію», — зазначив модератор.

Суддя Вищого антикорупційного суду Олексій Кравчук під час виступу наголосив на важливих законодавчих змінах 2024 року, що стосуються укладення угод у справах про корупційні правопорушення. Він звернув увагу на перегляд підходів до можливості застосування статті 75 КК України, яка дозволяє звільнення від покарання з випробуванням. ВАКС, за словами судді, підтримував позицію, що ця норма може застосовуватись у виняткових випадках, якщо укладення угоди відповідає суспільному інтересу — наприклад, коли чиновник визнає вину та оперативно залишає посаду.

Олексій Кравчук також відзначив, що нині в практиці зростає кількість угод зі значними санкціями — зокрема, штрафами в десятки мільйонів гривень та частковою конфіскацією майна. Водночас суди ретельно перевіряють дотримання вимог закону: угоди, які не містять достатньо обґрунтованого опису обставин чи оформлені з порушеннями, не затверджуються. Суддя підкреслив: практика укладення угод — важливий інструмент у боротьбі з корупцією, проте лише за умови належного юридичного оформлення і прозорості.

Розмір застави: індивідуальний підхід замість формальних розрахунків

Суддя Апеляційної палати ВАКС Микола Глотов у своєму виступі детально розкрив підходи до визначення застави у кримінальних провадженнях щодо корупційних правопорушень. Він підкреслив, що головна мета запобіжного заходу — не лише забезпечити явку підозрюваного до суду, а й мінімізувати ризики впливу на хід розслідування. За словами судді, при визначенні суми застави суд зобов’язаний враховувати обставини, передбачені КПК України, а також особисті характеристики підозрюваного — вік, стан здоров’я, соціальні зв’язки, майновий стан і поведінку у попередніх провадженнях.

Окрему увагу суддя приділив межам повноважень суду: розмір застави не може перевищувати суму, яку просить сторона обвинувачення, інакше рішення ризикує бути скасованим.

Глотов також акцентував на викликах судової практики: наразі в провадженнях ВАКС переважають два підходи — розмір збитків або майновий стан підозрюваного. Проте кожна справа вимагає індивідуального аналізу. Адже особи, які постають перед ВАКС, зазвичай мають доступ до значних ресурсів, що ускладнює об’єктивну оцінку їхніх активів. Часто доходи приховуються або оформлюються на інших осіб. Небажання сплачувати заставу не завжди означає брак коштів — іноді це свідома стратегія, наголосив суддя.

На завершення Микола Глотов підкреслив, що поступова диджиталізація фінансових операцій в Україні є важливим кроком до прозорості й ефективності системи застав: «Безготівкова економіка — це основа справедливого і реалістичного підходу до запобіжних заходів».

Судова практика та допустимість доказів: позиція Верховного Суду

Сергій Фомін, суддя Верховного Суду, зосередив свій виступ на підходах до оцінки допустимості доказів у справах щодо корупційних правопорушень. Він підкреслив, що допустимість доказів — це не формальність, а складна юридична категорія, яка вимагає індивідуального аналізу кожного випадку. Всі докази повинні бути отримані у спосіб, визначений законом, а оцінка їхньої відповідності процесуальним вимогам є виключним повноваженням суду.

Суддя наголосив, що важливим є не лише зміст доказу, а й контекст його отримання: рівень компетенції слідчих, дотримання процедури, належне документування. Особливої уваги потребують ситуації, коли особа погоджується на угоду зі слідством — це не скасовує її подальших процесуальних обов’язків. Навіть після затвердження угоди можуть залишатися відкритими питання в межах інших проваджень.

У своїй доповіді Фомін також зупинився на необхідності обережного використання судових прецедентів. Він зазначив, що посилання на практику ЄСПЛ або Верховного Суду повинне базуватись на реальному розумінні правової позиції, а не лише на схожості фактів справи. Використання судових рішень у процесуальних документах без належного аналізу, за словами судді, може викривити суть захисту та ввести суд в оману.

На завершення Сергій Фомін навів приклади з практики Верховного Суду, включно з постановою 2016 року, яка підтверджує можливість укладення угод навіть з особами, які обіймають посади з особливим статусом. Це, на його думку, демонструє гнучкість правозастосування за умови дотримання принципу верховенства права.

Military White Collar Crime: нові виклики для юридичної практики в умовах війни

Під час однієї з тематичних мінісесій форуму АПУ учасники зосередили увагу на категорії military white collar crime — новому явищі в українському кримінальному праві, яке виникло на тлі повномасштабної війни. Сесію модерувала Роксолана Лукінчук, партнерка та керівниця практики білокомірцевих злочинів в ADVANQ. Учасниками дискусії стали Марина Мкртичева, радниця та керівниця практики кримінального права в LA Law Firm, та В’ячеслав Коломійчук, старший юрист Miller law firm.

На початку обговорення модераторка окреслила три головні блоки для дискусії: визначення категорії military white collar crime, особливості суб’єктного складу та кваліфікації злочинів у сфері безпеки й оборони, а також виклики, пов’язані з доказуванням у таких провадженнях.

У відповідь на запитання Роксолани Лукінчук про суть military white collar crime, В’ячеслав Коломійчук пояснив, що йдеться про службові, корупційні або економічні злочини, пов’язані з оборонною сферою — як з боку посадовців військових частин, так і представників приватного сектору. Водночас він зауважив, що поняття military white collar crime не має прикладного значення в матеріальному чи процесуальному праві, натомість використовується для окреслення профілю юридичної практики.

Марина Мкртичева звернула увагу на відсутність «чистої» білокомірцевої злочинності у військовій сфері — за її словами, правоохоронці часто вдаються до широкого тлумачення кримінальних статей, аби залучити посадовців або військовослужбовців до відповідальності за економічними чи корупційними статтями. Вона навела приклади, коли кваліфікація за ст. 191 КК України (розтрата майна) використовується у випадках, що стосуються постачання неякісної продукції або її недопоставки в умовах бойових дій. Особливо тривожним, на її думку, є поєднання цієї статті з обвинуваченням за ст. 114-1 (перешкоджання діяльності ЗСУ) — подвійна кваліфікація, що, ймовірно, має більше процесуальне, ніж фактичне підґрунтя.

Пані Марина наголосила на складності оцінки дій військових керівників, які приймають рішення у стресових умовах, часто не маючи повного контролю над ситуацією. Ці особи можуть стати фігурантами проваджень не через особисту вигоду, а через об’єктивні обставини та дії підлеглих.

Роксолана Лукінчук звернула увагу на низку проблем, які на практиці супроводжують розслідування справ у сфері military white collar crime. Зокрема, вона акцентувала на обмеженому доступі сторони захисту до інформації, що пов’язано як із засекреченим статусом документів, так і з практикою їхнього приховування. Ускладнення виникають також при призначенні та проведенні експертиз, особливо військових, покликаних встановити причинно-наслідковий зв’язок між невиконанням зобов’язань, наприклад, щодо постачання товарів, і шкодою обороноздатності держави.

За словами модераторки, ці труднощі створюють серйозні виклики для адвокатів та перешкоджають реалізації права на захист. У центрі уваги — не лише доступ до інформації, а й якість та можливість об’єктивного експертного аналізу в умовах воєнного стану.

В’ячеслав Коломійчук поділився двома практичними інструментами, які можуть бути корисними для сторони захисту у справах military white collar crime.

По-перше, він звернув увагу на можливість використання результатів службового розслідування як доказу у кримінальному провадженні. Відповідно до інструкцій, сам факт відкриття кримінального провадження щодо військовослужбовця вже є підставою для початку службового розслідування, на хід якого прокуратура не має впливу. Якщо за результатами цього розслідування буде встановлено відсутність порушень, такий акт може відіграти важливу роль у захисті.

По-друге, експерт навів приклади із власної практики, що ілюструють суперечливість підходів сторони обвинувачення до кваліфікації злочинів у сфері оборонних закупівель. В одному випадку відповідальність несли і замовники, і постачальники, в іншому — лише командир військової частини, без жодної згадки про інших учасників процесу. Обґрунтуванням такого підходу прокурори вважають принцип єдиноначальності у ЗСУ, що, на їхню думку, достатньо для покладення повної відповідальності на одного командира. Втім, Коломійчук наголосив на позиції Верховного Суду, який вказує на помилковість кваліфікації у співучасті без наявності інших співучасників у справі.

На завершення експерт закликав колег бути уважними до таких нюансів і наполегливо працювати над захистом своїх клієнтів, зважаючи на всі процесуальні можливості.

Антикорупційний комплаєнс та санкції

Дискусію третьої сесії форуму, присвяченої антикорупційному комплаєнсу та санкціям, модерував Артем Крикун-Труш, партнер та керівник практики White-Collar Crime, комплаєнсу та розслідувань Miller. Розпочав він її із загального запитання до всіх учасників: «Після повномасштабного вторгнення з якими викликами стикнувся антикорупційний комплаєнс? Що змінилося у вашій роботі? Які основні потреби та болі ви відчули в нових умовах?».

У відповідь на це запитання Дмитро Борик, заступник керівника підрозділу внутрішнього контролю НАЗК, зауважив, що війна кардинально змінила підходи до роботи в державному секторі. Зокрема, держслужба, яка традиційно спирається на процедури та стабільність, мусила пристосовуватись до нової реальності — гнучкої, динамічної, людяної. За словами пана Дмитра, внутрішній контроль фактично трансформувався з контролюючої функції в підтримуючу: зараз йдеться насамперед про допомогу людям та роботу з їхніми проблемами.

Анастасія Ренкас, керівниця напряму розвитку інституту викривання НАЗК, підтримала колегу, додавши, що 2023 рік став переломним для розвитку інституту викривачів. За її словами, система викривання стала своєрідним «дзеркалом» внутрішніх процесів у багатьох організаціях, показавши, що далеко не всі з них були готові до реального впровадження антикорупційних механізмів. Вона наголосила на важливості того, щоб внутрішній комплаєнс насамперед стояв на стороні своїх працівників.

Ганна Горбенко, директорка Департаменту комплаєнсу та фінансового моніторингу ОТР БАНК і голова ГО «Українська Комплаєнс Асоціація», зауважила, що в банківському секторі спостерігається відтік кадрів — багато фахівців виїхали за кордон і залишилися там, що створює кадрові виклики. При цьому вона підкреслила, що функція комплаєнсу в банках має запобіжний характер і, на відміну від державного сектору, не завжди може бути «на стороні працівника». Навпаки — часто саме комплаєнс виступає як захисник інтересів бізнесу, реагуючи на неетичну поведінку співробітників.

Юлія Азаріна, адвокатка та директорка Антикорупційного офісу АТ «Укрзалізниця», зазначила, що в компанії антикорупційний комплаєнс як окрема функція почав розвиватися вже після початку повномасштабного вторгнення. Вона підкреслила, що за останні півтора року почала формуватись внутрішня культура запиту на справедливість серед співробітників. За її словами, превентивні механізми комплаєнсу, системи повідомлень про порушення та внутрішні перевірки поступово почали сприйматись командою як інструменти, що дозволяють реалізувати це прагнення до справедливості.

Розмірковуючи над питанням співпраці держави та бізнесу у сфері антикорупційного комплаєнсу, Анна Горбенко зауважила, що наразі на бізнес покладено чимало функцій, які історично йому не притаманні. Зокрема, йдеться про встановлення кінцевого бенефіціарного власника — відповідальність, яку зараз фактично несе банківський сектор. При цьому бізнес стикається з етичними дилемами: повідомляючи державні органи про сумнівні випадки, установи ризикують порушити банківську таємницю або втратити довіру клієнтів.

Водночас вона підкреслила, що банківський сектор відкритий до конструктивної взаємодії. Це, зокрема, проявляється у співпраці з органами правопорядку, зокрема через надання доступу до інформації у відповідь на належно оформлені запити. З її слів, працівники банку навіть долучаються до навчання прокурорів, щоб забезпечити якість та повноту інформаційного обміну.

У відповідь на запитання модератора про бар’єри у співпраці бізнесу з антикорупційними органами, Денис Петриченко, головний юрист Україна&Молдова Mondelez Ukraine, наголосив на важливості комунікації з боку держави. За його словами, багато представників бізнесу — особливо на місцевому рівні — не до кінця розуміють, як діяти в ситуаціях конфлікту інтересів або у випадках виявлення правопорушень, через брак роз’яснень і навчання. Він також звернув увагу на необхідність зміни акцентів у сприйнятті репутаційних ризиків: мовляв, більшим ризиком для бізнесу є приховування фактів порушення, ніж їх відкриття.

Юлія Азаріна підтримала тезу про те, що державні підприємства фактично не мають альтернативи співпраці з антикорупційними органами — у разі виявлення ознак правопорушення вони зобов’язані передавати матеріали до правоохоронців. Водночас, за її словами, з точки зору бізнес-ефективності компанії нерідко зупиняються на внутрішніх заходах: проводять розслідування, досягають домовленостей із працівниками-порушниками та завершують інцидент без звернення до органів. Причина цього — обмежені ресурси, небажання витрачати час і кошти на тривалі процедури, а також сумніви у доцільності таких кроків з погляду кінцевого результату.

щодо публічності дій НАБУ та пов’язаних із цим репутаційних ризиків для бізнесу, Ірина Спічак, заступниця Керівника Першого підрозділу детективів Першого Головного підрозділу детективів НАБУ, зазначила, що питання висвітлення процесуальних дій — це переважно прерогатива керівництва НАБУ, а не самих детективів. Вона підкреслила, що в реальності публічно висвітлюється лише незначна частина великої кількості дій, які щоденно виконуються.

На її думку, публічність НАБУ виконує важливу функцію — інформує суспільство, формує довіру до інституцій і підвищує рівень обізнаності громадян. Вона також поділилася особистою історією: саме завдяки висвітленню перших кейсів НАБУ вона дізналася про створення Бюро і вирішила взяти участь у конкурсі, щоб долучитися до його роботи.

Підсумовуючи обговорення, Артем Крикун-Труш побажав, аби «ефект шоколадки» — умовна шоколадка в конверті — у перспективі став найбільшим проявом корупції, з яким доведеться зіштовхуватися в Україні.

Міжнародне співробітництво 

Відкриваючи останню дискусію форуму,  модератор Станіслав Борис, заступник Голови Комітету з кримінального та кримінально-процесуального права АПУ, керуючий партнер АО «ВІДАР», зробив акцент на загостренні теми боротьби з корупцією та міжнародного правосуддя. Він навів приклади актуальних подій — зокрема, ситуацію навколо віцепрем’єра та справу «Укргазбанку», в якій Австрія відмовляла в екстрадиції, посилаючись на небезпеку перебування в Україні. Водночас, як зазначив модератор, ситуація поступово змінюється — кількість задоволених запитів на екстрадицію зростає, що свідчить про посилення міжнародної співпраці.

Ольга Терефенко, голова Комплаєнс‑комітету АПУ і партнерка Gravity, виділила ключові міжнародні стандарти, на які мають орієнтуватися українські компанії:

1. FCPA (Foreign Corrupt Practices Act, США, 1977) — один із найстаріших антикорупційних законів, що забороняє хабарництво в державному та приватному секторах і поширює дію на компанії з «американським елементом». Вона також наголосила, що після меморандуму DOJ від 10 червня 2025 року пріоритети FCPA змістилися на захист інфраструктури національної безпеки, сектор оборони та розгляд картельних схем.
2. UK Bribery Act (Велика Британія, 2010) — закон, що охоплює хабарництво на державному та приватному рівнях, а також вводить корпоративну відповідальність за невжиття запобіжних заходів (failure to prevent bribery) з необмеженими штрафами та до 10 років ув’язнення.

Пані Ольга представила приклади репутаційно резонансних справ – Rolls‑Royce (угода з DPA), Airbus (мультинаціональне розслідування та штраф близько €3,6 млрд) — успішних кейсів застосування цих стандартів .

Окрім цього, вона згадала механізми ЄС, зокрема EU Whistleblowing Directive, як частину стандартів прозорості та захисту викривачів. Особливо підкреслила важливість переходу від формального документування до практичної реалізації комплаєнс‑політик відповідно до світових практик, що стає критичним з огляду на інтеграцію України у США, ЄС і Велику Британію.

Під час сесії Євгеній Панченко, перший заступник начальника Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України, поділився своїм досвідом і викликами у сфері міжнародної екстрадиції та співпраці. Він зазначив, що, попри 15 років у кіберполіції, діяльність Департаменту, до якого він приєднався пів року тому, для нього самого донедавна залишалася «сірим полем».

Спікер підкреслив, що департамент охоплює понад 10 напрямків роботи, не обмежуючись лише екстрадицією, хоча ця тема дійсно набула особливої актуальності після початку повномасштабного вторгнення. У перші місяці війни, за його словами, багато країн припинили видачу осіб Україні через ризики безпеки. Наразі ситуація стабілізувалася, і кількість дозволів на екстрадицію зростає.

Також пан Євгеній розповів про міжнародну взаємодію — Україна є активним учасником Інтерполу та, попри те, що ще не є членом ЄС, повноцінно співпрацює з Європолом. Він звернув увагу на архаїчність процедур в Інтерполі, які потребують оновлення, особливо з огляду на досвід у сфері кібербезпеки. Окремо спікер згадав про успіхи української сторони в обмеженні комунікації росії в системі Інтерполу, що стало результатом двох з половиною років послідовної дипломатичної роботи.

Він наголосив, що єдиним офіційним представником Інтерполу в Україні є його департамент, і закликав адвокатів бути обережними — в інтернеті з’являються фейкові організації, які використовують назву «Інтерпол» без жодного стосунку до системи. Комунікація з офісом має здійснюватись лише через сайт interpol.int або офіційні канали департаменту.

Євгеній також поділився прикладами гучних екстрадицій: зокрема, нещодавно в Україні було затримано особу, яку США розшукували за педофілію з 1993 року. Попри те, що ця особа довгий час легально мешкала в Україні під чужими документами, оновлений підхід до перевірки інформації дозволив її виявити й затримати.

Під час дискусії Дмитро Коноваленко, експерт у сфері Інтерполу та екстрадиції, адвокат, партнер Collegium of International Lawyers, акцентував увагу на ролі Національного центрального бюро Інтерполу в Україні, підкресливши, що цей орган не варто сприймати як формальну канцелярію. За його словами, НЦБ несе велику відповідальність за достовірність і точність даних, які вносяться до системи Інтерполу, адже саме ці дані стають предметом подальшого аналізу та рішень з боку Комісії з контролю за файлами Інтерполу.

Коноваленко також зауважив, що найбільше порушень у міжнародних справах виникає через неточність або некоректність формулювань — зокрема щодо фабули злочину, місця і часу його вчинення, а також індивідуалізації відповідальності. У випадках співучасті, коли не зазначено конкретну роль підозрюваної особи, це може стати підставою для відмови у виконанні запиту з боку Інтерполу.

Окремо він прокоментував співпрацю росії з Інтерполом, наголосивши, що рф досі зловживає можливостями системи, у тому числі для переслідування українських військовослужбовців. При цьому, за словами адвоката, механізми захисту в межах Інтерполу залишаються застарілими, складними і не відповідають потребам сучасності, що ускладнює своєчасне реагування в інтересах клієнтів.

АПУ традиційно виступає незалежним майданчиком для відкритих професійних дискусій, що сприяють формуванню ефективних рішень у сфері права та управління. ІІ Антикорупційний форум об’єднав представників державного сектору, бізнесу, громадянського суспільства та правничої спільноти для глибокого обговорення актуальних викликів — від забезпечення прозорості та комплаєнсу до розвитку антикорупційної політики й вдосконалення судової практики.

Дякуємо партнерам події за підтримку в організації:

Генеральному партнеру: Miller

Партнерам: AVELLUM, VB PARTNERS, ЮК Riyako&Partner

Партнер сесії: LCF Law Group, LA LAW FIRM, ADVANQ