12 вересня 2025 року відбувся VIII Південноукраїнський юридичний форум. Відкриваючи подію, Світлана Сергєєва, членкиня Правління АПУ, партнерка АО «Юридичне бюро Сергєєвих», підкреслила, що цей форум — не лише платформа для обговорення, а передусім рух уперед: «Сьогодні в центрі нашої уваги будуть не абстрактні концепції, а реальні рішення й інструменти. Ми говоритимемо про те, як знайти реальне фінансування, як адаптувати логістику до нових маршрутів, як долати бар’єри в експорті та імпорті. І найголовніше — як підготувати бізнес до майбутнього після завершення війни.

Україна перебуває на переломному етапі. Дуже важливо, щоб кожне наше рішення було відповідальним, змістовним і ефективним. Сьогодні юристи, представники бізнесу та державного сектору створюють майданчик, звідки починається хоч і невеликий, але рух до великого відновлення і розвитку».

Діана Яковлева, партнерка ЮК «AS Legal», Голова Відділення АПУ в Одеській області, привітала учасників VIII Південноукраїнського форуму та відзначила: «Форум – це традиційний майданчик. І мені, як члену Асоціації правників України, він відомий гарними прикладами. Ці натхненні слова, які зараз виголосила пані Світлана, у минулому також Голова Відділення АПУ в Одеській області, справді тримають місток між минулим і сучасністю та формують вектор позитивного розвитку на майбутнє».

На завершення свого виступу Діана Яковлева закликала вшанувати хвилиною мовчання пам’ять українських захисників, які віддали життя за свободу України.

Також привітав учасників форуму та подякував за можливість долучитися до дискусії Антон Андрієнко, заступник начальника управління індустріальних парків та супроводу інвестицій – начальник відділу державної політики у сфері індустріальних парків Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.

«Асоціація правників України час від часу запрошує представників Міністерства економіки до обговорення суспільно важливих тем щодо бізнесу та економіки. І завжди цікаво брати участь у заходах, де присутні юристи. Коли все життя працюєш службовцем, маєш одну точку зору, а юристи завжди достатньо творчі, можуть бачити ситуацію з різних сторін. Тому дуже цікаво і приємно долучатися до дискусій із представниками юридичних компаній, професіоналами своєї справи», — поділився пан Антон.

Трансформація інфраструктурного ринку

Фокус першої сесії VIII Південноукраїнського форуму був зосереджений на темі «Трансформація інфраструктурного ринку». Учасники дискутували про ключові виклики інфраструктурного сектору України під час війни та у післявоєнний період, роль держави, донорів і бізнесу у формуванні нових правил гри, а також про шляхи залучення міжнародних партнерів та мінімізацію ризиків для бізнесу.

Модерував дискусію Максим Максименко, партнер AVELLUM, голова практики нерухомості та інфраструктури. Відкриваючи обговорення, він запропонував дивитися на відновлення інфраструктури не лише як на сукупність окремих проєктів, а як на комплексну систему:

«Давайте спробуємо подивитися на відновлення інфраструктури в Україні як на систему. Коли ми будемо обговорювати питання, спробуймо бачити не лише окремі відповіді, а системні зв’язки — які речі між собою пов’язані, які важелі впливу можуть дати найбільший ефект. Можливо, маленькі кроки здатні забезпечити надзвичайно великий результат».

Він закликав учасників дискусії активно ділитися своїми думками та ставити один одному навіть найскладніші запитання, адже лише у відкритій розмові можна сформувати спільне бачення системи відбудови України.

У своєму виступі Роман Філь, експерт з розвитку інфраструктури, наголосив, що питання відновлення інфраструктури не має єдиного підходу і завжди потребує комплексного аналізу.

Першочерговим фактором він назвав безпековий вимір: якщо об’єкт перебуває в зоні постійних обстрілів, відновлення чи будівництво там може бути неможливим. До того ж сучасні реалії диктують нові вимоги до об’єктів соціальної сфери, зокрема необхідність облаштування укриттів у школах чи медичних закладах.

Не менш важливим є й питання ресурсів. За словами експерта, лише прямі збитки від збройної агресії вже оцінюються у понад 170 мільярдів доларів, а загальні потреби на відбудову сягають понад 520 мільярдів: «Це величезні суми, і від їхнього масштабу залежить доцільність кожного конкретного проєкту».

Роман Філь підкреслив, що у випадках незначних пошкоджень швидше й ефективніше ремонтувати та продовжувати експлуатацію об’єкта. Якщо ж він зруйнований повністю, потрібно вирішувати, чи варто відновлювати його на тому самому місці, чи доцільніше перенести до іншого регіону, враховуючи стратегічну потребу й наявний попит.

Про ключові виклики, з якими стикнувся бізнес у сфері логістики від початку повномасштабного вторгнення, та шляхи адаптації до нових умов, розповів Роман Островерх, директор департаменту автодорожніх перевезень DSV. Він нагадав, що ще на початку війни українські компанії зіткнулися з блокуванням портів і колапсом у Констанці, де місяцями доводилося чекати на вивантаження контейнерів. Водночас бізнес не зупинився: було налагоджено залізничні сполучення з європейськими портами та розширено прикордонну інфраструктуру.

Особливо відчутним ударом для сектору стало руйнування логістичних складів — лише в Київській області було знищено понад 30% приміщень. Багато компаній були змушені релокуватися до західних регіонів, частина з них досі там працює. Проте дефіцит складських потужностей залишається проблемою і нині. Додатковими викликами стали руйнування доріг і мостів, а також енергетична криза, яка призводила до зупинки виробництв і зриву ланцюгів постачання, що напряму впливало на вартість автоперевезень.

Водночас держава оперативно шукала рішення. За словами експерта, однією з відповідей стала програма «Шлях», яка дозволила організувати виїзд військовозобов’язаних водіїв за кордон. Ще однією вагомою зміною став «транспортний безвіз», що скасував дозволи на транзитні перевезення під час воєнного стану. А для подолання багатокілометрових черг на кордонах, які виникли після блокування українських перевізників у ЄС, було запроваджено електронну чергу, яка значно спростила перетин.

Артем Філіп’єв, директор із правового забезпечення Kernel, у своєму виступі наголосив, що ключовим викликом для України стане саме післявоєнний період. Він відзначив, що питання відновлення має не лише практичний, а й стратегічний вимір: бізнес перебуває у тісному зв’язку з суспільством, тож стикається з тими ж викликами, що й країна загалом.

Особливу увагу експерт приділив кадровому аспекту. Він нагадав, що ще у 2019 році при підготовці інвестиційної програми на мільярд доларів стало очевидно: освоїти більше ніж 250–300 мільйонів на рік фактично неможливо через нестачу людських ресурсів, обмежені можливості для проєктування та складності з постачанням обладнання.

Сьогодні ці проблеми загострилися ще більше через масштабні руйнування. За оцінками, лише прямі збитки становлять щонайменше 175 мільярдів доларів, і відбудова такої інфраструктури потребуватиме значного кадрового потенціалу. «Інвестиції — це не лише гроші, — підкреслив Артем Філіп’єв. — Це завжди людський вимір: потрібні ті, хто фізично створюватиме ці об’єкти».

Він підсумував, що саме дефіцит фахівців — від робітників до проєктантів і спеціалістів із нагляду — стане серйозним викликом для держави. Водночас бізнес сподівається, що влада вже має план і розуміння, скільки часу знадобиться на відновлення, адже подальший розвиток залежатиме від того, яким змістом буде наповнений післявоєнний етап.

Учасники дискусії наголосили, що для залучення іноземних інвестицій ключовим є баланс між вимогливістю та гнучкістю держави. З одного боку, надмірні стандарти чи формальні процедури можуть відштовхнути потенційних інвесторів, а з іншого — бізнес очікує чітких і зрозумілих правил гри.

Спікери відмітили кілька аспектів, серед яких:

• іноземний інвестор потребує правової визначеності: зрозумілої процедури від початку й до кінця, яка унеможливлює ризики непередбачуваних перевірок чи суперечностей у нормативній базі;
• важливим фактором є гнучкість держави, готовність адаптуватися під потреби великих проєктів, адже «дешевими ресурсами» заманити інвесторів нині складно;
• навіть у таких базових сферах, як будівництво об’єктів портової інфраструктури, часто бракує зрозумілої дорожньої карти, що створює ризики для інвесторів;
• компанії з країн із низьким «апетитом до ризику» не готові працювати в умовах невизначеності, тому прозорі та стабільні механізми є критично важливими.

Марія Захаренко, директорка Команди підтримки відновлення та реформ Міністерства економіки України, окреслила ключові виклики, які турбують іноземних інвесторів у контексті роботи в Україні.

Перш за все, це питання верховенства права. Бізнес занепокоєний тим, що навіть дотримуючись закону, може зіткнутися з непередбачуваними рішеннями судів. На думку пані Марії, цю проблему неможливо вирішити ухваленням одного закону — потрібні системні зміни в судовій та правоохоронній сферах.

Другий блок питань стосується страхування воєнних ризиків. Вона нагадала, що з початком повномасштабного вторгнення міжнародні страховики фактично припинили роботу в Україні. Наразі уряд спільно з Нацбанком та міжнародними фінансовими інституціями працює над створенням повноцінного механізму, який дозволив би покривати ризики для інвесторів. Поки що діють лише тимчасові рішення, які обмежено працюють біля зони бойових дій і частково — на решті території.

Окремо експертка відзначила, що за оцінками JP Morgan, наразі єдиний сектор, здатний реально зацікавити міжнародний бізнес, — це оборонні технології. Україна демонструє швидкий розвиток у цій сфері, що відкриває перспективи для інвестицій.

Водночас серед очікувань міжнародних партнерів — максимальна прозорість у використанні коштів. Саме тому в Україні запроваджується система управління публічними інвестиціями: формується єдиний перелік проєктів, профінансованих міжнародною допомогою. Йдеться насамперед про соціальну інфраструктуру — лікарні, школи, захисні споруди цивільного захисту. Такий механізм дозволяє донорам бачити повну картину — від розподілу коштів до реалізації проєктів.

Продовжуючи тему, Марія Захаренко торкнулася й перспектив масштабних інфраструктурних проєктів. За її словами, міжнародні компанії висловлюють підтримку Україні, однак на практиці часто зупиняються на рівні намірів через високі ризики. Саме тому уряд робить ставку на велику приватизацію. Минулого року цей процес було відновлено, і серед об’єктів є підприємства, здатні стати базою для великих інфраструктурних проєктів — зокрема, ГКГ та Одеський порт.

Вона підкреслила, що держава активно працюватиме над тим, аби іноземні компанії отримували повну інформацію про ці можливості через посольства, міжнародні контакти та прямі переговори. Крім того, уряд бере на себе зобов’язання забезпечувати попередню підтримку таких проєктів, аби створювати комфортні умови для інвесторів.

Фінансування відбудови, державна підтримка, страхування

Другу сесію форуму, присвячену темі «Фінансування відбудови, державна підтримка, страхування», модерувала Діана Яковлева, партнерка ЮК «AS Legal», Голова Відділення АПУ в Одеській області.

Відкриваючи обговорення, вона відзначила, що питання, які стосуються фінансування, тісно перегукуються з акцентами першої панелі, де обговорювалися верховенство права, прозорість і процедурність. За її словами, однією з ключових проблем залишається ситуація, коли навіть детально прописана процедура не дозволяє інвесторам передбачити кінцевий результат.

Окремо пані Діана підкреслила важливість участі у дискусії представника держави, адже це забезпечує баланс між бізнесом і владою.

Заступник начальника управління індустріальних парків та супроводу інвестицій – начальник відділу державної політики у сфері індустріальних парків Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України Антон Андрієнко відзначив, що, попри війну, в Україні спостерігається прогрес у розвитку індустріальних парків. Якщо ще кілька років тому лише один парк реально відповідав цьому статусу, то нині вже близько 30 об’єктів мають діючі підприємства або будуються. Розвиток охоплює не лише західні регіони, а й Дніпро, Одеську та Черкаську області.

Спікер пояснив, що держава активно стимулює розвиток індустріальних парків шляхом співфінансування інженерно-транспортної інфраструктури. Минулого року 15 парків отримали понад 1 млрд грн підтримки з держбюджету, що дозволило залучити до п’яти гривень приватних інвестицій на кожну державну гривню.

Окрім інфраструктури, учасники програм зобов’язані протягом трьох років збудувати щонайменше 5 тис. кв. м промислових приміщень та залучити не менше двох резидентів. За підрахунками, до 2027 року це забезпечить понад 75 тис. кв. м виробничих площ і щонайменше 30 нових підприємств переробної промисловості.

Пан Антон звернув увагу й на податкові та митні пільги для учасників індустріальних парків. Зокрема, підприємства звільняються від сплати мита та ПДВ при ввезенні обладнання, що дозволяє суттєво економити кошти. «Якщо великий завод імпортує обладнання на 1 млрд грн, він заощаджує 200–300 млн грн. Для малого підприємства з інвестицією в 1 млн грн економія складе 200–300 тис. грн — і це теж значна підтримка», — наголосив він.

За його словами, така система є взаємовигідною: держава, громади й бізнес спільно створюють нові робочі місця, наповнюють бюджети та стимулюють розвиток промисловості.

Він уточнив, що програма державного стимулювання індустріальних парків була затверджена постановою наприкінці 2021 року. Проте через початок повномасштабного вторгнення у перший рік фінансування не здійснювалося.

Пілотним став 2024 рік, коли держава почала реально надавати підтримку. У 2025 році програму продовжили, а з огляду на високий попит і підготовку проєктної документації для нових індустріальних парків планується, що у 2026 році в держбюджеті знову буде передбачено кошти на її фінансування.

Олександр Славський, депутат Одеської міської ради, звернув увагу на ключові проблеми, що супроводжують приватизаційні процеси в Україні. Він підкреслив, що у спадок від 90-х залишилися застарілі алгоритми господарювання та непрозорі схеми, які створюють величезне поле для різних трактувань із боку юристів і правоохоронних органів.

На думку Олександра Славського, приватизація може бути ефективним інструментом і здатна позитивно впливати на інвестиційний клімат, якщо відбувається прозоро та з мінімальною бюрократією. Водночас, за його словами, в Україні досі зберігається «радянський підхід», коли суспільство очікує від держави виконання функцій, які насправді ефективніше здійснює бізнес.

«Приватизація — це добре. Навіть якщо об’єкт викуповується за заниженою ціною чи з порушеннями аукціону — це все одно краще, ніж утримання збиткових державних підприємств за рахунок платників податків», — підкреслив він. Як приклад Олександр Славський навів ситуації, коли приватизація дозволила налагодити виробництво й створити якісний продукт для споживачів.

Разом з тим він акцентував на абсурдних бюрократичних перепонах, з якими стикаються інвестори. Йдеться, зокрема, про випадки, коли через формальні деталі — на кшталт старих печаток чи застарілих документів — бізнес змушений роками відстоювати свої права в судах. «Через копійчані дрібниці інвестори потрапляють у серйозні проблеми. Це потрібно змінювати: має бути простий механізм, коли разом із корпоративними правами передаються й корпоративні обов’язки, включно з погашенням боргів», — зауважив він.

Окремо Олександр Славський розкритикував складні умови, які держава висуває до інвесторів у процесі приватизації. На його думку, вимога інвестувати сотні мільйонів у модернізацію підприємств через багаторівневі погодження лише створює поле для маніпуляцій і чиновницьких зловживань. «Краще залишити ключове зобов’язання — погасити борги перед бюджетом і працівниками, а не нав’язувати зайві формальні процедури», — підсумував він.

Голова Комплаєнс комітету АПУ, партнерка ТОВ «Грейвіті», директорка юридичного департаменту Xplorelink LTD (ОАЕ) Ольга Терефенко, під час виступу наголосила, що приватизація не завжди є найкращим механізмом залучення інвесторів. На її думку, для таких стратегічних об’єктів, як Одеський припортовий завод, можуть існувати інші моделі фінансування, зокрема IPO. Водночас вона зауважила, що в умовах воєнного стану інвестори оцінюють воєнні ризики максимально серйозно, і навіть у відносно безпечних регіонах це питання залишається ключовим.

Спікерка звернула увагу, що сировинна база заводу напряму залежить від газового ринку України, який має свої обмеження та вразливість через обстріли. Додатковим фактором ризику залишаються судові провадження, пов’язані з підприємством. «Чи може держава гарантувати захист інвестору? В умовах конкурсу такого захисту немає», — зауважила вона, додаючи, що приватизація, як і раніше, може супроводжуватися скандалами та проблемами.

Окремо Ольга Терефенко окреслила «червоні прапорці», на які варто звертати увагу компаніям, що претендують на міжнародне фінансування. Першим етапом є прозорість корпоративної структури та чітко вибудувана система власності, адже навіть для отримання кредиту в Україні необхідно підтвердити бенефіціарів. Не менш важливим є ефективне корпоративне управління, яке має запобігати конфліктам чи рейдерським атакам.

Вона підкреслила, що вимоги комплаєнсу відрізняються залежно від галузі. Для енергетики ключовими є регуляція, ліцензії та контроль тарифів; для агросектору — земельні питання та права власності; для регіонів, зокрема Одеської області, — митні та податкові аспекти, а також специфіка відновлюваної енергетики, що потребує вирішення питань із землею та технічними дозволами.

Серед особливо актуальних викликів експертка виділила санкційні ризики. За її словами, перевірка контрагентів на наявність у санкційних списках є обов’язковою: інакше бізнес може зіткнутися з блокуванням банківських рахунків та серйозними репутаційними проблемами.

Надія Зубченко, адвокатка АО «Глорія Лекс», PhD, під час сесії акцентувала увагу на важливості чіткої регламентації у співпраці з міжнародними партнерами. Вона зауважила, що хоча надмірна зарегульованість іноді може здаватися обмеженням, саме зрозумілі правила формують довіру до українських компаній з боку донорів та інвесторів.

«Якщо в нас усе чітко врегульовано і ми дотримуємось правил, це підвищує довіру замовників. Водночас це й іміджове питання для самих міжнародних організацій, адже вибір недобросовісного партнера може поставити під сумнів їхню репутацію», — підкреслила вона.

Спікерка наголосила, що навіть наявність кримінальних проваджень — незалежно від того, чи особа проходить як підозрюваний, чи як свідок — для міжнародних організацій є серйозним сигналом ризику. «Міжнародні організації ведуть власні рейтинги постачальників. Якщо хтось із групи, наприклад ООН, уже працював із компанією й там були проблеми, це одразу стає „червоним прапорцем“. Навіть участь у кримінальному провадженні як свідка може стати причиною для відмови від співпраці», — пояснила Зубченко.

Окремо вона зупинилася на питанні реєстрації іноземних компаній в Україні, назвавши цю сферу «ретроградною». За її словами, процедура стала більш прозорою та формально спрощеною, але підготовчий етап суттєво ускладнився, що створює додаткові бар’єри для бізнесу.

«Перше враження іноземних компаній напряму впливає на їхнє бажання вкладати гроші та продовжувати працювати в Україні. Якщо вони стикаються зі складнощами вже на етапі реєстрації, це негативно позначається на готовності інвестувати далі», — звернула увагу вона.

Завершила другу сесію емоційним виступом Оксана Хорватова, к.ю.н., доцентка та докторантка НЮУ ім. Ярослава Мудрого, підприємиця і фахівчиня у сфері страхування життя та здоров’я.

Вона наголосила, що всі виклики країни потрібно починати вирішувати з людини: «Як у вулику, де кожна бджілка працює, так і в державі кожен має брати відповідальність на себе. Якщо перекладати її лише на державу — нічого не буде».

Спікерка поставила риторичне запитання до аудиторії: чи мають вони або їхні близькі поліс довгострокового страхування життя чи здоров’я. Напевно таких небагато і саме це є проблемою, адже пенсійна система держави не гарантує достойного забезпечення в майбутньому. «Більшість із нас не матиме пенсії, якщо ми не подбаємо про це самостійно», — зауважила вона.

Оксана Хорватова підкреслила, що останнім часом українці почали більше довіряти страхуванню, і це формує новий авторитет галузі. У цьому допомогло й ухвалення нового закону про страхування, який краще захищає споживачів. Водночас бізнес залишається в складнішій ситуації, адже воєнні ризики далеко не завжди можливо покрити.

«Страхова сфера сьогодні працює. Люди повірили, бізнес також починає вірити, що компанії відкриті до роботи. Але починати треба з себе: подумати про медицину, пенсію, майбутнє дітей», — підсумувала вона.

Інфраструктура, порти та нова логістика: як адаптувати транспортну систему до війни й інтеграції з ЄС

У межах третьої сесії учасники обговорили ключові питання розвитку транспортної системи та логістики в умовах війни й відновлення. Під модеруванням Юрія Сергєєва, керуючого партнера АО «Юридичне бюро Сергєєвих», говорили про перспективи залучення іноземних компаній до модернізації залізниць, доріг та портів, очікувані кроки інтеграції України в європейську транспортну мережу, а також адаптація транспортної системи до нових геополітичних реалій. Окрему увагу експерти приділили пошуку альтернативних маршрутів для експорту й імпорту та визначенню найбільших перепон для розвитку зовнішньоекономічної діяльності бізнесу.

Під час свого виступу В’ячеслав Харкавенко, радник Голови державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (АМПУ) з операційних питань, окреслив ключові напрями діяльності та плани АМПУ в умовах воєнного стану. Він наголосив, що, попри постійні атаки на портову інфраструктуру, підприємство продовжує працювати над модернізацією систем і створенням нових можливостей для розвитку галузі.

Серед стратегічних ініціатив, над якими працює відомство:

• Створення Центру морських безпілотних систем та ситуаційного центру. Комплекс дозволить виконувати промірні та водолазні роботи, а також обстеження акваторій із мінімальним залученням персоналу, що знижує ризики для людей.
• Запуск програми «Морське вікно». Перший етап уже впроваджується у всіх портах. Програма, яка відповідає європейським стандартам, покликана цифровізувати документообіг при оформленні суден і зробити всі процедури прозорішими та швидшими.
• Оновлена концепція роботи радіолокаційних станцій (РРС). Вони відіграють ключову роль у забезпеченні безпеки судноплавства, однак нинішні об’єкти є надзвичайно вразливими для атак. Тому розробляється нова модель їх функціонування.

Пан В’ячеслав також презентував інвестиційні проєкти, які перебувають у підготовчій стадії. Серед них:

• концесія універсального та зернового терміналів у Чорноморську зі строком на 40 років (мінімальні інвестиції $40–50 млн у перші 5 років, прогнозовані обсяги — 250 тис. TEU та 3 млн тонн вантажів на рік);
• концесія залізнично-поромного комплексу в Чорноморську (35-річний строк, інвестиції від $10 млн у перші 5 років, прогнозована перевалка — 1,8 млн тонн на рік);
• проєкт у порту Південний під назвою «база портового флоту», що передбачає створення потужностей для перевалки сипучих і генеральних вантажів.

Окремий акцент він зробив на інформаційній системі «Докпорт», створеній на базі МВУ. Вона спрямована на зменшення операційних витрат портової спільноти та збільшення вантажообігу. Серед її можливостей:

• відмова від паперового документообігу;
• скорочення часу обробки інформації до 6 годин;
• синхронізація роботи всіх учасників логістичного процесу;
• збільшення кількості суден, що обробляються в портах, на 15% без додаткових інфраструктурних витрат;
• зниження корупційних ризиків і відповідність вимогам IMO щодо впровадження «єдиного морського вікна».

Система є безкоштовною для всіх учасників морської спільноти — агентів, експедиторів, перевізників, портових операторів — та дозволяє подавати документи онлайн, оперативно усувати перепони й забезпечувати максимальну прозорість процедур.

Тетяна Тітаренко, керуюча партнерка Юридичної компанії LEGRANT, нагадала, що на початку 2022 року Міністерство інфраструктури презентувало стратегію розвитку морських портів. Вона передбачала залучення інвестицій у портову сферу через приватизацію та концесію: під приватизацію планували передати Миколаївські, Одеські порти, а також Усть-Дунайськ, Білгород-Дністровський, Рені та Скадовськ; під концесію — порти Південний і Чорноморськ. Завершувався процес концесії Херсона та Ольвії, а для Маріуполя, Бердянська й Ізмаїла розглядалися обидва варіанти.

Після початку повномасштабного вторгнення ці проєкти були зупинені, й державі вдалося передати лише два невеликі порти — Усть-Дунайськ і Білгород-Дністровський. Водночас розвиток Дунайського регіону та відкриття «зернового коридору» зробили актуальним питання масштабування активів портів Великої Одеси й залучення нових інвесторів.

Спікерка наголосила, що всі стивідорні площі, необхідні для перевалки вантажів, перебувають на балансі державних підприємств, а фактично інструментів залучення інвестицій є лише три: приватизація, концесія та оренда. При цьому окремі порти багато років не здійснюють стивідорної діяльності, а лише здають площі в оренду, отримуючи близько 30% платежів. За словами Тетяни Тітаренко, логічним кроком було б передати такі об’єкти під малу приватизацію, оскільки вже існує черга охочих інвесторів. Проте держава за три роки не зробила жодного кроку у цьому напрямі.

Однією з проблем, на думку експертки, є відсутність мотивації балансоутримувачів, які не отримують доходів від приватизації. Вирішенням могло б стати запровадження механізму, за яким частина коштів (наприклад, 30%, як у випадку оренди) залишалася б державним комерційним підприємствам, що стимулювало б їх підтримувати приватизаційні процеси.

Щодо концесії, вона відзначила ухвалення нового закону про державно-приватне партнерство, проте його ефективність можна буде оцінити лише після запуску пілотного проєкту у Чорноморську. Вона наголосила, що цей процес має відбуватися з урахуванням синхронізації всіх інстанцій і забезпечення прогнозованості для інвестора.

Окремо Тетяна Тітаренко зупинилася на механізмі, який працює як «стала практика в портах», хоча прямо не передбачений законом. Йдеться про інвесторів, які прагнуть збудувати власні термінали. Вони стикаються з двома ключовими проблемами: відсутністю права самостійно проводити днопоглиблювальні роботи (це виключна компетенція Адміністрації морських портів) та неможливістю користування земельними ділянками під водною гладдю через практику, сформовану правоохоронними органами і підтверджену Верховним Судом. Ці бар’єри суттєво обмежують розвиток нових терміналів навіть за наявності ресурсів та інтересу інвесторів.

У своєму виступі Дмитро Дімчогло, засновник ТОВ «Річковий порт Орлівка», підкреслив, що під час війни роль логістики зросла у багато разів. Це вже не лише комерція, а й гуманітарні вантажі, забезпечення війська та функціонування держави. «Ефективна і дешева логістика — це конкурентоспроможність наших товарів на світовому ринку», — наголосив він.

Спікер зауважив, що однією зі стратегічних цілей ворога є знищення української логістики. Попри це, завдяки Збройним силам вдалося зберегти роботу морського коридору. «Якби в 2022 році мені сказали, що без власного флоту ми зможемо розчистити шлях у морі від російських кораблів — я б не повірив. Це справжнє диво», — сказав пан Дмитро.

У таких умовах Україна активно розвиває торговельні шляхи з Європейським Союзом та світом. За словами спікера, експорт зернових і металургійних товарів до ЄС зріс у кілька разів порівняно з довоєнним періодом, зокрема завдяки пільговим умовам, наданим українським виробникам. Водночас інтеграція в європейську логістику має труднощі: головна з них — різна ширина залізничної колії. Тому реалізуються проєкти з прокладання європейської колії до Львова та в інших напрямках. Окремим стратегічним ресурсом є вихід до Дунаю, що сполучає дев’ять європейських країн. Європейський Союз має також допомагати у розвитку нових логістичних маршрутів на цьому напрямку.

Окремо Дмитро Дімчогло звернув увагу на інвестиції. За його словами, вкладати кошти в Україну під час війни дуже ризиковано, і саме тому держава має створювати умови для внутрішнього інвестора. «Ми є прикладом такого інвестора», — зазначив він, нагадавши, що під час пандемії COVID-19 його компанія збудувала поромну переправу на кордоні з Румунією, де протягом 140–170 км не було жодного переходу через Дунай.

Попри обмеження, у 2020 році переправу вдалося відкрити, а вже у 2022 році стало очевидно, що потрібна і портова інфраструктура. «Ми мали мінімальний досвід, адже будували поромні причали, але портові — це зовсім інше», — пояснив він. У результаті був збудований новий порт, який нині має п’ять причалів та достатні потужності.

Втім, бізнес одразу стикнувся з викликами: відтоком вантажопотоків і надмірною конкуренцією між державними та приватними портами.

Анна Лазуренко, директорка з юридичних питань НІБУЛОН, нагадала, що компанія була заснована понад 30 років тому її засновником Олексієм Апанасовичем, який, на жаль, загинув під час повномасштабного вторгнення. Сьогодні НІБУЛОН продовжує розвиватися у чотирьох бізнес-напрямках — агро, трейдинг, елеватори та логістика, яка займає майже половину діяльності компанії.

«Олексій Апанасович завжди казав: якщо ти хочеш щось робити — роби сам. І ця ідея була втілена в життя. Ми займаємося і річковими перевезеннями, і міжнародними відвантаженнями морськими суднами, і внутрішніми перевезеннями. Маємо автотранспорт, власні залізничні вагони й користуємося послугами Укрзалізниці. Тому всі проблеми логістики нам добре знайомі», — зазначила вона.

Серед останніх проєктів — будівництво термінала в Ізмаїлі із трьома причалами. Перші два були зареєстровані та працюють, проте з третім виникли проблеми. «Держава нам не дуже сприяла і відмову видала із запізненням. Більше того, подала в суд сама на себе, заявивши, що перший і другий причали теж зареєстровані неналежним чином. Пояснили це тим, що потрібне судове рішення, щоб прикритися й закрити всі помилки», — пояснила пані Анна. Вона додала, що спершу Кабмін підтримав проєкт, але згодом державні органи почали створювати нові перепони.

Окремо спікерка звернула увагу на проблеми у сфері суднобудування. Попри участь українських виробників у тендерах, перемогу здебільшого отримують іноземні компанії. «Питання риторичне: чи ми підтримуємо нашого українського виробника, який має досвід, якісно виконує роботи і вже знаходиться в Україні, чи віддаємо перевагу іноземцям?», — підкреслила вона.

Анна Лазуренко також повідомила про успішну евакуацію флоту компанії з Миколаєва. Оскільки Миколаївський термінал досі не працює, НІБУЛОН втратив свою перевагу, але баржі компанії зараз активно використовуються. «Ми продаємо фрахт, і наші баржі здійснюють рейси по Дунаю — через Румунію, далі до Сербії та інших країн», — сказала вона.

Водночас існують регуляторні обмеження: у ЄС каботажні перевезення дозволені лише місцевим суднам, а українські баржі не можуть працювати всередині окремих держав, навіть там, де є високий попит. «Усередині Румунії ми могли б заробляти і сплачувати податки, але регуляторні бар’єри цього не дозволяють», — наголосила Лазуренко.

Зараз компанія бере участь у підготовці міжвідомчої робочої групи та законодавчих ініціатив, які мають відкрити українським баржам можливість здійснювати каботаж у ЄС. При цьому вона нагадала, що Україна першою дозволила іноземним суднам здійснювати такі перевезення всередині країни після ухвалення закону про внутрішні водні шляхи.

Євроінтеграція і митниця: між шансом і ризиком колапсу

Олександр Лазарєв, директор ТОВ «Ламарін», співголова митного комітету Європейської Бізнес Асоціації, зосередився на проблематиці митного регулювання в умовах євроінтеграції України. Він зауважив, що навіть сам Європейський Союз не має єдиного підходу до митного права, адже кожна країна-член зберігає власні правила. На цьому тлі український уряд і законодавці фактично отримують можливість гнучко інтерпретувати норми.

За словами спікера, митні правила ЄС побудовані так, щоб максимально обмежувати імпорт і стимулювати експорт. Для України ж, яка залишається імпортозалежною державою, це створює додатковий тягар. «Ми бачимо торговельний баланс: імпортуємо більше, ніж експортуємо. Попри всі намагання наростити виробництво й експорт, залишаємося переважно в аграрному секторі. І водночас беремо на себе ще й регуляторні обмеження ЄС», — підкреслив він.

Пан Олександр попередив, що повне впровадження європейських обмежень може призвести до колапсу: «Або ми зосереджуємося лише на ринку ЄС і втрачаємо азійські ринки, або торгуємо тільки дорогими товарами, які відповідають усім технічним регламентам. Дешеві ж товари фактично не зможуть конкурувати».

Окремо він торкнувся проблеми сприйняття митниці. «Перше, що ми чуємо про митницю, — хабарі чи контрабанда. Але можу авторитетно заявити: хабарі платять лише ті, хто не хоче навчатися правилам. Сьогодні митне оформлення абсолютно реально провести без хабарів», — сказав спікер. На його думку, основні проблеми — це перекручування митної вартості, класифікація товарів та вузькоспеціалізовані питання, а не корупція.

Водночас він звернув увагу на кадровий голод у сфері зовнішньоекономічної діяльності та митного права: «Не було попиту на професійні консультації, тому й бракує спеціалістів. Якщо можна було возити вантажі без маркування, то хто платитиме юристу за консультацію щодо маркування?».

Коментуючи переклад митного кодексу ЄС, Олександр Лазарєв з іронією згадав, що робочу групу Кабмін обмежив 15 учасниками, назвавши це «піснею про п’ятнадцять морців». Він підкреслив, що навіть ухваливши перекладений кодекс, Україна невдовзі буде змушена його змінювати, адже в самому ЄС готують нову редакцію.

«В Україні був один із найпрогресивніших митних кодексів, який дозволяв бізнесу працювати просто. Проблема завжди була не в законі, а у виконанні», — наголосив спікер. Він нагадав, що ще після 2014 року бізнес-спільнота першою вимогою у реформуванні митниці називала гідні зарплати для працівників, аби там працювали професіонали, а не корупціонери.

Підсумовуючи, спікер звернувся до юридичної спільноти, сказавши, що юристи будуть дуже потрібні як фахові консультанти в міжнародній торгівлі та митному праві. Попереду багато змін, і пересічний бізнес без професійної юридичної підтримки вже не зможе впоратися.

Юридичний антикризовий інструментарій для бізнесу: від ризиків до рішень

Завершальну сесію Форуму про юридичний антикризовий інструментарій для бізнесу модерував Григорій Тріпульський, керуючий партнер Юридичної компанії «Де-Юре». Розпочали дискусію із обговорення ключових ризиків для бізнесу. Спікери відзначають наступні:

• Кадровий дефіцит. Війна загострила проблему нестачі працівників. Бізнес стикається з браком кваліфікованих кадрів, що змушує навіть власників самостійно виконувати операційну роботу. Для залучення працівників доводиться або пропонувати значно вищу зарплату, або гарантувати бронювання.
• Бронювання. Відсутність можливості бронювати працівників стає серйозною перепоною для компаній. Це робить багато вакансій непривабливими для чоловіків призовного віку та створює додатковий тиск на бізнес.
• Міграція. Відтік кадрів за кордон, особливо молодих, став масовим і є одним із головних чинників кадрового голоду в країні.
• Безпекові ризики. Бізнеси, що працюють у прифронтових і припортових регіонах (Одеська, Дніпропетровська, Харківська області), постійно потерпають від військових атак. Компанії повинні формувати резерви й адаптуватися до ризиків, аби відновлювати роботу після обстрілів.
• Державна відповідальність. Спікери наголосили на необхідності чітких правил гри у сфері бронювання та гарантій з боку держави для бізнесу й працівників.

Бронювання працівників у 2025 році — критерії, процедура та виклики

Адвокат АО «ЮК «АРЕС», Голова Комітету АПУ з міграційного права Владислав Зайцев зупинився на темі бронювання працівників та отримання статусу критично важливого підприємства.

Спікер нагадав, що процедура передбачає встановлення загальної кількості військовозобов’язаних у компанії, аудит військово-облікових документів, перевірку перебування працівників на військовому обліку та наявність у них права на відстрочку.

Критерії критично важливого підприємства

Для отримання статусу загальне правило вимагає виконання щонайменше трьох критеріїв:

• сплата податків у розмірі від 1,5 млн євро;
• валютні надходження від 32 млн євро;
• стратегічне значення для економіки та безпеки держави;
• важливість для національної економіки чи територіальної громади;
• відсутність податкових боргів;
• середня зарплата не менше мінімальної, помноженої на коефіцієнт 2,5;
• статус резидента «Дія Сіті»;
• надання електронних комунікаційних послуг.

Водночас, для окремих сфер (паливно-енергетичний комплекс, охорона здоров’я, міжнародні перевізники тощо) достатньо відповідати лише двом критеріям.

Виклики для бізнесу

На думку Владислава Зайцева, найбільш складним є саме «третій критерій». Виконати вимоги щодо обсягів податків або валютних надходжень реально лише для 10–15% підприємств. Тому більшість бізнесу шукає вихід у четвертому критерії — через визначення важливості для галузі або територіальної громади.

У такому випадку підприємство має звернутися до відповідного міністерства (наприклад, Мінекономіки чи МОЗ), знайти наказ із затвердженими критеріями та перевірити відповідність власної діяльності.

Практичні підходи

Експерт зазначив, що більшість бізнесу звертаються саме до Мінекономіки, де діє наказ №2803. Найпоширеніші критерії тут — підвищені вимоги до заробітної плати та діяльність у трьох і більше областях.

• Критерій зарплати: береться середня зарплата за попередній рік і множиться на коефіцієнт: 3 — для компаній із 20+ працівниками, 2 — для 50+. Це дає показники від 43 до понад 60 тис. грн.
• Критерій географії: достатньо мати головний офіс і дві зареєстровані філії в різних областях, щоб підтвердити діяльність у трьох регіонах.

Альтернативний підхід через Міноборони

Окрему увагу спікер приділив можливості отримання статусу критичності через співпрацю з Міноборони. Йдеться про виконання державних контрактів, постачання чи ремонт техніки, виробництво БПЛА, озброєння чи навчання персоналу. За словами Владислава Зайцева, цей шлях часто недооцінюється бізнесом, хоча на практиці саме він може бути реальним для середніх і навіть малих компаній, які сьогодні активно долучаються до оборонних потреб.

Кадровий голод, ВПО та іноземні працівники: як служба зайнятості допомагає бізнесу адаптуватися

Микита Коренєв, директор Одеського обласного центру зайнятості, відзначив, що за останні два роки до служби почали звертатися навіть ті роботодавці, які раніше й не уявляли, що шукатимуть кадри саме там. «Сьогодні ситуація така, що треба шукати людей всюди, тому я на всіх заходах завжди активно пропоную долучатися», — наголосив він.

Він підкреслив, що всі послуги для роботодавців залишаються безкоштовними, а підбір кадрів здійснюється не лише серед клієнтів служби, але й на відкритому ринку. Подати заявку можна через Google-форму або спрощену форму 3-ПН. За його словами, традиційно понад 50% вакансій закриваються у сфері робітничих спеціальностей, близько 20% — це некваліфікована праця, і ще приблизно 30% — вакансії службовців із вищою освітою (економісти, бухгалтери, юристи, лікарі, вчителі тощо). Лише у 2024 році роботодавці Одеської області подали понад 12 тисяч вакансій, із яких близько 70% уже укомплектовано.

Говорячи про релокацію бізнесу, спікер навів офіційні дані Департаменту економіки Одеської ОВА: на Одещині не зареєстровано жодного релокованого підприємства. Водночас фактично бізнес і ФОПи переїжджають та продовжують діяльність у регіоні. Одеська область також входить до сімки регіонів із найбільшою кількістю внутрішньо переміщених осіб — наразі їх близько 220 тисяч.

Коренєв детально зупинився на послугах, якими користуються ВПО. Після подання заяви наступного дня відповідний структурний підрозділ служби бере на себе комунікацію з роботодавцями, Пенсійним фондом і податковою. За цією процедурою вже 450 осіб припинили трудові відносини в установленому порядку. Серед найпоширеніших запитів:

• оформлення статусу безробітного і призначення допомоги (вона не перевищує мінімальної зарплати на місяць і виплачується три місяці);
• отримання довідок для збереження соціальних виплат;
• пошук роботи.

За сприяння служби понад 3000 ВПО знайшли постійну роботу, у тому числі висококваліфіковані фахівці — лікарі, лаборанти, бактеріологи, редактори.

Окремим напрямом стала підтримка підприємництва через гранти. Понад 100 ВПО отримали фінансування на загальну суму 23,5 млн грн для відкриття або відновлення бізнесу. «Я нагадаю, що діє державна програма “Є робота”, яка передбачає безповоротну допомогу від держави за умови створення нових робочих місць і сплати податків протягом 10 років», — додав він. Завдяки цій програмі переселенці вже створили 180 нових робочих місць, і часто вони ж працевлаштовують інших ВПО.

Спікер також акцентував увагу на міграційних ризиках: понад 7 мільйонів громадян виїхали за кордон, серед них — багато кваліфікованих спеціалістів. Разом із темпами мобілізації це суттєво впливає на кадровий ринок. У таких умовах бізнес дедалі частіше залучає іноземних працівників. В Одеському регіоні вже діє понад 650 дозволів на їхню роботу, зокрема для громадян Туреччини, Узбекистану, Індії, Китаю, Молдови, Пакистану, Таїланду та інших країн. Вони займають як керівні посади, так і робітничі — водіїв, менеджерів, продавців, будівельників, підсобних робітників.

Він пояснив, що оформлення, продовження або скасування дозволів — це компетенція центрів зайнятості, відповідно до статті 42 Закону про зайнятість. Процедура включає подання заяви, нотаріально завіреної копії паспорта з перекладом, фотокартки, проєкту контракту та квитанції про оплату. Дозвіл видається протягом семи днів, після чого роботодавець має три місяці для укладення контракту й подання його копії до служби. Надалі служба контролює сплату ЄСВ.

Діяльність Hilfswerk International в Україні та виклики з бронюванням

Олексій Зайцев, голова представництва австрійської неурядової організації Hilfswerk International в Україні та партнер Krolevetskyi&Partners, представив досвід роботи організації та її взаємодію з державними органами.

Hilfswerk International, що є частиною великої австрійської структури Hilfswerk, заснованої у 1978 році, налічує понад 10 тисяч працівників у Австрії, працює в соціальній сфері та підтримує людей у складних життєвих обставинах. Міжнародний підрозділ — Hilfswerk International — створено для допомоги країнам, які переживають кризу внаслідок війни, природних катастроф чи техногенних аварій. Зараз організація працює більш ніж у 30 країнах світу, а з 2022 року має офіційне представництво в Україні зі штаб-квартирою у Відні.

В Україні Hilfswerk International реалізує низку гуманітарних та соціальних проєктів. Зокрема:

• у містах Нікополь та Златопіль впроваджено проєкти з відновлення та забезпечення водопостачання для всього населення;
• проведено понад чотири тисячі психосоціальних сесій;
• відкрито п’ять центрів допомоги, ще два перебувають на етапі запуску;
• лише за одним із проєктів доставлено 20 мільйонів літрів питної води для мешканців, які залишилися без централізованого водопостачання. Так, у місті Марганець ця допомога фактично врятувала життя людей.

Пан Олексій також розповів про виклики, з якими зіткнулася організація у 2024 році під час спроби включення до списку критично важливих підприємств. Hilfswerk International подалося до Секретаріату Кабінету Міністрів як офіційне представництво міжнародної донорської організації, заручившись підтримкою посольств України в Австрії та Австрії в Україні, а також МЗС.

Проте процедура затягнулася: замість передбачених постановою 10 робочих днів, відповідь довелося чекати понад два місяці. Ситуація змінилася лише після публічної заяви Президента Володимира Зеленського, який доручив перевірити всі організації зі списку (тоді в ньому було близько 800 позицій). Саме після цього Hilfswerk International отримало відповідь від уряду.

Виконання судових рішень: виклики та бар’єри в умовах війни

На завершення форуму виступив Ігор Бондарєв, начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Він наголосив, що головне завдання виконавчої служби — зробити так, аби рішення суду не залишалося «простим папірцем», а перетворювалося на реальні стягнуті кошти для клієнтів. Система побудована таким чином, що і приватні, і державні виконавці отримують винагороду виключно з фактично стягнутих сум, тому дії без результату не приносять прибутку нікому.

У 2023 році на користь стягувачів було стягнуто 550 млн грн (без урахування соціальних виплат та періодичних платежів). У 2024 році станом на 1 вересня ця цифра вже становила 450 млн грн.

Серед ключових змін — цифровізація процесів. Тепер подати виконавчий документ можна через електронний кабінет, наступного дня отримати ідентифікатор доступу й онлайн відстежувати всі дії виконавця. Також оцифровано процес арешту та списання коштів. Це дозволяє у сотнях кейсів виконувати рішення за один день — за умови наявності активів у боржника. В інших випадках електронний доступ до реєстрів дає можливість за 1–2 дні провести моніторинг майна і за кілька днів зрозуміти перспективи стягнення.

Разом з тим ситуація на практиці є складною. Якщо у 2021 році існувало 13 мораторіїв на звернення стягнення на майно боржників, то сьогодні їх понад 20. Абсолютними лідерами за кількістю мораторіїв залишаються державні підприємства. Це призводить до того, що навіть за наявності рішень суду та активів їх виконання стає неможливим.

Друге місце займає Одеський регіон, де заморожено близько 500 млн грн — це майже річний обсяг роботи виконавчої служби. Найбільша частина цих коштів — борги теплопостачальних підприємств за газ. Третю групу складають компанії, включені до об’єктів малої та великої приватизації, серед яких припортовий завод, 5–6 великих і близько 20 менших підприємств.

Окремо пан Ігор акцентував на виплатах зарплат. За його словами, у 2024 році виконавчою службою було забезпечено стягнення 11,5 млн грн зарплатних боргів. При цьому суди першої інстанції вже почали визнавати, що зупинення виконавчих проваджень у певних категоріях справ суперечить Конституції. «Суди кажуть: працюємо, люди мають отримувати зарплати», — підкреслив він. Очікується, що найближчим часом з’являться й рішення апеляцій.

Водночас Ігор Бондарєв звернув увагу на черговість задоволення вимог кредиторів, що ускладнює стягнення. Так, навіть якщо на рахунках є кошти, першими погашаються борги із зарплати та до бюджету. «Наприклад, на одному з виноробних заводів вимоги юридичних осіб становили 3 млн грн, але одночасно була заборгованість у 1 млн грн по зарплаті та ще 1 млн грн до бюджету. І поки ці зобов’язання не будуть погашені, до кредиторів п’ятої черги кошти просто не доходять», — пояснив він.

Асоціація правників України висловлює щиру подяку партнерам заходу, чия підтримка зробила можливим проведення Форуму. Експертному партнеру АО «ЮК «АРЕС», партнерам:  AVELLUM, AS Legal, АO ALGIZ, АО «Юридичне бюро Сергєєвих», партнерам сесії: Interlegal, Юридичній компанії LEGRANT, Юридичній компанії «Де-Юре» та АО «Глорія Лекс».