КИЇВ — 30 березня 2021 року. 19 березня в другому читанні був прийнятий законопроєкт №4241 щодо захисту боржників при врегулюванні простроченої заборгованості. Та значна кількість експертів називає його легалізацією колекторів. Тож чи захистить він врешті споживачів? Розповів Андрій Іванов, старший юрист MORIS GROUP.

«Береш чужі кошти — віддавати свої»

— На сьогодні законопроєкт ще не є чинним, він направлений на підпис Президенту України й теоретично може бути ветований. Та маю сумнів, що це відбудеться, тож зі значною ймовірністю скоро цей акт стане законом, уже можна говорити про механізм його роботи.

З моменту набуття Україною незалежності ринок послуг з повернення простроченої заборгованості (його ще називають «колекшн») в Україні діяв за «сірими» схемами чи взагалі «в чорну», адже питання колекторської діяльності належним чином не регулював жоден нормативний акт. Закон, власне, і покликаний встановити певні «правила гри» на ринку колекторських послуг у взаємовідносинах між боржниками та колекторами.

Мета Закону звучить шляхетно: перенести колекторську діяльність у чітке законодавче поле та захистити боржників від часто доволі сумнівних методів роботи колекторських компаній. Чи запрацює Закон насправді — питання часу й практики. Та вочевидь, життя боржників народні депутати значно полегшили, а ось компаніям, які здійснюють таку діяльність — навпаки.

Закон містить низку положень, що мають оціночний і суб’єктивний характер (використовуються терміни «невідкладно», «адекватно»), та створює нові поняття без визначення їх значення (наприклад, «заходи, спрямовані на погашення у позасудовому порядку заборгованості споживача»). 

На це, до речі, звернули увагу законотворців у Головному науково-експертному управлінні ВР. До другого читання частково зауваження були враховані, проте не всі, тому двозначність і нечіткість норм неодмінно створить підстави для конфлікту у відносинах, а також є такою, що не відповідає принципам правової визначеності.

Слід очікувати, що після початку дії Закону частина колекторських компаній буде працювати на ринку нелегально, без відповідних дозволів НБУ. Тобто будуть займатися тим, що робили колектори й раніше, не будучи зв’язаними спеціальним законом. Бо єдиний важіль впливу зі сторони НБУ на таких осіб — позбавлення ліцензії на надання фінпослуг. 

Отже, може розвинутися ринок «індивідуальних колекторів» (фіз- чи юросіб, що формально не надають фінансові послуги), які вестимуть таку діяльність без укладення договорів з кредиторами та за межами правового поля. Тут важливою буде реакція правоохоронних органів на таких осіб, бо після прийняття Закону колекторська діяльність поза межами контролю НБУ автоматично підпадає під ознаки такого злочину, як вимагання та ведення бізнесу без відповідних дозволів.

Прийняття цього Закону — безумовно, важливий і потрібний крок. Але є й інший бік медалі — поведінка недобросовісних боржників, які всіма способами (законними та не дуже) ухиляються від виконання взятих на себе зобов’язань. На мою думку, Закон спричинить певне зростання рівня проблемної заборгованості та дещо знизить ефективність застосування такого заходу як колекшн. І тут проблема не в нормах, а в менталітеті вітчизняних (та й не тільки) боржників — «Береш чужі кошти, а віддавати свої».

До того ж, Закон створить передумови для здорожчання процесу повернення проблемних активів. З огляду на суворі обмеження для позасудової роботи з боржниками методи роботи колекторських компаній можуть стати вже не такими ефективними, а кредитори врешті-решт все одно змушені будуть звертатися до суду за отриманням своїх коштів, що безумовно, збільшить кількість процесів у без того перевантажених і недоукомплектованих судах. Звісно, це позначиться й на строках розгляду судових справ.

Залишаються «за дужками» можливості «самопредставництва» кредитора перед боржником та набуття статусу кредитора самою колекторською компанією. Діючі фінансові компанії (навіть за умови внесення їх до відповідного реєстру) будуть змушені залучати колег (хоча часто мають свої потужності для проведення колекторської діяльності) чи відступати права вимоги третім особам, щоб надавати їм колекторські послуги.

Відповідальність колекторів значно посилюється. Адже кримінальна відповідальність за вимагання, примушування до виконання цивільно-правової угоди або інші можливі злочини нікуди не зникає (за умови, що дії колекторів містять ознаки злочину), а штрафи за порушення норм етики додаються. Колекторська компанія за скаргою споживача може навіть втратити ліцензію.

Важливо і те, як НБУ впорається з покладеними на нього новими, певною мірою невластивими йому, функціями нагляду за діяльністю колекторських компаній. Від цього буде залежати й ефективність Закону в житті, а не лише на папері.

Особливістю законопроєкту є і його прикінцеві та перехідні положення. Згідно з ними Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання ним чинності, крім деяких його положень. 

При цьому перехідні положення містять фактично дублювання обмежень для діючих колекторських (сьогодні це ще «фінансові» або «факторингові») компаній. Але через законодавчо-технічну помилку ці положення, як і решта Закону, можуть запрацювати не одразу, а лише через 3 місяці після його опублікування, разом із введенням у дію закону загалом.