КИЇВ – 07 вересня 2018 року. Комітет з кримінального та кримінально-процесуального права Асоціації правників України провів круглий стіл з метою обговорення можливості відміни підозри ти/чи визнання особи такою, що не набула статусу підозрюваного.

У заході взяло участь чимало шанованих правників, серед яких: суддя Великої палати в складі Верховного Суду Олександра Яновська; суддя кримінальної колегії суддів Оболонського районного суду міста Києва Микола Місечко; детектив Національного антикорупційного бюро України Артем Крикун-Труш; адвокат АО «Солодко і партнери» Злата Симоненко; радник Юридичної компанії «Правовий Альянс», адвокат Тарас Безпалий; радник, керівник практики кримінального права МЮФ Integrites, адвокат Володимир Рудниченко, а також низка інших фахівців: адвокатів, юристів, слідчих суддів, представників громадянського суспільства.

Розпочав дискусію адвокат Тарас Безпалий, який був одним із перших адвокатів, які ще до останніх законодавчих змін оскаржували в суді повідомлення про підозру.

«Часто виникають такі ситуації, що слідчий може вручити Вашому клієнту будь-який документ, або якийсь аркуш паперу, назвати його повідомленням про підозру і в подальшому такий документ дає йому певний статус і необхідність здійснювати захист своїх прав», - розпочав свій виступ адвокат.

Як зазначив спікер, при цьому, на жаль, таке поняття як обгрунтованість підозри, для місцевих судів здебільшого означає те, що скаже прокурор під час обрання підозрюваному міри запобіжного заходу. І це незважаючи на наявність в законодавстві певних вимог до цього процесуального документу: необхідності зазначення де і коли стався злочин, склад злочину, номер ЄРДР, підпис слідчого і прокурора.

Що ж стало відправною точкою для адвоката, коли він розпочав вивчення цього питання? В січні 2016 року один з суддів Рівненського міськрайонного суду встановив у своїй ухвалі, зокрема, що не можна вважати такий «папірець», складений під час обшуку слідчим «на колінці» і вручений брату підозрюваного, повідомленням про підозру. Тобто суд першої інстанції відмінив повідомлення про підозру і визнав відсутність будь-яких підстав передбачених статтею 42 КПК України для визнання особи підозрюваним.

Тарас Безпалий також особисто мав справу і з порядком повідомлення про підозру спеціальних суб‘єктів (адвокатів, суддів, народних депутатів України тощо), в розрізі того, хто саме і в якому порядку повинен вручати повідомлення про підозру. На підставі п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України адвокат оскаржував неналежно вручені повідомлення про підозру, хоча практика з даного питання залишається й надалі дискусійною. На думку адвоката, «неправильно» складене повідомлення про підозру або ж вручене неналежним чином є саме бездіяльністю слідчого або прокурора, водночас інколи слідчі судді в ухвалах зазначають, що це і не дія, і не бездіяльність, а тому оскарження повідомлення про підозру в порядку цієї статті не є можливим.

Доволі спірним виявляється і п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України, за яким новими змінами стороні захисту надано право на оскарження повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом.

Здавалося б з першого погляду, що захисникам надається багато можливостей у доведенні необгрунтованості підозри, але, на думку спікера, дана норма є «мертвонародженою», адже існує проблема солідарності суддів, коли є малоймовірним скасування повідомлення про підозру «суддею, яка сидить у сусідньому кабінеті із своїми колегами», які до цього обрали запобіжний захід підозрюваному, чим визнали обгрунтованість підозри.

Спікером з цього питання виступив суддя Оболонського районного суду міста Києва Микола Місечко. Посилаючись на наукову думку Тація В.Я., спікер зауважив, що повідомлення про підозру не являється ні процесуальною дією, ні процесуальним рішенням.

Взагалі на думку судді, повідомлення про підозру можна умовно поділити на дві частини: інтелектуальна (складення та підписання) і фізична (вручення, роз'яснення прав), і їх неможливо розділити. Тому, на думку судді, не можна говорити про можливість оскарження повідомлення про підозру як прояву бездіяльності слідчого або прокурора.

Протилежною з цього питання видалась думка судді Великої палати в складі Верховного Суду Олександри Яновської, яка зауважила, що повідомлення про підозру є певною процесуальною дією, яка складається з комплексу окремих дій: складання, підписання, вручення, роз’яснення прав підозрюваному. Повідомлення про підозру не можна назвати слідчою дією і чи простим “папірцем”.

Таким чином можна зробити відповідні припущення, що повідомлення про підозру може бути оскаржено як процесуальну дію, а підставою для її оскарження, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, можуть слугувати порушення процесуальних норм.

Одночасно з цим у присутніх на заході виникло логічне питання: чи вважається особа підозрюваною, якщо в ухвалі слідчого судді про відмову у обранні запобіжного заходу зазначається, що підозра є необгрунтованою.

Так, на думку Олександри Яновської, предметом розгляду в даному випадку було саме обрання певного запобіжного заходу, а не обгрунтованість чи необгрунтованість підозри, тому в такому випадку статус підозрюваного залишається, однак в подальшому, на підставі подібно встановлених обставин, повідомлення про підозру можна оскаржити в порядку п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України.

За твердженням Тараса Безпалого, в прокуратурі з даного питання існує позиція, що якщо відомості про підозрюваного внесені до ЄРДР, то він в будь-якому залишається підозрюваним.

Водночас, як вірно зауважив адвокат Володимир Рудниченко, відомості до ЄРДР вносяться на підставі письмових документів. Водночас відкритим залишається питання, як виконати ухвалу суду про скасування підозри, якщо, за словами адвоката, технічної можливості виключення даних з ЄРДР немає? В такому випадку, адвокат Тарас Безпалий радить колегам акцентувати увагу на можливості внесення змін до ЄРДР, в тому числі і з приводу повідомлення про підозру.

В розрізі цього питання варто зрозуміти, чи дійсно на практиці зроблений судом «висновок про необгрунтованість підозри» буде мати значення при повторному розгляді клопотань про обрання запобіжного заходу. Під час зустрічі була висловлена думка, що такий висновок може і буде мати значення, однак це залежатиме від того, як вміло обгрунтує адвокат, що порівняно з минулим розглядом подібного клопотання нічого не змінилось і правильно зверне увагу суду на проблемні моменти.

Також варто звернути увагу на питання, з якого саме моменту повідомлення про підозру вважається нечинним у разі його оскарження в суді: з моменту повідомлення особи про підозру чи з моменту набрання судовим рішенням законної сили?

Так, Олександрою Яновською була висловлена позиція, що якщо виходити з того, що на даний момент підозра була визнана необгрунтованою, то недоцільно ставити питання що необгрунтованість виникла спочатку. Перш за все, це буде складно довести, зважаючи на те, що по мірі проведення досудового розслідування рівень обгрунтованості повинен зростати. Якщо ж говорити про скасування повідомлення про підозру на підставі порушення процесуальних норм, то в даному випадку можна говорити і про її недійсність на момент здійснення повідомлення про підозру.

Можливість саме такого оскарження є нововведенням до КПК України, і важливо знати і розуміти, як правильно скористатись такою нормою на практиці і чи взагалі вона буде корисною для сторони захисту.

За словами судді Миколи Місечко, такої практики оскарження підозри по п. 10 в Оболонському районному суді м. Києва він ще не зустрічав.

Як зазначила суддя Олександра Яновська, загалом, оскарження повідомлення про підозру по п. 10 пов’язане не з порушення процесуальних норм, а з обгрунтованістю підозри. Підозра сама по собі є мінімальним стандартом в аспекті доказування. З точки зору ЄСПЛ, тут достатньо мінімальних ознак, які “переконають стороннього спостерігача, що особа може бути причетна до кримінального правопорушення”.

Водночас, коли проходить певний строк, проводиться досудове розслідування, зокрема, слідчі дії, то безумовно рівень обгрунтованості підозри повинен зростати. Такої думки притримується і ЄСПЛ. Тому неправильним є, коли слідчий через декілька місяців після повідомлення про підозру продовжуватиме посилатись лише на ті аргументи, що особа може втекти чи що вона обгрунтовано винна у скоєнні тяжкого злочину.

Дуже запеклою та тривалою була дискусія учасників круглого столу щодо правомірності передоручення функції з вручення повідомлення про підозру так званим спецсуб'єктам (адвокатам, суддям, народним депутатам України тощо – ст. 481 КПК України), наприклад, від Генерального прокурора до прокурорів САП, детективів НАБУ або інших уповноважених осіб на здійснення досудоввого розслідування кримінальних правопорушень.

Проти передоручення функцій вручення підозри виступила адвокат Злата Симоненко, зауваживши, що під час розгляду однієї із останніх справ НАБУ і САП суддя відмовив у обранні запобіжного заходу, адже підозра особі була неналежно вручена. Суддя обгрунтував рішення тим, що підозру особі вручив не Генеральний прокурор або його заступники, а працівник САП.

Має власну думку з цього приводу і детектив НАБУ Артем Крикун-Труш, що працює у відділі розслідувань щодо суддів та правоохоронців. Детектив вказував на неоднозначність правових позицій щодо вручення підозри та зауважував, що сам факт того, хто саме може вручати підозри спецсуб'єктам, генеральний прокурор або слідчий НАБУ, не впливає на обсяг гарантій спеціальних суб'єктів, які передбачені спеціальними законами.

В контексті даного питання була наведена практика Апеляційного суду м. Києва датована кінцем серпня 2018 (справа № 11-cc/796/4281/2018), в якій зроблено висновок про можливість передоручення, при цьому було зроблено посилання на судове рішення КАС ВС. Аналогічна практика була і в квітні 2018 від КАС ВС (рішення від 02 квітня 2018 року № 800/536/17) та в листопаді 2015 року від ВАСУ.

Артем Крикун-Труш вважає, що норми ст.ст. 278 та 481 КПК України треба розглядати в комплексі. Так, ст. 481 визначає тих осіб, хто здійснює повідомлення про підозру спецсуб'єктів і під цим слід розуміти складання повідомлення і його підписання, а вже ст. 278 встановлює порядок вручення повідомлення про підозру, в якій право вручати повідомлення надається прокурорам або слідчим.

На противагу детективу НАБУ адвокатом Тарасом Безпалим був наведений іший приклад із законодавства, а саме адвокат послався на статтю 32 КПК України, в якій йдеться про те, що кримінальне провадження здійснюється виключно судом. В такому разі, по аналогії, написавши та підписавши вирок, суддя міг би передоручити функцію зачитування вироку помічнику чи секретарю, однак так не відбувається, тому що це суперечить принципам судочинства.

В будь-якому випадку, зважаючи на неоднозначність позицій, справедливим є те, що саме законодавець повинен розставити всі крапки над «і» і встановити чіткий порядок вручення повідомлення про підозру з тим, щоб його не можна було трактувати по-різному.

Таким чином, учасники заходу зауважили на важливості та проблемності питання, що розглядалось. Прийняті зміни є однозначно потрібними для сторони захисту, аби забезпечувати максимальний захист інтересів клієнта. Водночас незрозуміло виписана процедура повідомлення про підозру та її скасування викликає на практиці низку запитань, які наразі залишаються без відповіді та призводять до відсутності єдності з даного питання судової практики.

 ___________

Ми дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу виданню «Українське право».