Заборгованість зі сплати аліментів фізичної особи – підприємця на спрощеній системі оподаткування: проблематика виконання судових рішень

2022-09-22

Олена Сібірцева, адвокат, старший юрист AGA Partners, Голова Комітету з цивільного, сімейного та спадкового права Асоціації правників України у матеріалі для «ЮРЛІГА» проаналізувала відповідну судову практику.

Конституцією України проголошено, що батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Найкращі інтереси дитини є центральним поняттям у сфері сімейних відносин, яким приділено увагу у міжнародних та національних документах. Європейський суд з прав людини також приділяє увагу захисту прав та інтересів дітей, що логічно знаходить своє продовження у судовій практиці національних судів.

При цьому, у контексті захисту прав та інтересів дітей не останнє місце займає забезпечення їх потреб матеріально, шляхом створення належного рівня життя, обов’язок чого покладається на їх батьків. На жаль, судова практика свідчить про значний рівень розлучень та, як наслідок, ухилення одного з батьків від виконання своїх обов’язків по утриманню дитини. Публічні відомості, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, вказують на цілу низку спорів, що виникають з цього питання – про стягнення аліментів, про збільшення або зменшення розміру аліментів, про зміну способу стягнення аліментів, про стягнення додаткових витрат, тощо.

Одним із аспектів цієї категорії спорів є питання визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) фізичної особи – підприємця, який перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» № 2037-VIII від 17 травня 2017 року деталізовано статтю 195 Сімейного кодексу України (далі – СК України). Наразі, вказана норма містить наступний зміст: «Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою – підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості».

До внесення зазначених змін положення статті 195 СК України не містили деталізації про окремі категорії платників аліментів, як-то ФОПи чи особи, які працюють за кордоном, та регулювала виключно порядок стягнення аліментів з непрацюючих осіб.

Здавалося б, що запроваджені зміни мають на меті забезпечити право дітей на утримання навіть у випадках, якщо платник аліментів не має доходів, або його дохід є мінливим, що є надзвичайно позитивним напрямом.

Що ж відбувається на практиці? Припустимо, що платник аліментів є фізичною особою – підприємцем на спрощеній системі оподаткування та отримує щорічний дохід у розмірі 2,000,000.00 гривень. При цьому, відносно такого платника прийнято судове рішення про стягнення з нього аліментів у розмірі 1/4 від усіх його доходів. Здавалося б, що утримання дитини за таких обставин має здійснюватися на високому рівні, принаймні за простими калькуляціями мова йде про 500,000.00 гривень на рік та близько 41,000.00 гривень на місяць. В той же час, в умовах практичного застосування положення ч. 2 ст. 195 СК України дитина за вищевказаних умов отримуватиме близько 5,000.00 гривень на місяць, виходячи із середньої заробітної плати по м. Києву, якщо платник аліментів працює у вказаному регіоні. Якщо ж регіон інший, то показник зміниться у сторону зменшення, виходячи із даних, які розміщені на офіційному веб-сайті Міністерства фінансів України про середню заробітну плату в Україні по регіонах.

Тобто, в умовах правозастосування положень статті 195 СК України має місце ситуація, за якої стягнення аліментів з одного із батьків здійснюється виключно, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. При цьому, виключень щодо платників аліментів, які мають значний річний дохід, немає. Фактично, платник аліментів може мати дохід, який розраховується у мільйонах, проте аліменти сплачуватимуться, виходячи із показників середньої заробітної плати по регіону як для безробітного платника аліментів.

Зазначене обумовлено тим, що відповідно до положень Податкового кодексу України та консультацій ДФС (наприклад, лист від 11 листопада 2015 року № 10480/99-99-17-02-02-14) для фізичних осіб – підприємців, про яких йшлося вище, не передбачено визначення чистого доходу, із якого можна виокремити аліменти у певній частці.

Вказане правозастосування підтверджується і існуючою судовою практикою на рівні Верховного Суду.

Так, наприклад, у Постанові Верховного Суду від 5 серпня 2020 року у цивільній справі № 464/6206/18 зазначено, що задовольняючи скаргу та визнаючи неправомірним розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, суди виходили з того, що здійснюючи розрахунок заборгованості зі сплати аліментів боржником, як фізичною особою – підприємцем, виходячи з усіх його доходів, державний виконавець не дотрималася вимог Закону України «Про виконавче провадження» та норм СК України, оскільки заборгованість зі сплати аліментів для фізичної особи – підприємця, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, проводиться, виходячи із середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості, і винятки з цього правила закон не містить.

У вказаній судовій справі виконавець же здійснила розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, виходячи з повного доходу боржника як фізичної особи – підприємця, що відповідно до існуючих норм сімейного законодавства України та законодавства, яке регулює порядок примусового виконання рішення, є неправильним.

Аналогічні висновки містяться в ухвалах ВС від 1 квітня 2019 року у справі № 708/326/18 (провадження № 61-42802ск18)від 28 січня 2021 року у справі № 489/5101/18 (провадження № 61-19514ск20).

Виходячи із практичного аспекту ч. 2 ст. 195 СК України, вбачається певне порушення прав та інтересів дітей. Адже, в той час, коли платник аліментів дійсно не має доходів, або має нестабільний дохід, стягнення аліментів, виходячи із середньої заробітної плати по регіону, є дійсно ефективним і виправданим. В той же час, за умови значних доходів такого платника, які в рази перевищують рівень середньої заробітної плати для певної місцевості, не є обґрунтованим та справедливим застосування положень закону, які зменшують матеріальну допомогу, яку може отримати дитина.

В цілому, вбачається за доцільне внести зміни до діючої конструкції ч. 2 ст. 195 СК України із встановленням ряду виключень для застосування правила розрахунку аліментів на підставі середньої заробітної плати по певному регіону. Зокрема, таке правило може застосовуватися до тих ФОПів, які не мали жодного доходу за звітний період, або їх дохід є меншим за рівень середньої заробітної плати по регіону.

Крім того, зважаючи на порядок подання звітності такими підприємцями (щоквартально, щорічно), можливим вбачається щомісячне стягнення аліментів на утримання дітей, виходячи із середньої заробітної плати по регіону, але із подальшим правом державного чи приватного виконавця здійснити перерахунок існуючого щомісячного розміру аліментів після отримання відомостей про реальний дохід платника аліментів за певний період, виходячи із поданої ним податкової звітності.

Не в останню чергу існуючу колізію може бути усунуто на рівні новоствореної судової практики у цій категорії справ. Адже, судом можуть бути виокремлені критерії застосування вказаної вище норми тим чи іншим шляхом, виходячи із реального доходу платника аліментів, змісту його звітності, періоду нарахування аліментів та заборгованості з їх сплати, тощо. Тобто, перевірка судом правильності здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів державним чи приватним виконавцем може мати кілька ступенів перевірки.

Таким чином, на сьогоднішній день існує суперечлива практика стягнення аліментів на утримання дитини із платника, який є фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування. З одного боку, діюча ч. 2 ст. 195 СК України захищає право дитини на належний рівень життя у тих випадках, коли один із батьків не має доходу, або він є нестабільним, з іншого – зменшує розмір такого утримання, якщо доходи платника аліментів є вищими за середню заробітну плату працівника для певної місцевості. Вбачається необхідність у вдосконаленні вказаної норми сімейного законодавства, шляхом її деталізації на рівні змін до закону та формування нової судової практики, яка б містила багаторівневе дослідження критеріїв застосування вказаної норми права.

НАГАДАТИ ПАРОЛЬ