КИЇВ — 02 липня 2020 року. Цей випадок не просто обурив усю країну, він змусив замислитися над потенційною системністю свавілля тих, хто мав би захищати суспільство від нього.

Нагадаємо, що наприкінці травня, а саме в ніч з 23 на 24, оперуповноважені застосували тортури до жінки-свідка, врешті зґвалтувавши її. Паралельно один із поліцейських здійснював постріли з табельної зброї над головою жертви, а після цього обидва застосували фізичну силу до чоловіка, який на той момент перебував у відділку. На постріли ніхто не відреагував. Тоді ж у нашій розмові з адвокаткою, радницею Sayenko Kharenko Златою Симоненко ми спробували з’ясувати реальні масштаби проблеми, можливі вектори розвитку конкретного кейса та сформували міні-пам’ятку про головні правила самозахисту від правоохоронців.

Відтоді враження від події не стихли, а очікування суспільства на справедливий результат розгляду справи залишаються на піку можливих сподівань. Місяць потому ми повертаємося до питання та знову спілкуємося зі Златою Симоненко (З.С.) та її колегою Оленою Сотник (О.С). Та цього разу — у контексті максимального занурення у стан справ, адже саме вони стали адвокатками потерпілої Нелі Погребицької. Всі деталі розвитку подій ми будемо висвітлювати впродовж її перебігу, а наразі — перша серія наших розмов.

«Адекватної реакції не було. А «адекватна» — це розслідувати всіх, включно з тими, хто перебував у відділку, проте аж ніяк Нелі не зарадив».

Під час нашої розмови зі Златою Симоненко я навіть не уявляла, що саме ви станете захисницями пані Погребицької. Розпочнімо з поточного — як наразі триває справа?

О.С.: Наразі вона перебуває на етапі досудового розслідування — тривають збір доказів, допити ключових фігурантів, експертизи та всі можливі слідчі дії. Скільки вже минуло — місяць? З моменту скоєння злочину?

З.С.: Трохи більше — місяць + 1 тиждень.

О.С.: За цей період було призначено 24 експертизи, результати ми отримали поки що тільки по двох, на інші чекаємо. Вже призначено додаткові експертизи, які для нас, насправді, є значно важливішими за початкові. Також є комплексні експертизи, які наразі проводяться.

Ми ж зі свого боку маємо право ініціювати різного роду слідчі дії, а відтак, на минулому тижні ознайомилися з матеріалами справи та наразі готуємо новий великий блок. Зокрема, будемо ініціювати додаткові допити — вже станом на сьогодні я маю перелік з 12 осіб, і думаю, що він буде розширюватися. Також ми будемо ініціювати експертизи — уточнювати питання щодо них. І, звісно, перекваліфікацію — повертати ст.365 щодо перевищення службових повноважень*.

*Примітка ред. 23 червня справу було перекваліфіковано. Ст. 365 «Про перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу» з кваліфікації зникла.

Паралельно триває перебіг низки епізодів, які приєдналися вже в процесі, зокрема, щодо медиків — тут про відмову від надання медичної допомоги та неповідомлення про злочин*. Це стосується молодшої сестри, тобто незаконне утримування, також перевищення службових повноважень. А далі — будемо дивитися, що ще виникне.

Ось такий, якщо приблизно, поточний стан справ.

*Примітка ред. У двох лікарнях медики відмовилися оглядати потерпілу, бо «не хотіли проблем з поліцією». Лише у третій лікарні — вже у м. Українка — Нелю Погребицьку оглянули та викликали поліцію.

З.С.: Розгляд же згаданого колегою продовження запобіжних заходів двом підозрюваним відбудеться в середині липня — до події ми активно готуємося. Крім того, ми будемо проговорювати з органами прокуратури нюанси щодо додаткових слідчих дій — це, зокрема, і можливість проведення активних слідчих експериментів, бо є низка істотних питань щодо проведених слідчих експериментів. І так само є питання до окремих слідчих дій, які наразі розголошувати не можна — таємниця досудового розслідування.

Щодо поліцейського свавілля. У контексті вже згаданого, поточного стану справ, як поводяться поліцейські? Чи вже чинилися перепони?

О.С.: Почнімо з тих «поліцейських», які вже під вартою. Вони взагалі не визнають власної провини: «Нічого не робили, все це абсолютні вигадки». Уявіть собі ступінь абсурду. Один з них навіть подав позов на Нелю про завідомо неправдиві дані про злочин. Вони не просто не визнають своєї провини, а навіть не розглядають таких варіантів, що «щось було не так». Скажімо ще простіше — «йдуть у відмову».

Далі. Щодо тих, хто розслідує. У нас є дві паралельних справи. Одна — в ДБР, справа, в якій ми активно працюємо. І ще одна — безпосередньо в поліції, так зване провадження поліцейське, «внутрішньої безпеки». Саме до неї ми ще не занурювалися, проте вже незабаром обов’язково виправимо цю ситуацію та додамо до матеріалів першої, ключової справи.

Якщо говорити про ДБР — перебіг справи триває, але дуже повільно, допитів здійснюється недостатньо. Так, наразі ще не встановлено повне коло осіб і всі об’єктивні обставини, які могли б допомогти нам у «залізобетонному» доведенні справи в суді.

Наступне, що мене турбує — експертизи, особливо це стосується біологічних, які мали б бути розглянуті буквально за 1 тиждень, максимум — 10 днів. Проте, вже понад місяць вони «зависли», а результатів по них немає.

Третій момент — це поліція. Без огляду на те, що прокурор ще 10 червня виніс постанову про особисту охорону Нелі, поліція її надала тільки під суспільним і політичним тиском — при чому, політичних сил як провладних, так і опозиції. Так, постанова була виконана тільки після того, як двоє депутаток (Олександра Устінова та Анастасія Радіна, прим. ред.) особисто поїхали до Міністерства внутрішніх справ, завітали до пана Геращенко (Антон Геращенко, заступник Міністра внутрішніх справ, прим. ред.) і сказали «Ми звідси не підемо, доки ви не дасте охорону Нелі».

І четвертий момент, про який важливо зазначити — так звані публічні обіцянки про те, що всі будуть покарані, розформовані тощо. Насправді ж, ми знаємо, що ціла низка поліцейських, колег фігурантів справи — продовжують працювати в очікуванні атестації. А, враховуючи те, що в Україні це більше профанація, то ілюзії щодо цього питання в мене відсутні. Я не думаю, що це адекватна реакція на те, що відбулося.

Адекватна реакція — це розслідувати всіх, включно з тими, хто перебував у відділку, проте аж ніяк Нелі не зарадив.

З.С.: Ну і на підтвердження факту, що переатестація не працює — ми отримали відповідь про те, що Микола Кузів, який є ключовим підозрюваним у цій справі, двічі проходив переатестацію. Тобто, він проходив повноцінну процедуру — через атестаційні комісії, тести. На жаль, це свідчить про те, що переатестація не дає потрібних результатів. І казати, що її проведення хоч якось сприятиме поліпшенню роботи поліцейських наразі ми не можемо.

Які подальші перспективи розвитку цієї справи? Які шанси на справедливий фінал для цих «правоохоронців»?

О.С.: Ми можемо тільки сказати, що ми, як адвокати можемо та готові зробити для того, щоб покарання було невідворотним і винуваті сіли за ґрати. Відповідь очевидна — ми зробимо максимум. Але приймаємо рішення та збираємо докази не ми, а від останнього безпосередньо та серйозно залежить подальший розвиток справи. Представляємо інтереси обвинувачення в суді теж, на жаль, не ми, а прокурори. Від того, наскільки якісно вони виконуватимуть свою роль, представляти інтереси держави та потерпілих теж залежить дуже багато.

І третій, надважливий фактор, — це фактор суспільного тиску. Я переконана, що допоки суспільство триматиме фокус на цій справі, контролюватиме її плин, а журналісти, громадськість і правозахисні організації, будуть регулярно повертатися до неї — ми маємо всі шанси на доведення кейсу до логічного, справедливого завершення. Як показового та, я б навіть сказала, пілотного, бо наразі в Україні щодо таких справ фактично відсутні історії вироків.

Ці три фактори є ключовими. Якщо вони співпадуть — справедливий фінал буде очевидним, злочинці будуть покарані максимально.

Проте, якщо хоча б один з них не справдиться, ми можемо отримати абсолютно зворотний результат — розвалену справу, значно менші вироки, недоведені епізоди. Тому об’єктивно спрогнозувати результат дуже складно. Ми сподіваємося на максимальний строк для обох.

З.С. Є ще один, не менш важливий нюанс — ступінь готовності суспільства тримати цей удар з боку правоохоронної системи. Чи наступить той злам, коли суспільство скаже, що точка неповернення вже настала — коли ми терпіти таку поведінку з боку правоохоронців більше не можемо?

Мені здається, що хоча цей кейс не можна назвати ключовим, проте, він став винятково публічним, відомим. Крім того, сама потерпіла особа наважилася вийти до суспільства та розповісти про нього. Це свідчить про те, що в суспільстві вже назріває та лінія, яку переступити просто неможливо. І я вірю в те, що ми доведемо справу до справедливого завершення, і вона все ж дасть той поштовх до змін в органах правопорядку та свідомості правоохоронців, їх розумінні власної діяльності – яка її мета, що вони мають робити, кого захищати та як.

Далі буде.