КИЇВ — 16 жовтня 2020 року. 13 жовтня Президент України підписав Закон №686-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства». У повідомленні пресслужби Офісу Президента зазначено, що спрямований Закон на усунення недоліків Кодексу, та чи справді це так? Відповідь надав один із розробників Кодексу, член Правління Асоціації правників України, старший партнер Ario Law Firm Юліан Хорунжий. Крім того, він розповів про суть новацій, їх мету, механізм роботи та поділився маленьким інсайдом.

Спеціальний матеріал для порталу UBR.

— Кодекс України з процедур банкрутства набув чинності 21 жовтня 2019 року. Буквально за декілька днів до цієї дати був зареєстрований законопроєкт №2276, який днями був підписаний Президентом.

Про що він?

Законопроєкт мав урегулювати два ключових питання. Перше стосувалося повноважень судів відкривати провадження в справах про банкрутство бюджетних установ. Зокрема, органів держвлади та місцевого самоврядування. Друге запитання було пов’язане з призначенням арбітражного керуючого. Річ у тім, що Кодекс з процедур банкрутства передбачав призначення арбітражного керуючого шляхом використання ЄСІТС (єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи). Але і на момент набрання чинності Кодексом, і наразі ця система не готова. У багатьох були побоювання, що через це можливість відкриття нових проваджень у справах про банкрутство буде заблокована.

Як вийшло насправді?

За рік дії нового Кодексу про процедури банкрутства «трагедії» не відбулося, бо перше питання і так врегульовано Господарським кодексом (ст. 209), а друге вирішилося за допомогою автоматизованої системи, що ніби змогло задовольнити вимоги Кодексу з процедурами банкрутства. Та все ж формально ці питання мали б бути приведені у відповідність до нового законодавства про банкрутство.

Отже?

Кодекс з процедур банкрутства був доповнений нормою про те, що відповідні провадження не можуть відкриватися щодо бюджетних установ.

Щодо призначення арбітражного керуючого у справі про банкрутство це питання викликало бурхливе обговорення серед професійної спільноти, бо використовувана наразі автоматизована система відбору не змогла виправдати очікувань та перетворилася, скоріше, на корупційний механізм.

Ми в робочій групі констатували, що, крім корупційної складової, така модель призводила до серйозних конфліктів як між сторонами справи, так і безпосередньо між арбітражними керуючими. Річ у тім, що частина професійного співтовариства арбітражних керуючих систематично отримувала справи в результаті «автоматизованого відбору», тоді як значна кількість їхніх колег по кілька років поспіль не отримували жодної справи.

Коли ми розробляли механізм призначення арбітражного керуючого, то розглядали низку варіантів. Але за результатами обговорення більшість підтримала модель, за якою розпорядник майна юрособи чи керуючий реструктуризацією фізособи призначається судом за поданням ініціюючого кредитора або фізособи-боржника відповідно. В разі ж якщо цими особами не внесено такого подання чи справа про банкрутство юрособи ініціюється боржником, то арбітражний керуючий призначається автоматизованою системою в порядку, що діяв до набрання чинності Кодексом. Варто підкреслити, що зазначений порядок встановлює лише тимчасовий захід, який буде діяти до введення ЄСІТС.

Як і більшість, вважаю, що такий порядок призначення арбітражного керуючого зможе знизити корупційні ризики: усунути можливість «перекупити» будь-яким з учасників процесу арбітражного керуючого на свою користь. З огляду на те, що основна функція фахівця — це створення представницьких органів кредиторів, після створення вони (в разі такої необхідності) зможуть здійснити заміну арбітражного керуючого на іншого.

Як і будь-який інший порядок призначення арбітражного керуючого, цей не можна назвати абсолютно ідеальним, але на сьогодні він є оптимальним. Як мінімум, він відкриває можливість добросовісної конкуренції, в першу чергу, за критерієм професіоналізму. І професійні арбітражні керуючі зможуть отримати більшу кількість справ.

Але!

Водночас, не можу не зазначити, що не всі задоволені новим механізмом призначення арбітражного керуючого через можливі ризики зловживань. В першу чергу, боржниками-юрособами, які ініціюють справи через дружніх кредиторів і так отримують «владу» над арбітражним керуючим. На це я наводжу аргумент, що Кодексом з процедур банкрутства запропонована доволі дієва система стримувань та противаг між різними групами в справі про банкрутство. Передусім, це стосується терміну дії мораторію на задоволення вимог забезпечених кредиторів.

Маю інформацію, що до реєстрації готується новий законопроєкт, який має змінити тільки-но підписаний Президентом. Але при цьому, в нас все ж буде час для того, щоб перевірити ефективність запропонованого механізму, що згодом нівелює необхідність його швидкої зміни.