«Одними словами справедливого суду не побудуєш»: знову про суд присяжних в Україні

2021-05-05

КИЇВ — 05 травня 2021 року. Як працює суд присяжних, які справи може розглядати, хто може бути присяжним та як формується склад суду з непрофесійних суддів? Як захистити присяжних від стороннього впливу і що заважає нормальній роботі чинного суду? Що необхідно доопрацювати в наявних законопроєктах і коли в Україні він повноцінно запрацює? Відповіді розклав по полицях Ігор Фомін, колишній член Вищої ради правосуддя, адвокат, керуючий партнер Fomin&Partners.

«Бажання — тисяча можливостей, небажання — тисяча причин» (с) Авраам Лінкольн

«Кримінальний процес вмирає, а правосуддя перетворюється на холодне ремесло, де втомлена від перевантажень людина перестає відчувати чужий біль. Так правосуддя і втрачає необхідну для народу справедливість» (с) Ігор Фомін

— Ми розуміємо, що держава — це не фізичне тіло чи явище. Будь-яка держава — це юридична конструкція, громадський механізм, побудований людьми. Цеглинками, з яких склали цю конструкцію, і є закони країни. 

Саме вони регулюють відносини всіх людей у будь-якому прояві нашого життя. Якщо громадяни не дотримуються законів власної країни, то подальше її руйнування неминуче. 

Nemo est supra leges ніхто не вищий за закон — це закладено ще нормами римського права. Фундаментом держави є права, закріплені Основним законом — Конституцією України. Право на суд присяжних — частина Конституції. Фундаментальне право громадян і обрати суд, і самому стати суддею.

Довіра до суду. Запит на справедливість

«Рейтинг довіри до судової влади давно є мінімальним». Ми чуємо це від політиків і журналістів щодня. Політичні шоу на ТБ, проєкти реформ правосуддя від депутатів і виконавчої влади. Все це стимулювало пошук альтернативи чинному в кримінальній юстиції професійному суду. Частіше звучить тема суду присяжних.

До нього виникає багато питань. Як він працює, які справи може розглядати, хто може бути присяжним та як формується склад суду з непрофесійних суддів? Як захистити присяжних від стороннього впливу і що заважає нормальній роботі чинного суду присяжних? Що необхідно доопрацювати в наявних законопроєктах і коли ж в Україні він повноцінно запрацює?

Справи, до яких допустили присяжних — це звинувачення у злочинах, за які людині загрожує довічне ув’язнення. Як саме це реалізує право громадянина обрати суд присяжних і стати присяжним суддею, яскраво ілюструють цифри. Беру доступні для порівняння за 2017 — 2018 рр., та впевнений, що на цей час істотно нічого не змінилося. 

Всього за цей період було винесено вироків щодо 179 061 людини. За цей же час перед судом присяжних постали й отримали вироки 100 осіб. Це становить 0,056%. 

Тобто конституційне право народу України на суд присяжних реалізовано на рівні статистичної помилки. І якщо щиро, то й ці 100 справ розглянув не суд присяжних. Згідно із законом у складі два професійних судді та троє присяжних. Такий суд теж не реалізує право лави присяжних прийняти самостійне рішення про винуватість чи невинуватість людини. 

Напрошується простий висновок: те, що продають сьогодні народу України як суд присяжних — обман

Якщо говорити про те, хто може бути присяжним за чинними законами, то нічого схожого на класичне формування лави присяжних у нас також немає. Їх перелік формується з добровольців старше за 30 і до 65 років. Підбір зі списку виконується, як і професійних суддів, електронною системою. Вона надає 7 осіб, з яких після питань та відводів мають бути обрані 5. Після відводівтією ж програмою визначається, хто троє основних і двоє запасних.

При такій системі правосуддя під тиском перебувають скоріше професійні судді. Очевидно, що їх вага й позиція як професіоналів має вирішальне значення при прийнятті будь-яких рішень судом.

Що необхідно для створення чи, точніше, повернення до України класичного суду присяжних? 

Ми знаємо, що суд присяжних повноцінно працював у нас ще в позаминулому столітті на території, яка була частиною Російської імперії. Я впевнений, що потрібна жорстка політична воля Президента, активність законодавчої та виконавчої влади. Якщо ми не на словах, а на ділі хочемо відродити довіру до судів і гарантувати право наших громадян на суд присяжних, діяти варто рішуче, змітаючи на своєму шляху опір консерваторів і корупціонерів, які бажають зберегти контроль над суддями та їхніми рішеннями. 

Сьогодні у противників один аргумент — в бюджеті немає грошей. Якщо не хочеш, то вони ніколи й не з’являться. Знайшли ж гроші на створення НАЗК, НАБУ, ДБР, САП, цілої вертикалі антикорупційних судів? Розігнали прокуратуру, провели численні дорогі конкурси, знайшли та відремонтували приміщення, технічно оснастили їх на сучасному рівні, дали високі зарплати суддям, детективам і прокурорам? І що? Рейтинг довіри в розрекламованих борців із корупцією такий же, як й у інших судів, на яких лежить основне навантаження при розгляді кримінальних справ. 

Одними словами справедливого суду не побудуєш

Необхідно зробити низку кроків, які мають підвищити ефективність розгляду справ у судах та правоохоронній системі загалом. Вкладаючи кошти платників податків, варто врахувати, що основна кількість кримінальних справ (майже 80%) розглядається саме місцевими судами. 

Повноцінний суд присяжних і знизить (значно) навантаження на професійних суддів. Нема потреби в розгляді справ трьома професійними суддями одночасно. Класичний суд присяжних вимагає участі лише одного професійного судді. 

Я вважаю, що у місцевих судах потрібно запропонувати альтернативу особі, яка притягається до відповідальності. Суд присяжних або один професійний суддя. Це персоналізує відповідальність професійного судді й дасть змогу повернути безперервність слухання справи, що є одним із основних принципів судочинства в кримінальній юстиції.

Треба рішуче знищити радянську спадщину. Нічого суду читати вголос прокурором нескінченний і безглуздий обвинувальний акт. Коротка попередня мова сторін звинувачення та захисту дозволяє впродовж одного дня перейти до слухання справи по суті. 

Потрібно припинити безглузде читання суддями матеріалів кримінального провадження, яке їм надала сторона звинувачення. Наприклад, у справі за обвинуваченням в убивстві журналіста Павла Шеремета ці нісенітні процедури вкрали в суду присяжних уже 9 місяців, а прочитано лише 7 томів з 28. 

Не справа суду — читати папери, на 90% написані стороною обвинувачення Є у сторони звинувачення докази? Нехай представляють їх суду, а той надає їм оцінку. Байдуже, показання це свідків під присягою, експертів чи речові докази на будь-яких носіях. Хочете — на паперових, хочете — на відео- чи аудіофайлах. Це ваше право та ваш обов’язок. 

Потрібно реанімувати принцип відносності доказів. Представлений доказ має надавати факти щодо справи, а не вбивати час безглуздими допитами. Наприклад, у справі того ж Шеремета сторона звинувачення попросила допитати понад 200 свідків! І це у справі, де немає жодного свідка-очевидця, а підозрюваних пізнавали в процесі!

Необхідно терміново відокремити слідчих суддів від суддів, які розглядають справи по суті. 

Ненормально, коли суддя, яка слухає справу Шеремета, розглянула трохи більше ніж за рік 1628 справ і матеріалів кримінальних проваджень. Від такої роботи судді користі не буде. Кримінальний процес вмирає, а правосуддя перетворюється на холодне ремесло, де втомлена від перевантажень людина перестає відчувати чужий біль. Так правосуддя і втрачає необхідну для народу справедливість.

Можна запропонувати ще багато. Та я хочу закінчити словами знаменитого Президента США, адвоката Авраама Лінкольна. «Бажання — тисяча можливостей, небажання — тисяча причин».

Вступити до АПУTelegram-каналYouTube-канал.

Якщо ви бажаєте підтримати діяльність АПУ, будемо вдячні, якщо ви зробите це за посиланням.

НАГАДАТИ ПАРОЛЬ