КИЇВ — 20 серпня 2020 року. Інститут спадкування досить добре врегульований — як законодавством, так і судовою практикою. Водночас судові спори тут є надактуальними та досить поширеними. Ми спробували звернути увагу на останні висновки Верховного Суду щодо спадкування — допомогла з цим Зореслава Кудиба, провідна адвокатка АО «Моріс Ґруп». 

Що входить до складу спадщини?

Відповідно до статті 1218 Цивільного Кодексу до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Так, у цивільній справі № 347/2273/17 позивачка звернулась до суду із позовом про визнання права власності, зокрема,  на будинковолодіння, що складається з житлового будинку, господарського комплексу (стайня, літня кухня, гараж, пивниця, криниця), огорожі.

Як було встановлено під час судового розгляду, за спадкодавцем  було зареєстровано на праві власності лише житловий будинок, погріб, навіс, криниця, огорожа. Інші господарські будівлі, що були предметом спору,  були тільки запроектовані, але не введені до експлуатації.

Відтак Верховний Суд в своїй постанові від 09.06.2020 вказав, що за позивачкою має бути визнане право власності лише на ті на господарські будівлі, на які у встановленому законом порядку мала право спадкодавець.

А об’єкти незавершеного будівництва, що не були введені в експлуатацію чи/та зведені з порушенням закону, не входять до складу спадщини, та, відповідно, право власності на таке майно не може бути визнане судом за спадкоємцем.

Цікавою тут є і правова позиція щодо справи № 289/1818/16-ц. Тут позивачка звернулася до суду із позовом про визнання права власності на майно, яке належало на праві власності батькам спадкодавця  і після їх смерті прийняте спадкодавцем як єдиною спадкоємицею за заповітом у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України. Проте спадкодавиця за життя не встигла отримати свідоцтва про право на спадщину.

Верховний Суд в своїй постанові від 30.10.2019 зазначив, що за змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відсутність у померлої свідоцтва про право на спадщину на спірне майно не позбавляє її спадкоємців права на спадщину та не може свідчити про те, що спадкодавець не прийняла спадщину після смерті своїх батьків. Адже законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини» і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям як майнового права, зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.

Отже, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що до складу спадщини може входити нерухоме майно спадкодавця, право власності на яке належним чином не зареєстроване, проте набуття такого права власності відбулось з дотриманням чинного законодавства.

Зміна заповіту

Статтею 1254 Цивільного Кодексу України передбачено, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Для розуміння порядку внесення змін до заповіту та визначення «чинного» заповіту звернімо увагу на справу № 369/3186/17 .

Тут позивачка, як спадкоємиця, за законом звернулась до спадкоємиці за заповітом з позовом про визнання права власності на спадкове майно. Як було встановлено судами, спадкодавиця  за життя склала в один день два заповіти: перший об 11 год, яким все майно заповідала відповідачці, та другий о 15.30 год, яким відповідачці заповідала лише земельну частку (пай). Позивачка вважала, що спадкоємиця за заповітом успадкував лише земельну частку (пай), а все інше майно має спадкуватись між всіма спадкоємцями за законом, які в установлений строк прийняли спадщину, а саме житловий будинок та земельні ділянки площею 0,3708 га та площею 0,2179 га.

Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу у цій справі, дійшов до висновку, що при складенні заповідачем декількох заповітів може мати місце їх «конкуренція», оскільки необхідно з`ясувати, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Аналіз частини другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно.

Такі правила полягають в тому, що:

по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту;

по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.

Тлумачення частини третьої статті 1254 ЦК України свідчить, що складення нового заповіту, яким зменшено обсяг спадкової маси, порівняно з попереднім, але не змінено спадкодавця, скасовує попередній заповіт у відповідній частині, оскільки спадкодавець визначив спадкоємця тільки щодо частини спадщини.

Таким чином, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що спадкоємиця за заповітом має право лише на земельну частку (пай) згідно останнього заповіту, а спадкування решти спадкового майна має відбуватись згідно закону.

Зміна черговості спадкування та позбавлення права на спадкування

У цивільній справі № N 453/968/17 позивачка звернулась до суду із позовом про усунення спадкоємців другої черги від права на спадкування за законом, зміну черговості одержання права на спадкування за законом та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за законом за спадкоємцем третьої черги. В якості обгрунтування позову зазначила, що є тіткою спадкодавця та спадкоємцем за законом третьої черги. Спадкодавець був інвалідом першої групи та не міг сам себе обслуговувати. Вказувала, що весь догляд за спадкодавцем до його смерті здійснювали вона та її сім’я, а відповідачі, які є його рідними братом і сестрою, жодної допомоги брату не надавали.

Верховний Суд в постанові від 19.05.2020 по цій справі вказав, що черговість одержання права на спадкування може бути змінена шляхом договору між спадкоємцями, які прийняли спадщину (частина перша статті 1259 ЦК України), або на підставі рішення суду (частина друга статті 1259 ЦК України).

Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом. Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку:

1. здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами);

2. матеріальне забезпечення спадкодавця;

3. надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, — прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири;

4. тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3;

5. безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин.

У зазначеній категорії справ підлягає встановленню судом також факт належності сторін до спадкоємців за законом різних черг.

Зміна черговості спадкування лише надає право спадкоємцю наступної черги на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, а не визнає його спадкоємцем цієї черги. Отримавши право на спадкування разом із спадкоємцями іншої черги, такий спадкоємець вважається спадкоємцем тієї черги, до якої він належить відповідно до статей 1261-1265 ЦК України.

Позбавлення особи права спадкувати — це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Згідно частини п'ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Крім того, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Пропуск строку на прийняття спадщини

Окремо зверну увагу на постанову ВС від 13.03.2020 по справі № 314/2550/17.

Позивач звернулась до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. За життя спадкодавець склав заповіт, згідно якого заповідав позивачу земельну ділянку. Спадкоємець не проживала разом зі спадкодавцем. Позивач народила дитину та була зайнята постійним доглядом за нею. Крім того, у період, коли можно було прийняти спадщину, позивач знаходилася на стаціонарному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності. Вказані обставини унеможливили прийняття нею спадщини у встановлений законом строк.

Суд касаційної інстанції, розглядаючи цю справу, зазначив, що в такій категорії спорів суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема:

1. тривала хвороба спадкоємців;

2. значна відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна;

3. складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними;

4. перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України;

5. необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Крім того, відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах — посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відомо. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення. Проте такі дії вчинені не були.

Колегія суддів, враховуючи перенесені позивачем пологи, погіршення стану її здоров`я в післяпологовий період, перебування на стаціонарному лікуванні та незначний період пропуску строку для подання нотаріусу заяви на прийняття спадщини, вважає зазначені причини поважними, та такими, що пов`язані з об`єктивними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.