КИЇВ — 04 травня 2020 року. Проблемні аспекти практичної реалізації процедури з огляду на позиції Верховного Суду розглянув Володимир Бабій, провідний адвокат практики вирішення спорів АО «Моріс Ґруп».

— 5 жовтня 2016 року набрав чинності новий Закон України №1404-VIII «Про виконавче провадження», який, у порівнянні з попереднім - N 606-XIV, містить значну кількість нововведень, зокрема, і заборону накладення арешту на рахунки із, так званим, спеціальним режимом використання (ч. 3 ст. 52).

Тривалий час ця заборона не мала жодного практичного застосування. В процедурах же примусового виконання судових рішень, навіть на сьогодні вона залишається поза увагою виконавців. Максимум, чим обмежуються постанови про накладення арештів — зазначенням «арешт накладено на грошові кошти, крім коштів, які містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом». З практичної ж точки зору, таке застереження в постановах про накладення арешту, хоча, ніби, і забезпечує вимоги ч. 3 ст. 52 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 року, та жодної користі для боржника не несе, — під арештом все одно опиняються всі кошти, які містяться на рахунках.

А тому, постала проблема практичної реалізації цієї статті, положення якої націлене саме на збереження балансу інтересів як боржника, щодо можливості продовження діяльності, так і кредитора, щодо задоволення своїх вимог коштом ліквідних активів боржника, ліквідність яких може бути суттєво знижена при блокуванні його діяльності.

Так, вперше, рішення з розгляду скарги на постанову про накладення арешту саме з підстав порушення ч. 3 ст. 52 ЗУ№1404-VIII від 02.06.2016 року Верховним Судом було винесено 22.05.2018 року (74203816). На сьогодні у подібних справах винесено ще 8 рішень: 73250049, 74478838, 74649083, 83537715, 82672393, 84847733, 86989717 та 87238582.

У них позиція виконавця та/або кредитора зводилася до того, що хоча ч. 3 ст. 52 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 року і забороняє накладення арештів на рахунки зі спеціальним режимом використання, проте чинне законодавство не містить визначення поняття «рахунку зі спеціальним режимом використання». Тож, твердження скаржника про те, що використання того чи іншого рахунку з метою оплати праці або сплати податків і робить такий рахунок рахунком зі спеціальним режимом використання, є безпідставним, а дії державного/приватного виконавця – законними.

Проте, починаючи з 22.05.2018 року і по сьогоднішній день, ВС дотримується послідовної позиції, що рахунком, на який ч. 3 ст. 52 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 року забороняється накладати арешт, є рахунок, який використовується для оплати праці або сплати податків, а тому накладення арешту на всі кошти, які містяться на такому рахунку, є порушенням ч. 3 ст. 52 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 року.

З системного аналізу, як вищезазначених рішень Верховного Суду, так і судових рішень, в яких міститься посилання на ці рішення Верховного Суду:

— для підтвердження використання того чи іншого рахунку для оплати праці або сплати податків та зборів надаються: 1. Платіжні документи про такі оплати, які здійснювалися до накладення арешту; 2. Довідка з банківської установи, що такий рахунок використовувався з цією метою; 3. Договір з банківською установою на обслуговування зарплатного проєкту;

— постанова про накладення арешту визнається протиправною, а арешт з рахунку знімається не повністю, а лише в частині коштів, на які ч. 3 ст. 52 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 року накладення арешту заборонено;

— в порядку частини ч. 3 ст. 52 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 року арешт може бути знятий з коштів, які необхідні та призначені для оплати праці, сплати єдиного соціального внеску, військового збору, податку з доходів фізичних осіб, податку на нерухомість, земельного податку, оплати у системі електронного адміністрування податку на додану вартість та інших податків і загальнообов'язкових платежів.