КИЇВ – 01 квітня 2020 року. Наразі в системі виконання судових рішень не все так райдужно. Ми поспілкувалися з Андрієм Авторговим, приватним виконавцем, к.ю.н., заступником Голови Комітету АПУ з конкурсного права та дізналися про ключові проблеми, на які необхідно звернути увагу задля поліпшення роботи приватних виконавців. Ми пропонуємо готовий рецепт ідеальної концепції подальших дій.

«Потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти як мінімум удвічі швидше».

— Рада Європи неодноразово звертала увагу України на тотальну проблему невиконання судових рішень. Що, на Вашу думку, є головною її причиною?

— Нагадаю, що Рада Європи звертала увагу на наступне:

1. Відсутність належного бюджетного фінансування виконання судових рішень проти державних органів чи державних підприємств;

2. Відсутність положень про забезпечення ефективної компенсації за затримки виконання рішень;

3. Відсутність ефективної відповідальності  державних службовців за невиконання рішень;

4. Неефективна діяльність Державної виконавчої служби.

Серед експертних рекомендацій проекту Ради Європи «Підтримка виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини» були, зокрема, такі:

1. Скасування мораторіїв із запровадженням належної системи гарантій виконання судових рішень, винесених проти державних підприємств;

2. Збільшення обсягу фінансування бюджетної програми про гарантування виконання рішень національних судів №4040, оскільки брак коштів перешкоджає успішному функціонуванню цієї програми;

3. Погашення заборгованості держави перед юридичними особами через механізм казначейських векселів з виплатою відповідних відсотків і можливістю обігу облігацій на ринку;

4. Створення функціональних і взаємопов’язаних реєстрів та налагодження зв’язку між Єдиним державним реєстром судових рішень і Автоматизованою системою виконавчого провадження;

5. Координація між усіма гілками влади на найвищому рівні з метою підготовки та впровадження ефективних і комплексних засобів вирішення проблем, що призводять до невиконання;

6. Обмін досвідом та взірцевою практикою з іншими країнами, зокрема з країнами з високим рівнем автоматизації виконавчого провадження;

7. Аналіз перспектив внесення змін до законодавства з метою надання приватним виконавцям можливості здійснювати провадження у справах проти держави та посилити спроможність приватних виконавців через навчання, дієвий доступ до реєстрів тощо.

Давайте запитаємо себе: чи виконані ці рекомендації? Хоча б частково? І дамо собі чесну відповідь: ні.

Від себе зазначу, що невиконання судових рішень викликано як об’єктивними так і суб’єктивними факторами.

До об’єктивних можна віднести недостатнє фінансування державою виконання рішень ухвалених щодо самої себе. Ну, і випадки неплатоспроможності боржника фізичної чи юридичної особи.

Решту ж факторів цілком можливо та потрібно виправити - було би бажання та, як кажуть, «політична воля».

Держава цілком в силах скасувати мораторії, запровадити інформативні та функціональні реєстри, запустити систему автоматизованого арешту коштів, спростити процедури здійснення виконавчого провадження, домогтися дієвої, а не декларативної відповідальності за невиконання судових рішень.

Щодо діяльності Державної виконавчої служби та віднедавна діяльності приватних виконавців, то тут державі перш за все варто визначитися: країна рухається до виключно приватної системи, чи все ж до повноцінної рівноправної змішаної системи виконання судових рішень.

Якщо до змішаної, то потрібно бути готовим на належному рівні утримувати органи Державної виконавчої служби (ДВС). Коли ж виключно до приватної, то треба спростити доступ до професії і віддати їй контрольні та дисциплінарні повноваження.

Проте, нажаль, ми спостерігаємо, що держава як «дбайливий господар» у радянському розумінні цього виразу, не має достатньої фінансової можливості належно утримувати державний інститут примусового виконання та необґрунтовано побоюється розвитку приватного.

Між тим, у багатьох країнах східної та західної Європи, пострадянських країнах Балтії та Молдові, виключно приватні виконавці повністю справляються з делегованими їм функціями держави щодо виконання судових рішень. Та, при цьому, демонструють чудові результати.

То, може, варто брати за приклад те, що вже давно працює, а не винаходити власний «велосипед»?

— АПУ заявляла про важливість спрощення допуску до професії приватного виконавця. Чи стало це реальністю?

— Дійсно, у питанні доступу до професії ми обережно спостерігаємо поступовий прогрес, зокрема — збільшення кількості успішно складених кваліфікаційних іспитів кандидатами у приватні виконавці.

Проте, насьогодні, варто говорити не тільки про доступ до професії, а і про її привабливість для правника взагалі.

Так, за майже три роки існування професії приватного виконавця, Дисциплінарною комісією приватних виконавців при Міністерстві юстиції України (ДК) були застосовані такі дисциплінарні стягнення, як припинення діяльності приватного виконавця (3 випадки). Всі три рішення ДК скасовано судами, 2 з них набрали законної сили. Також судами були скасовані 3 рішення ДК про зупинення діяльності приватного виконавця строком на 6 місяців.

Скасовувалися і рішення ДК про застосування таких дисциплінарних стягнень, як попередження та догана.

Нагадаю, що здійснює свою діяльність трохи більше 200 приватних виконавців, і така статистика взагалі не тішить.

Чи додає це привабливості новій професії? Навряд чи.

У зв’язку з цим, слід згадати і законопроект Міністерства юстиції України, що посилює дисциплінарну відповідальність приватних виконавців. Так відповідно до запропонованих змін, у разі, якщо приватним виконавцем вчинено дисциплінарний проступок, який полягає у незаконних діях щодо накладення арешту на майно (зняття арешту з майна), примусового списання коштів з рахунків в банках, продажу майна, передачі майна на зберігання, до приватного виконавця не може бути застосовано такий вид дисциплінарного стягнення, як попередження. Лише такі види дисциплінарного стягнення, як зупинення або припинення діяльності. Або ж повторне складання іспиту.

Фактично, всі ці дисциплінарні стягнення будуть призводити до неможливості здійснення виконавцем своєї діяльності.

Враховуючи стан, у якому нині перебувають майнові реєстри в нашій країні, ту обставину, що у власності може перебувати майно, що не зареєстроване у встановленому законом порядку,– будь-яка помилка приватного виконавця одразу викине його з професії.

—Видається очевидним, що для належного функціонування змішаної системи виконання судових рішень держава має забезпечити рівні права державних і приватних виконавців. Яка ситуація зараз і чи є підстави думати, що вона може змінитися?

— Законопроект, що майже зрівнював «мандати» державного та приватного виконавця, та який був презентований спільнотою приватних виконавців за участі та підтримки міжнародних експертів та донорів наприкінці 2019 року, Мінюстом був категорично не сприйнятий. Натомість Міністерство пропонує своє бачення, яке фактично зводить нанівець існування інституту приватних виконавців взагалі.

Проект Міністерства передбачає обов’язкову передачу державному виконавцю виконавчих проваджень від приватного виконавця у випадку,  якщо у приватного та державного виконавця відкрито виконавче провадження стосовно одного і того ж боржника, причому, навіть у випадку, якщо у приватного воно було відкрито раніше.

З власного досвіду скажу, що, наприклад, відкриваючи провадження відносно абсолютно платоспроможної страхової компанії або працюючого банку, я бачив в автоматизованій системі виконавчого провадження, що відносно цих же боржників відкриті виконавчі провадження в органах ДВС. У боржника були кошти на рахунках, я швидко виконував рішення щодо стягнення, закінчував провадження фактичним виконанням, а рішення що перебували в  ДВС так і залишалися невиконаними.

Те, що пропонує Мін’юст, це фактично «перетягування» виконавчих проваджень в органи ДВС з невизначеною в часі перспективою виконання рішень. Можна спрогнозувати, що боржнику буде вигідно створювати собі якогось «дружнього» кредитора на символічну суму, відкривати виконавче провадження в органах ДВС, оскільки в такому випадку усі виконавчі проваджень стосовно цього боржника будуть акумулюватися саме в органі ДВС.

Але ж головною ідеєю реформи було запровадження приватних виконавців як альтернативи для стягувачів у вигляді більш оперативної ефективної та зручної інституції.

Законопроектом Мін’юсту ця ідея фактично нівелюється.

— Чим загрожує ігнорування необхідності втілення змін і відтягування часу для правників, громадян та для  держави в цілому?

— Після розпаду СРСР Україна отримала у спадок систему виконання судових рішень радянського зразка.

У 1999 році була створена Державна виконавча служба, яка за 21 рік її існування так і не досягла показників ефективності, характерних для розвинених країн.

Проте деякі пострадянські країни за цей час давно пішли у напрямку європейської системи примусового виконання судових рішень.

Для нашої ж країни цілком справедливим є вислів героя Льюїса Керролла: «Потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти як мінімум удвічі швидше». А ми, нажаль, роблячи крок вперед, збираємось робити два кроки назад.

Проведення будь якої судової реформи, без побудови ефективної системи виконання судових рішень не буде дієвим, оскільки виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід’ємним елементом права на судовий захист.

Згортання реформ у сфері примусового виконання судових рішень швидко відчують і правники, і громадяни, які стикаються з судовою системою, і держава загалом.

Люди прагнуть не лише отримати справедливе судове рішення, але й хочуть бачити його реальне виконання.

— Назвіть ризики урядового законопроєкту для гарантування незалежності та справедливості дисциплінарної процедури щодо приватних виконавців?

— Окрім посилення дисциплінарної відповідальності, про що я вже говорив, Міністерство юстиції своїм законопроектом хоче обмежити право приватних виконавців на оскарження в судовому порядку рішень Дисциплінарної комісії. Законопроект визначає можливість оскаржувати рішення ДК виключно з формальних підстав, а не по суті.

Тобто, Мінюст хоче заборонити судам взагалі аналізувати рішення комісії на предмет їх відповідності чинному законодавству.

При цьому, ми пам’ятаємо, що існує ряд рішень комісії, які були скасовані судами, і суди у своїх рішеннях повністю спростовували висновки Дисциплінарної комісії як помилкові.

Дисциплінарна комісія не має перебирати на себе повноваження суду з огляду на те, що згідно статті 129¹ Конституції України, контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Крім того, Міністерство юстиції ще й хоче надати право будь-якій особі, а не тільки учасникам виконавчого провадження, звертатися зі скаргою на дії приватного виконавця, що є явно зайвим.

— Давайте підсумуємо. Пропоную Вам прямо зараз скласти чітку карту дій, необхідних для уникнення зазначених ризиків.

— Перш за все, потрібно вирішити проблему виконання рішень, де боржником є держава та державні органи. Зрозуміло, що основна проблема полягає в недостатньому фінансуванні державою видатків для виконання таких рішень.

Разом з тим, рішення у немайнових спорах мають виконуватися державними органами та їх посадовими особами одразу після отримання копії судового рішення, без примусового виконання.

Потрібно запровадити дієві фінансові і адміністративні стимули до виконання рішень для всіх категорій боржників.

У вітчизняне законодавство слід запровадити спеціальний вид штрафу за несвоєчасне виконання немайнового судового рішення, так званий астрент. Запровадження астренту в майнових спорах навряд чи буде доцільним, проте у випадку виконання саме немайнового рішення, щоденний астрент може стати для боржника більш вагомим та переконливим аргументом, ніж розмір штрафу, передбачений чинною редакцію Закону України «Про виконавче провадження». Аналог такого астренту вже застосовується у адміністративному судочинстві стосовно субєктів владних повноважень, та у виконавчому провадженні, але лише по аліментам.

Слід усунути правові перепони у виконанні судових рішень, скасувати мораторії, закони та норми, що забезпечують домінування юридичних осіб з державною участю над приватними, та не допускати ухвалення нових законів, які перешкоджають або відтермінують виконання рішень.

Потрібно «зрівняти» мандати державного та приватного виконавця. Процедури доступу до професії і дисциплінарного провадження слід поступово передавати професійній спільноті приватних виконавців.

На законодавчому рівні потрібно запровадити автоматизований арешт коштів боржників - юридичних та фізичних осіб. Необхідно навести лад з майновими реєстрами та електронним документообігом.

Процедуру виконавчого провадження слід спростити, та зробити її зручною для виконавця та стягувача.

Починати потрібно «вчора».