КИЇВ — 22 вересня 2020 року. 1 вересня у ВРУ був зареєстрований документ, яким пропонується внесення змін до ККУ та Закон «Про телекомунікації». Ключова ініціатива, передбачена законопроєктом №4004 — використання електронних доказів і зобов'язання провайдерів розкривати дані про діяльність користувача в Інтернеті. Що це — якісна боротьба з кіберзлочинністю чи відверте порушення прав людини? Розібралися разом із Оксаною Кобзар, адвокаткою, партнеркою Axon Partners.

Спеціальний матеріал для ділового видання The Page.

— Законопроєкт №4004 не змінює підстав для прослуховування громадян. Прослуховування належить до негласних слідчих дій, які призначаються в разі, якщо іншим чином неможливо отримати інформацію для розслідування злочину. Підстави та порядок їх проведення визначені Кримінальним процесуальним кодексом, і в цій частині законопроєкт змін до кодексу не вносить. 

Водночас законопроєкт запроваджує обов'язок слідчого невідкладно, але не пізніше 24 годин, порушити кримінальну справу (внести відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань) у випадку, якщо він виявив ознаки злочину в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій. 

Цю норму не слід сприймати, як щось кардинально нове, бо за законом  і зараз слідчий зобов'язаний невідкладно внести до ЄРДР  відомості про злочин, і не лише на підставі повідомлення від інших осіб, але і в тому разі, коли він самостійно виявив такі обставини з будь-якого джерела. 

В питаннях доступу до телефонів та комп'ютерів українців законопроєкт, на мій погляд, не містить принципово нових положень, але розширює можливості для збору доказів. Електронні докази і наразі можуть використовуватися в кримінальних провадженнях, але їх процесуальний статус врегульований недосконало, таке регулювання позбавляє сторони кримінального провадження можливості збору доказів. Автори законопроєкту пропонують виділити їх в окремий вид доказів та детальніше регламентувати процес їх отримання та використання. 

Про (не)сприяння в боротьбі з кіберзлочинністю

Запропоновані зміни дійсно певною мірою сприятимуть боротьбі з кіберзлочинністю. 

Водночас документ є досить «сирим» і, на мою думку, потребує доопрацювання в частині регламентації вилучення та зберігання окремих видів електронних доказів, які мають свою специфіку. Не слід створювати поле для потенційних зловживань, тому потрібно усунути всі суперечності і прогалини запропонованих норм. 

Наявні положення кодексу щодо порядку тимчасового вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку не змінилися. Такі об'єкти, як і раніше, можуть вилучатися у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.

Вилучення їх здійснюється для експертного дослідження, або у разі, якщо вони отримані в результаті вчинення злочину чи є засобом або знаряддям його вчинення. Також такі докази можуть вилучатися, якщо доступ до них обмежується особою чи потребує подолання системи логічного захисту (тобто для ознайомлення з їх змістом потрібен пароль).