КИЇВ — 28 січня 2021 року. В Україні з’явилася можливість легалізувати обіг цивільної зброї. Відповідні законопроєкти №4335 та №4335-1 зареєстровані на сайті Верховної Ради, а з ними й №4336 та №4336-1, які вносять зміни до КУпАП і ККУ. Розібралися, чому поява законодавства про цивільну зброю не просто не перетворить вулиці українських міст на бойові полігони, а реально зможе знизити рівень злочинності в країні. Експерт — Владислав Грищенко, радник кримінальної практики Ario Law Firm.

Примітка. Більшість вбивств на побутовому ґрунті вчиняється кухонним ножем. Тож чи справді проблема полягає в заборонах/дозволах?

Злочини були та будуть: з легальною зброєю чи без неї

Один травневий ранок 2020 року для жителів невеликого міста під Києвом розпочався не з кави, а масової стрілянини за участі близько 100 осіб. Один із житлових масивів Броварів буквально перетворився на сцену з кіно про «розбірки» 90-х. Чоловіки, озброєні рушницями та пістолетами, вирішують конфлікт перевізників-конкурентів. А на зупинці мирні жителі в очікуванні транспорту спостерігають за вуличними боями, маючи всі шанси стати жертвами перестрілки.

До речі, володіння мисливською гладкоствольною зброєю в Україні офіційно дозволено.

Червень 2019 року. На Київщині двоє поліцейських у стані алкогольного сп’яніння випадково застрелили п’ятирічного хлопчика на вулиці. Чи слід говорити, що правоохоронці мають право на вільне носіння зброї в Україні?

Серпень 2016 року. На Миколаївщині декілька поліцейських побили місцевого жителя, після чого почали стріляти в нього з травматичної зброї (володіння нею їм офіційно дозволено). Постраждалий у результаті помер.

Подібних історій за останні декілька років — безліч. Варто лише прогорнути стрічку новин.

Який висновок напрошується? Заборонити всім без винятку громадянам, зокрема і правоохоронцям, володіння та носіння будь-якої зброї взагалі? Тоді слід заборонити й використання автотранспорту — останнім часом саме він є популярним серед терористів знаряддям злочину. В’їхати в натовп на вантажівці — чи не так останні декілька років діють терористи в благополучних європейських країнах? Заборонити можна й столові прибори, адже більшість вбивств на побутовому ґрунті вчиняється кухонним ножем.

Та мабуть, справа все ж не в заборонах. І ті, хто сьогодні наполягають на неготовності українського суспільства до легалізації цивільної зброї, фактично, обмежують законослухняних громадян у їх праві на самозахист. Для злочинців, які спланували злочин, не важливо, чи можна їм легально володіти зброєю. А досвід багатьох країн свідчить: держави з ліберальним законодавством щодо володіння та носіння цивільної зброї мають значно нижчий рівень злочинності, ніж ті, хто ввів жорстке регулювання та суцільні заборони. 

У США відповідно до другої поправки до Конституції право громадян зберігати та носити зброю не має порушуватися. Звісно, що правові акти та закони окремих штатів вносять певні корективи, та судова практика Сполучених Штатів визнає, що друга поправка захищає право американців на використання зброї для самооборони. За кількістю зброї на душу населення США посідає перше місце в світовому рейтингу. За даними дослідження Клек і Герца, щорічно в Штатах відбувається понад 2,5 млн випадків застосування зброї для самозахисту (серед них і без стрілянини). З 90-х років XX століття злочинів із використанням зброї поменшало приблизно на 30-40%.

Велика Британія, 1997 рік. Значно посилені умови володіння громадянами нарізною зброєю. У результаті за пару років кількість злочинів збільшилася майже вдвічі. Всього за роки посилення «антизбройного» законодавства в Англії країна пройшла шлях зростання кількості вбивств з 0,79 трупів на рік на 100 тис. осіб у 1950 році, до 1,2 у 2010 році. Тоді як у США при лібералізації обігу зброї спостерігається протилежна тенденція.

Вулична злочинність одразу, в перший рік після лібералізації обігу зброї в 1993 — 1995 рр., у Прибалтійських країнах скоротилася на 25-40%.

Бразилія з мінімальним рівнем регулювання ринку озброєнь у 1980 році мала злочинність на рівні 11 вбивств на 100 тис. жителів. З різницею в 30 років та впровадженням жорсткого регулювання Бразилія втрачає по 25 осіб на 100 тис. населення.

Одна з найбезпечніших країн світу — Швейцарія — до 2011 року наказувала військовозобов’язаним тримати вдома бойову зброю. Згодом це набуло добровільного характеру. Щорічно у Швейцарії здійснюється 0,54 вбивств на 100 тис. населення.

І така тенденція зрозуміла: коли потенційний злочинець знає про реальний ризик бути травмованим чи вбитим у разі скоєння злочину, наприклад, розбійного нападу, то в більшості випадків він може відмовитися від злого наміру.

Що пропонує законодавець?

Сам факт можливості появи законодавства (одразу двох альтернативних законопроєктів №4335 та №4335-1) про обіг цивільної зброї є вкрай позитивним. Із багатьох причин.

По-перше, за приблизними підрахунками, станом на 2017 рік на руках в українців знаходилося близько 4,4 млн одиниць незареєстрованої зброї. Звісно, що точних даних не має ніхто. Підрахунок ведеться так: виходять з кількості зареєстрованих одиниць зброї та за певним коефіцієнтом обчислюють незареєстровану. Якщо хоча б частина з 4,4 млн буде легалізована та внесена до офіційного реєстру, то це вже неабиякий прорив у боротьбі з незаконним обігом зброї. Запевняю, багато власників зброї не реєструють її лише з тієї причини, що це просто не дозволено законодавством, а не тому, що планують скоїти щось страшне.

По-друге, ККУ, зокрема ст. 263, передбачає кримінальну відповідальність за носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин (або вибухових пристроїв) без передбаченого законом дозволу. Тільки законного дозволу немає. Немає закону — немає й відповідальності. Так, є практика Верховного Суду, яка ширше трактує поняття закону, тому наразі українці вимушені користуватися підзаконними актами у вигляді наказів та постанов МВС. Необхідність унормування законодавства назріла вже давно, і нарешті ми отримали цей шанс.

Також серед безперечних позитивів появи відповідного законодавства — конкретне визначення понять та термінів щодо цивільної зброї.

Що ж до наповнення законопроєктів, то, безумовно, більш логічним, послідовним, доопрацьованим та «контентним» є законопроєкт №4335-1 про цивільну зброю та боєприпаси.

Якщо ж говорити про проєкт Закону №4335 про обіг цивільної вогнепальної зброї та бойових припасів, то за стилем авторів видно, що вони явно лобіюють інтереси МВС. Як мінімум, це очевидно з того, кому законодавець приписує володіння та ведення реєстру зброї. Але далеко не це є основною проблемою.

Перелік питань, які в мене викликають щирий подив:

1. Заборона на носіння короткоствольної зброї

Так, законопроєкт №4335 забороняє громадянам носіння короткоствольної нарізної зброї та посилається на (!!!) необхідність розробки ще одного законопроєкту щодо травматичної зброї категорії B. Та який тоді сенс у придбанні пістолета чи револьвера для самозахисту і зберіганні їх вдома без права носіння? Сенс існування короткоствольної зброї — можливість завжди мати її під рукою і за потреби скористатися.

Тобто наразі розробка законопроєкту, що передбачає необхідність надалі розробити ще один законопроєкт, як на мене, непродуктивна трата часу. Закон має регулювати суспільні відносини та певним чином вирішувати питання суспільства. Тому не надто зрозуміло, що заважає одразу одним законом визначити всі питання, пов’язані з обігом цивільної зброї, зокрема й порядок її носіння.

А проєкт Закону №4335-1 передбачає право носіння короткоствольної зброї і жорсткі умови, за яких це можна робити.

2. Травматична зброя: володіння, носіння та дискримінація?

Законопроєкт №4335 передбачає окремі категорії громадян, яким можна носити травматичну зброю. Документом «травмат» віднесено до «знарядь несмертельної дії», хоча при проведенні експертизи цей вид зброї прирівнюється до вогнепальної. Тобто незаконне володіння травматичною зброєю — це те саме вчинення злочину за ст. 263 Кримінального кодексу «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами».

Альтернативний законопроєкт № 4335-1 дає формулювання, набагато ближче до істини: «споряджена снарядами менш летальної дії».

Хоча науково-експертне управління апарату ВРУ робить цілком логічне зауваження, що зводиться до питань: «а що означає менш?», «менш чого?». Необхідний більш чіткий критерій.

Проте сама ідея проєкту № 4335-1 віднести й гладкоствольну, і нарізну короткоствольну зброю до єдиної категорії є правильною. Обидва види зброї — небезпечні для здоров’я та життя. Обидва різновиди через власні габарити передбачають можливість скритого носіння та оперативнішого управління на коротких дистанціях. Тому логічно й носити, і застосовувати це з однаково жорсткими вимогами для абсолютно всіх категорій населення.

Основний законопроєкт №4335 передбачає, що травматичну та короткоствольну нарізну зброю можна носити на підставі й порядку, передбаченому додатковим законом. Альтернативний законопроєкт (вже № 4335-1) передбачає такий порядок, що однозначно є його перевагою. Чи слід удосконалити запропонований порядок — уже інше питання. Та сам порядок уже передбачений, і доволі зрозумілий.  

3. Корупційна складова з нагородною зброєю

Наразі в Україні короткоствольна нарізна зброя, окрім нагородної, заборонена для пересічних громадян. У питаннях нагородної зброї законопроєкт №4335 закладає очевидні корупційні механізми. Відповідно до проєкту Закону відомчі органи зможуть нагородити будь-яку особу, навіть без визначення критеріїв, які саме заслуги мають бути в неї для отримання цієї нагороди. По суті, це надає правоохоронцям карт-бланш на торгівлю зброєю під виглядом «нагородження».

Законопроєкт №4335-1 зберігає той самий порядок відзнаки нагородною зброєю, який є наразі, а саме — певним групам осіб за певні заслуги перед державою.

4. Лазівка обійти закон?

В обох законопроєктах є норма про знайдену цивільну вогнепальну зброю та боєприпаси (ст.26 у законопроєкті №4335 та ст.20 законопроєкту №4335-1). Відповідно до них особа, яка знайшла цивільну зброю та/чи бойові припаси, набуває право власності на них.

Зараз цей механізм використовується як вимушений захід для боротьби з незаконним обігом зброї, враховуючи, що легального обігу цивільної зброї законодавством не передбачено взагалі. Особа, яка володіє незареєстрованою зброєю, під час проведення місячників добровільної здачі зброї може оформити відповідний дозвіл на неї. І для пояснення походження зброї звісно називає формулу: «випадково знайшов», адже будь-яке інше пояснення походження зброї (купив, обміняв, тощо) автоматично породжує питання «а у кого?». Річ у тім, що дії цього «когось» містять ознаки злочину, передбачені ч. 1 ст. 263 КК України.

Будьмо реалістами, в умовах сьогодення це, хоча й певним чином сумнівний, та все ж дієвий захід зменшити обсяг протиправного обігу зброї.

Але для чого такий механізм залишати в умовах, коли обіг цивільної вогнепальної зброї буде дозволено? Куди логічніше винести цей пункт у перехідні положення законопроєкту та надати певний термін (3-5 років наприклад) тим, хто наразі володіє незаконною зброєю, на її реєстрацію, тобто легалізацію.

Наразі ж ми бачимо, що врегульовуючи законом обіг цивільної вогнепальної зброї, законодавець залишає «лазівку», щоб постійно цей закон обходити.

5. Неадекватність покарання (законопроєкти №4336 та №4336-1)

Законопроєкт №4336 шляхом внесення змін до ККУ встановлює покарання за носіння навіть зареєстрованої зброї. Це співмірно покаранню, наприклад, за зґвалтування — до 10 років позбавлення волі.

Проєкт Закону №4336-1 також вносить зміни до ККУ в цій частині та пропонує конкретизувати критерії самозахисту саме з використанням вогнепальної зброї.

Відповідно до законопроєкту не є кримінальним правопорушенням та виключає кримінальну відповідальність застосування особою будь-якої зброї чи будь-яких інших засобів, предметів у випадках:

— захисту від нападу озброєної особи, негайного відвернення реальної загрози такого нападу, незалежно від мети нападу;

— захисту від нападу групи (двох або більше) осіб чи негайного відвернення реальної загрози такого нападу, незалежно від мети нападу;

— захисту від нападу чи негайного відвернення реальної загрози нападу неозброєної особи, якщо така особа має беззаперечні переваги у фізичній кондиції порівняно з особою, яка реалізує право на необхідну оборону, незалежно від мети нападу;

— захисту від насильницького задоволення статевої пристрасті в будь-яких формах чи проявах чи для негайного відвернення загрози такого насильства;

— захисту від особи, яку виявлено на місці злочину під час вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину та яка із застосуванням сили чи з погрозою її застосування намагається втекти з місця злочину або перешкоджає поверненню майна, яким протиправно заволоділа;

— відвернення спроби протиправного заволодіння вогнепальною зброєю, яка законно перебуває у власності особи, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає;

— захисту від нападу тварин, що безпосередньо загрожують життю чи здоров’ю людей, чи негайного відвернення реальної загрози такого нападу.

Можливо, певні формулювання слід удосконалити, проте сама ідея та запропонований спосіб її реалізації викликає лише схвалення.

Замість висновків

Потрібно розуміти, що світ, у якому ми живемо, не надто змінився з моменту свого заснування. Він продовжує бути небезпечним, і людям так чи інакше необхідно мати інструменти для самозахисту.

Проте варто усвідомлювати: навіть найбездоганніший закон не може гарантувати, що зброя чи будь-який інший предмет не буде застосований для здійснення злочину. Та потрібно розуміти, як саме мінімізувати їх кількість таких.

І тут питання не лише до законодавця, а й до громадянського суспільства. Якщо закривавлена людина біжить вулицею, і жоден із дванадцяти зустрічних перехожих не відповідає на її прохання викликати поліцію, то про яке свідоме громадянське суспільство може йти мова? Це, до речі, реальний випадок, який нещодавно трапився з нашим клієнтом, у якого не було змоги захистити себе від нападників через банальну відсутність для цього законних механізмів.