КИЇВ — 15 вересня 2020 року. З 1 липня 2019 року набрали чинності зміни, якими запроваджено ліцензування видів господарської діяльності зі зберігання пального. Про порядок проведення перевірок у сільгосптовариствах детально розповіла Ірина Кепич, членкиня Комітету АПУ з податкового та митного права, адвокатка АО «Коларес».

Спеціально для порталу AgroDay.

— Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» внесено зміни до Закону України від 19 грудня 1995 року № 481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі— Закон № 481), зокрема, запроваджено ліцензування видів господарської діяльності зі зберігання пального. Зміни набрали чинності з 1 липня 2019 року.

Сільгосптовариства, які закуповують пальне та зберігають його на своїх територіях з метою подальшого використання в господарській діяльності, повинні з 1 липня 2019 року отримати ліцензію на провадження такої діяльності.

У селянських (фермерських) господарств виникає запитання, чи необхідно отримувати ліцензію на зберігання палива у разі зберігання палива у період польових робіт для заправки техніки, з урахуванням того, що С(Ф)Г не здійснює виробництво, експорт, імпорт, оптову і роздрібну торгівлю паливом, а використовує його тільки для власних потреб.

Якщо ви зберігаєте пальне виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на зберігання пального отримувати не потрібно.

Згідно зі ст. 15 Закону № 481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

а) підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок державного або місцевого бюджету;

б) підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

в) суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Також суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Інших винятків щодо не отримання суб’єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять.

У Законі № 481 вказано вичерпний перелік випадків, у яких ліцензія на право зберігання пального не отримується, також зазначено, що Закон України № 481 не містить інших винятків щодо неотримання суб’єктами господарювання ліцензії на право зберігання пального.

Отже, С(Ф)Г необхідно отримувати ліцензію на зберігання палива з урахуванням того, що С(Ф)Г не здійснює виробництво, експорт, імпорт, оптову і роздрібну торгівлю паливом, а використовує його тільки для власних потреб.

Аналогічна правова позиція міститься у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 у справі №160/11757/19.

Також статтю 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва й обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» доповнено новою частиною, згідно з якою аграрії можуть отримати ліцензію за спрощеною процедурою. Для цього необхідно одночасно виконати такі умови:

а) пальне використовується виключно для потреб власного споживання;

б) пальне не реалізується іншим особам.

За дотримання цих умов суб’єкт господарювання подає тільки два документи: заяву та документ про оплату за ліцензію 780 грн. Копії інших документів не подаються. У заяві також вказуються:

а) мета використання пального (для потреб власного споживання чи перероблення);

б) загальна місткість резервуарів/ємностей, які використовуються для зберігання пального;

в) місцезнаходження таких місць зберігання пального (резервуарів/ємностей).

У разі зберігання пального без наявності ліцензії підприємство буде змушене заплатити штраф у розмірі 500 000 гривень.

Для контролю за зберіганням пального, зокрема, сільськогосподарськими товариствами, може проводитись фактична перевірка.

Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами Державної податкової служби у присутності посадових осіб підприємства чи їх уповноважених осіб та/або особи, яка фактично здійснює розрахункові операції.

Звертаємо увагу, що фактична перевірка проводиться без попередження платника податків. Тому ви не отримаєте попереднє повідомлення про її проведення, як, наприклад, під час проведення планової перевірки.

Фактична перевірка операцій зі зберігання пального може бути призначена за наявності хоча б однієї з таких підстав (п. 80.2 Податкового кодексу України):

1. За результатами перевірок інших платників виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, наявності у нього ліцензій, контроль за наявністю яких покладено на податкову (сюди якраз віднесено й нашу ліцензію), і виникла необхідність перевірки таких фактів.

Зі змісту наказу про проведення фактичної перевірки платник податків повинен мати змогу ідентифікувати передбачену ПК України підставу для призначення фактичної перевірки та чи дійсно була така інформація у розпорядженні контролюючого органу на час прийняття спірного наказу, і чи саме ця інформація слугувала такою підставою.

2. Наявність та/або отримання в установленому порядку інформації від державних органів чи органів місцевого самоврядування про можливі порушення платником податків законодавства, зокрема, щодо наявності ліцензій за підакцизними товарами.

У постанові від 21 жовтня 2019 року у справі № 804/4143/18 Верховний Суд зазначив, що отримання в установленому законодавством порядку інформації від державного органу, яка свідчить про можливі (імовірні) порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи, має наслідком ініціювання цим органом фактичної перевірки.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі № 820/4895/18, від 05.03.2019 року у справі № 820/4893/18 службова записка як підстава, яка підпадає під дію підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

3. Письмове звернення покупця/споживача про порушення платником установленого порядку ліцензування.

Таке звернення повинно вказувати на конкретні факти порушення порядку ліцензування та містити дані, що дають змогу ідентифікувати такого споживача. В протилежному випадку ухвалення наказу про проведення фактичної перевірки є протиправним.

Так, у Постанові Сьомого апеляційного суду від 15.04.2020 у справі №824/1351/19-а зазначається, що «…копія заяви співвласників, яка адресована Головному управлінню ДПС у Чернівецькій області, не містить відомостей про осіб, які з нею звертаються, що унеможливлює встановлення їх особистості та наявність відносин з позивачем, що слугували зверненням до податкового органу. У поданій заяві не міститься конкретної інформації про порушення вимог законодавства, передбачених підпунктами 80.2.2, 80.2.5, 80.2.7 пункту 80.5 статті 80 ПК України. Таку інформацію до моменту призначення проведення фактичної перевірки позивача відповідач повинен був встановити (виявити) у визначений законом спосіб до винесення наказу № 127/фп від 22.10.2019 року, оскільки наведена в заяві інформація не є достатньою для призначення фактичної перевірки позивача».

4. наявність та/або отримання інформації про порушення вимог законодавства, зокрема, щодо виробництва та обігу пального.

При цьому в наказі про проведення фактичної перевірки зазначається, яка інформація була отримана щодо порушень зі сторони платника податків, коли та ким така інформація надана. Інформація повинна стосуватися конкретного платника податків, щодо якого видано наказ про проведення фактичної перевірки. Наявність таких відомостей є обов’язковою умовою для видачі наказу про проведення фактичної перевірки.

У постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі № 340/2535/19 зазначається, що інформація повинна стосуватися конкретного платника податків. Так, відповідно до вимог п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи), контролюючого органу, оформленого наказом, …. за наявності хоча б однієї з підстав, що прописані у пп. 80.2.1-80.2.7 ПК України, зокрема і тієї, на якій наголосила ДФС України в листі від 02.08.2019 № 25009/7/99-99-12-01-04: «у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального» (пп. 80.2.5. ПК України).

Отже, оскільки в листі ДФС України від 02.08.2019 № 25009/7/99-99-12-01-04 не міститься конкретної інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, і здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу …пального саме з боку ТОВ «НАФТАСВІТ», таку інформацію до моменту призначення проведення фактичної перевірки на АЗС позивача відповідач повинен був встановити (виявити) у визначений законом спосіб до винесення наказу № 56 від 10.09.2019, тому що наведена в листі ДФС № 25009/7/99-99-12-01-04 інформація не є достатньою для призначення фактичної перевірки позивача.

5. За результатами попередньої перевірки виявлено порушення законодавства з питань, передбачених пп. 75.1.3 ПК (наявність ліцензії). Повторна перевірка може бути призначена протягом 12 місяців з дати складання акту за результатами попередньої.

Для зазначення підстави для проведення перевірки недостатньо вказати номер підпункту статті Податкового кодексу України, а необхідно обґрунтувати конкретну підставу для проведення фактичної перевірки.

Посилання у наказі на конкретні статті Кодексу не є підставою для призначення фактичної перевірки конкретному платнику.

Підстава для призначення перевірки — це реальні події, обставини, з настанням яких законодавець пов'язує у контролюючого органу виникнення права на призначення фактичної перевірки.

Водночас, у постанові від 11.06.2019 року по справі №1440/2045/18 Верховний Суд дійшов до висновку: «Суд не погоджується з висновком апеляційної інстанції, що для проведення перевірки достатньо вказати номер підпункту статті Податкового кодексу України, особливо якщо вказаний підпункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки... Суд погоджується з доводами касаційної скарги, що з аналізу спірного наказу неможливо встановити, що саме необхідно перевірити в межах цієї фактичної перевірки та що слугувало для призначення такої перевірки. З урахуванням зазначеного Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковий орган не довів суду наявність правових підстав для винесення оскаржуваного наказу».

Тривалість фактичної перевірки не може перевищувати 10 діб. Така перевірка може бути продовжена не більше ніж на 5 діб за наказом керівника (чи його заступника, чи уповноваженої особи) органу ДПС.

До функцій контролюючих органів відповідно до ст. 19 ПК України віднесено здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечення міжгалузевої координації у цій сфері (п.п.19-1.1.14.); здійснення заходів щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (п.п. 19-1.1.16.); проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (п.п.19-1.1.17); забезпечення контролю за дотриманням суб’єктами господарювання, які провадять оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями, вимог законодавства щодо мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін на такі напої (п.п.19-1.1.20) тощо.

Реалізація відповідних функцій у визначеній сфері щодо призначення таких перевірок не є безмежною. Такими функціями контролюючий орган наділений законодавчо на постійній основі, однак реалізація таких функцій певним чином обмежена законодавством. Тобто не в будь-якому випадку за наявності компетенції на проведення перевірки така перевірка може бути призначена.

Отже, підставами для допуску до проведення фактичної перевірки є:

1. Видача наказу на проведення фактичної перевірки. В наказі обов’язково зазначаються такі дані: дата видачі наказу, найменування контролюючого органу, який видав наказ, найменування суб’єкта, який перевіряється, дата початку перевірки, тривалість перевірки, підстави для проведення перевірки. Наказ про проведення фактичної перевірки обов’язково повинен бути підписаний керівником (чи його заступником, чи уповноваженою особою) органу ДПС та скріплений печаткою такого контролюючого органу. Особи, які проводять перевірки, зобов’язані вручити суб’єкту, який перевіряється, копію наказу про проведення перевірки.

2. Видача направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб’єкта, який перевіряється, підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу.

3. Пред’явлення службового посвідчення осіб, які проводять фактичну перевірку. Службове посвідчення засвідчує посадову (службову) особу, яка зазначена в направленні на проведення перевірки.

Необхідно звернути увагу на право податкового органу, визначене пп. 94.2.3 ст. 94 Податкового кодексу України на застосування арешту майна у разі відмови платника податків від допуску проведення фактичної перевірки.

Арешт накладається на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Після прийняття рішення керівником ДПС про накладення арешту на майно правомірність накладення такого арешту перевіряє суд впродовж 96 годин після прийняття такого рішення.

Згідно з п. 94.10 ст. 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Якщо ж ви не бачите законних підстав для допуску до фактичної перевірки, вам необхідно оскаржити наказ про проведення фактичної перевірки до суду. Це збільшить шанси на те, що суд визнає накладення арешту необґрунтованим.

Однак варто пам’ятати: якщо буде накладено адміністративний арешт, це фактично паралізує господарську діяльність товариства.

При цьому не слід забувати, що рішення щодо звільнення з-під арешту майна буде прийняте органом ДПС лише після усунення платником податків причин застосування адміністративного арешту. Тому проведення перевірки в цьому випадку є невідворотним, виходячи із наявних у Податковому кодексі України механізмів спонукання недобросовісних платників податків до виконання законних вимог контролюючих органів.

За результатом проведеної фактичної перевірки у разі виявлення порушень контролюючий орган складає акт, а в разі відсутності порушень — довідку.

Варто пам’ятати, що акт, який складений за результатами проведення фактичної перевірки, оскарженню не підлягає. Платник податку може оскаржити тільки податкове повідомлення-рішення, яке ухвалюється контролюючим органом на підставі акту фактичної перевірки. Податкове повідомлення-рішення оскаржується до місцевого адміністративного суду.