КИЇВ — 08 грудня 2020 року. Сьогодні, зі стрімким розвитком медицини, актуальною стає тема правового регулювання трансплантології. З еволюцією цієї галузі отримуємо можливості, які можуть значно покращити життя хворої людини. Детальніше про них розповіла Анастасія Цибулько, помічниця адвоката практики вирішення спорів Адвокатського об’єднання MORIS спеціально The Page.

Проте в Україні досі не запроваджено повноцінну систему трансплант-координації, застосування якої дозволяє розвинутим країнам Європи суттєво збільшити кількість потенційних донорів не лише серед померлих осіб.

«У законодавстві варто врахувати право особи на гідність, що не припиняється зі смертю людини»

Будь-які відносини, які виникають для забезпечення збереження життя та здоров’я особи, потребують чіткого та обґрунтованого врегулювання.

Відтак, відносини, що виникають для забезпечення здійснення оперативного втручання з трансплантології, також потребують окремого та досить детального врегулювання, оскільки тут може йтися про життя двох осіб: донора та реципієнта.

Також окремої уваги заслуговує конституційне право особи на гідність. Відтак, доречно визначити співвідношення принципу мовчазної згоди щодо вилучення органів із тіла померлої людини та права на гідність.

Із положень закону «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» бачимо, що вилучення будь-яких матеріалів із донора-трупа потребує попередньої згоди померлого або його родичів.

Наразі більшість Європейських країн мають досить прогресивну позицію щодо трансплантації. Власне, у правовому полі ця позиція підкріплюється міжнародними договорами.

З головних положень цих міжнародних договорів, що стосуються трансплантології, випливають наступні принципи:

— вилучення органів у донора можливе лише з метою лікування, із дотриманням усіх професійних обов’язків та стандартів;

— повна поінформованість донора та реципієнта;

— посвідчення смерті донора двома або більше лікарями;

— неприпустимість присутності лікарів, що посвідчили факт смерті, при вилученні органів із тіла померлого донора;

— заборона торгівлі органами, а також заборона отримання вигоди за надання органів для трансплантації.

Принцип мовчазної згоди, в свою чергу, передбачає можливість використання будь-яких біологічних матеріалів із тіла померлої особи, якщо остання не засвідчила свою незгоду за життя, або рідні померлої особи не зробили жодних заяв щодо заборони вилучення органів та тканин з тіла померлого.

Основною ідеєю застосування цього принципу у даній сфері є зменшення кількості часу на отримання згоди рідних донора.

Відповідно, є шанс на проведення якіснішої трансплантації реципієнту із застосуванням меншої кількості засобів для підтримання діяльності того чи іншого органу.

Проте цей принцип може нівелювати право на гідність, закріплене положеннями ст.1 Загальної декларації з прав людини та ст. 28 Конституції.

Відтак, право на гідність передбачає право на повагу до моральних принципів та релігійних переконань, адже гідність є сукупністю моральних та світоглядних якостей людини, які дають підстави для самоповаги та усвідомлення суспільної цінності.

Тому, якщо особа за життя не виявляла своєї згоди на вилучення з її тіла органів або якщо родичі не зробили заяви про таку згоду – вилучення є незаконним і може порушити право на гідність.

Спираючись на практику Європейського суду з прав людини:

— справа № 61243/08 від 13.01.2015, Елберт проти Латвії;

— справа № 4605/05від 24.06.2014, Петрова проти Латвії, —

варто зазначити, що застосування принципу мовчазної згоди при вилученні біологічних матеріалів з тіла померлої особи нівелює принципи права на гідність людини, адже це право не має часових меж, а право обирати є одним із його основних компонентів.

Так, якщо розглядати поняття принципу мовчазної згоди з моральної точки зору, застосування такого принципу є неприйнятним.

Проте, якщо розглянути його з позиції оптимізації часу при виконанні усіх необхідних дій з метою трансплантації, його цілком можна виправдати за умови наявності чітко сформованої та безпомилкової системи реєстрації волі потенційних осіб-донорів.

Але, варто зауважити на прикладі Латвії, що запровадження принципу мовчазної згоди у будь-якій країні потребує:

По-перше, чіткого врегулювання;

По-друге, воно має співвідноситися не лише із внутрішнім законодавством такої країни, але й з міжнародними договорами, які ратифікувала ця країна, — для уникнення непорозумінь та нових прецедентів для практики Європейського суду з прав людини.

Наразі Міністерство охорони здоров’я України працює над створенням системи трансплант-координації. Проте успішне впровадження такого проєкту можливе лише за умови наявності:

— чіткого законодавчого врегулювання усіх процесів, що можуть вплинути на права та свободи донорів та реципієнтів, а також медичного персоналу і лікарів та

— найвищого рівня захисту персональних даних донорів, які будуть зареєстровані у такому реєстрі.

Таким чином, впровадження системи трансплант-координації – це лише початок.

Для того, щоб забезпечити продуктивне функціонування такої системи, необхідне:

— чітке правове регулювання усіх етапів трансплантації;

— активне сприйняття системи трансплант-координації суспільством;

— розрахунок та попередження можливих похибок у функціонуванні та співвідношення системи трансплант-координації з усією наявною системою охорони здоров’я.