Захист валютних позичальників. Перші враження від законопроєкту: «what?»

2021-03-26

КИЇВ — 26 березня 2021 року«The road to hell is paved with good intentions». Так коротко характеризують експерти законопроєкт №4398 щодо реструктуризації валютних кредитів фізосіб-боржників, який нещодавно ухвалила ВРУ в першому читанні. Чи не доведеться валютним боржникам платити більше? Чи зможуть суди розглядати провадження в справах про неплатоспроможність фізосіб після запропонованих змін? Чи погодиться кредитор отримувати усього по 1000 грн мінімального платежу? Чи не розтягнеться реструктуризація валютного боргу на 50-100 років? Про все по черзі розповів Юліан Хорунжий, член Правління Асоціації правників України, старший партнер Ario Law Firm.

Пролог 

Надаючи оцінку  законопроєкту №4398, першою чергою слід звернутися до складового елементу верховенства права — якість закону та юридична визначеність. Відповідно до рішення КСУ від 27.02.2018 №1-р/2018, неодмінним елементом принципу верховенства права є юридична визначеність, що вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини. 

А відповідно до правових позицій ЄСПЛ, жодна норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним — якщо потрібно, після відповідної консультації — передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. 

Враховуючи вищевикладене, пропоную проаналізувати норми законопроєкту №4398 саме крізь призму субпринципу «якість закону». 

Прикінцеві та перехідні положення. Процедури, що вражають

1. По-перше, звернемося до пропозиції щодо доповнення п.5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства абзацом другим, яким передбачено спрощення провадження у справі по валютній іпотеці. 

Цей абзац зазначає: якщо єдиним кредитором є забезпечений кредитор і боржник не має інших активів, окрім квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім’ї боржника, що перебувають в іпотеці забезпеченого кредитора, то в такому випадку арбітражний керуючий не призначається та «господарський суд затверджує план реструктуризації без застосування ст.126 цього Кодексу, за умови відповідності плану реструктуризації вимогам цього пункту». 

Та ця редакція має ґрунтовні питання. Зокрема, що саме має на увазі законотворець? Звідки суд на цій стадії отримає достовірну інформацію про те, що у фізичної особи дійсно лише один кредитор та у боржника не має інших активів? Які саме положення статті 126 не застосовуються? Чи застосовуються положення ст. 126 про те, що план реструктуризації подається до господарського суду після формування представницьких органів? Чи план реструктуризації може бути затверджено судом і до цього часу – одразу після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність?  

Чому виникають ці питання? На момент звернення боржника до суду із заявою про відкриття провадження у справі, ані суду, ні забезпеченому кредитору (а часто й боржнику-фізособі) достеменно не відомо про кількість кредиторів та розмір їх вимог.

Наприклад, боржник-фізособа вважає, що єдиним кредитором є лише банк, але нерідко трапляється  таке, що кредиторами заявляються комунальні служби, інші фізособи-кредитори за розпискою тощо.  І актуальна інформація щодо усіх кредиторів, в основному, з`являється лише після завершення попереднього засідання суду. 

Так само викликає подив і формулювання «боржник не має інших активів окрім квартири або житлового будинку». Відверто, досить дивно, що у боржника немає більше жодного активу. Думаю, як мінімум, холодильник, телевізор та інша побутова техніка у нього все ж таки мають бути. Тому, як мінімум, до завершення перевірки декларацій про майновий стан боржника, зробити висновок, чи є житло його єдиним активом неможливо.

Слід враховувати, що боржник за такою спрощеною процедурою все одно не звільняється від подання декларацій. Звідси, до речі, постає наступне питання: а хто ж буде здійснювати таку перевірку? Річ у тім, що згідно з законом це має бути арбітражний керуючий, а відповідно до законодавчої ініціативи, арбітражний керуючий не призначається. 

Враховуючи зазначене, слід розуміти, що на стадії звернення боржника до суду (та навіть на стадії підготовчого засідання), відсутня будь-яка достовірна інформація про кредиторів, розмір їх вимог, про майно боржника. А суду ухвалювати рішення про призначення чи непризначення арбітражного керуючого необхідно якраз в стадії підготовчого засідання. 

Крім цього, пропонованим абзацом зазначається, що боржник має право подати заяву без визначення особи арбітражного керуючого. Та зазначене формулювання не дає суду відповіді на питання: а чи потрібно авансувати основну винагороду арбітражному керуючому, бо жодним іншим положенням п.5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу з процедур банкрутства не передбачено, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не повинні додаватись докази авансування винагороди арбітражного керуючого. 

Крім того, відповідно до норм Кодексу, в разі, якщо боржник не подав кандидатуру арбітражного керуючого,  то призначення арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією здійснюється господарським судом самостійно з-поміж осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, у порядку, що діяв до дня введення в дію Кодексу з процедур банкрутства, шляхом застосування автоматизованої системи. Отже, у суду не буде іншого варіанту, окрім як залишити таку заяву без руху або застосувати приписи абзацу 5 п.2.1. Прикінцевих та перехідних положень щодо наслідків неподання фізособою-боржником кандидатури арбітражного керуючого.  

Таким чином, у  випадку, якщо фізособа матиме намір використати цей абзац при зверненні із заявою, відкриття провадження у справі буде неможливим в принципі. 

2. Наступною пропозицією є зміни до 2 абзацу Прикінцевих та перехідних положень, а саме пропонується наступна редакція: «У разі якщо боржник до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність частково погасив кредит (суму основного боргу та нарахованих процентів), розмір вимог забезпеченого кредитора, які підлягають погашенню відповідно до цього пункту, зменшується пропорційно до частини кредиту, погашеної боржником». 

Вочевидь, пропонуючи зазначену зміну  малося на увазі, що з метою зменшення сум боргу, що підлягають оплаті, сплачені боржником відсотки за користування кредитом повинні включатись до тіла кредиту. Однак, по суті, такою зміною законотворець вніс нову дефініцію слова «кредит». Зокрема, визначивши,  що кредитом є сума основного боргу та нараховані проценти. 

Тому не виключаю, що при розрахунку пропорції, в якій вимоги забезпеченого кредитора мали б підлягати зменшенню, суди трактуватимуть традиційно, а тому це може призвести до значного збільшення боргового навантаження на позичальників. 

Поясню на конкретному випадку. Наприклад, позичальник у 2007 році взяв іпотечний кредит у 100 тис дол США, з яких протягом наступних двох років погасив 20 тис дол тіла кредиту та 10 тис дол відсотків. У 2009 році позичальник перестав обслуговувати свій борг. Проценти продовжували накопичуватися і до 2021 року замість 80 тис дол позичальник винен кредитору 170 тис дол (тіло кредиту та відсотки). За логікою запропонованої зміни, зменшення вимог забезпеченого кредитора буде не від 80 тис дол, а вже від 170 тис дол. 

І навіть, якщо парламентарі погоджуються з прирівнянням погашення тіла кредиту до відсотків, то редакція цього абзацу потребує докорінної зміни задля ясності та однозначності її застосування. 

3.  Ще одне доповнення п.5 Прикінцевих та перехідних положень полягає у тому, що у разі недостатності доходів боржника для виконання умов реструктуризації та проживання боржника у квартирі або житловому будинку за рішенням господарського суду може бути встановлена мінімальна сума щомісячного виконання плану реструктуризації. 

Так, відповідно до запропонованих змін, у разі якщо боржник не має фінансових можливостей погашати вимоги забезпеченого кредитора на умовах, передбачених цим пунктом, господарський суд за клопотанням боржника встановлює мінімальну суму щомісячного виконання плану реструктуризації до моменту повного погашення реструктуризованого зобов’язання або переходить до наступної процедури. 

А тепер питання: на скільки подібна норма може розтягнути у часі процес реструктуризації боргу, якщо, прикладом, доходом боржника є мінімальна заробітна плата? На 50, на 100 років? Також варто врахувати, що законотворець замість того, щоб змінити принципи реструктуризації (строк реструктуризації та відсоткову ставку) банально вирішив змінити суму щомісячного платежу по плану реструктуризації, що є докорінно не правильним.  

Приклад з реального кейсу. Відповідно до плану реструктуризації підлягає погашенню сума у розмірі 40 тис. дол. з відсотковою ставкою (згідно з індексом UIRD) - 8,5%, строк реструктуризації — 15 років. У разі реструктуризації за ануїтетною схемою місячний платіж становить орієнтовно 11 000 грн, з яких погашення тіла кредиту в перші місяці становитиме 3 000 грн та 8 000 грн — відсотки. Законодавець пропонує не змінювати ці цифри, а вирішує, що боржник щомісячно буде сплачувати, наприклад, 5 000 грн. Що буде у наслідку? 

По-перше, що 5000 грн не вистачає на сплату відсотків, отже тіло реструктуризованого кредиту не буде гаситись в принципі, а борг за відсотками лише зростатиме. По-друге, термін виконання плану реструктуризації буде становити – вічність, чи не до смерті боржника. 

Тобто, замість зменшити чи анулювати відсотки взагалі та (або) збільшити тривалість реструктуризації, та (або) збільшити суму боргу, яка підлягає прощенню, законодавець пропонує віддавати боржника у довічне рабство фінансовій інституції. 

Найбільш спірні питання законопроєкту 

4. Так, відповідно до логіки, яка закладалась в  Кодекс з процедур банкрутства, валютним позичальникам встановлювалася можливість вийти з процедури неплатоспроможності у випадку, якщо фізособа не має можливості здійснювати погашення боргу відповідно до плану реструктуризації без обов’язку визнання такої особи банкрутом. Відповідні положення закріплені п. 4 ч. 7 ст.123 та останнім абзацом п.5 Прикінцевих та перехідних положень. 

Законопроєктом №4398 передбачено виключення зазначених положень та взамін пропонується, що суд або встановлює мінімальну суму щомісячного погашення, чи (за умови відсутності клопотання боржника про встановлення такої  суми чи відхилення цього клопотання судом), суд визнає боржника банкрутом. 

Тобто, законотворцем по суті пропонується зменшити гарантії боржників, що матиме наслідком збільшення кількості банкрутів. Вочевидь, така зміна філософії Кодексу пов’язана із ще однією пропозицією щодо можливості виключення судом зі складу ліквідаційної маси «майна боржника, що складається з житла, яке є єдиним місцем проживання сім’ї боржника», що є предметом іпотеки. 

Проте така пропозиція є надзвичайно небезпечною, особливо враховуючи сучасний стан судової системи.  

По-перше, можливість виключення зі складу ліквідмаси іпотечного житла розповсюджується на всі кредити, а не лише щодо валютних позичальників, які отримали валютний кредит до фінансової кризи 2008 року.  

По-друге, законопроєктом не передбачено жодних підстав та обмежень для такого виключення, зокрема, які стосуються особи позичальника, його майнового стану, вартості житла тощо. Так, якщо в цивілізованих країнах передбачено, що з метою забезпечення житлових прав позичальника, предмет іпотеки може бути проданий, але взамін придбано дешевше житло, наприклад, на околицях міста, то Україна пропонує позбавити іпотекотримача взагалі будь-яких прав на повернення виданого кредиту. Говорити про стимулювання іпотечного кредитування за таких норм — марно. 

За логікою законотворця, якщо, наприклад, особа придбала у 2020 році будинок вартістю у декілька мільйонів доларів на Печерських пагорбах, то сьогодні такий покупець має можливість кинути» банк, витративши на процедуру декілька сотень тисяч доларів. 

5. Остання ж пропозиція законопроєкту взагалі беззмістовна. Так, законопроєктом пропонується доповнити статтю 51 Закону України  «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» новою частиною 19, відповідно до якої Фонд гарантування вкладів зобов’язаний запропонувати позичальнику погасити заборгованість за сумою не меншою від оціночної вартості активу. 

Беззмістовність полягає у тому, що загальна сума заборгованості позичальника за кредитом буде становити і так не менше за вартість квартири. Можливо законодавець мав на увазі «не більше вартості». Але у такому випадку виникнуть ризики зловживань корпоративними клієнтами, оскільки ця частина стосується абсолютно усіх боржників як платоспроможних, так і неплатоспроможних, як юридичних, так і фізосіб.  

Висновок 

Отже, якщо давати загальну оцінку законопроєкту, попри благі наміри, законопроєкт є вкрай небезпечним, як для валютних позичальників, так і для банків і системи гарантування вкладів фізосіб. Законопроєкт потребує докорінної  зміни та викладення в абсолютно іншій редакції. Крім цього, законодавча ініціатива не враховує й реальні проблеми, які виникли під час застосування процедур неплатоспроможності фізосіб. Так, наприклад, мова йде про те, що робити, якщо заставний кредитор, який є єдиним кредитором, не подав свої грошові вимоги до боржника.  

НАГАДАТИ ПАРОЛЬ