Інформаційні війни під час судового процесу: кейси та тенденції

2020-11-16

КИЇВ — 16 листопада 2020 року. Еволюція інформаційного пливу має тисячолітню історію. Та в епоху всесвітньої цифровізації розвиток таких маніпуляцій вийшов на суттєво новий рівень. Ми вирішили дізнатися про їх вплив на судові розгляди в Україні на прикладі реальних кейсів. Допоміг із цим Дмитро Яценко, партнер, адвокат  АО «Гладкий, Яценко та Партнери». 

«Істинно тотальна війна — це війна за допомогою інформації» (с) Маршалл Маклуен

— Сьогодні ми вже не уявляємо гучного судового процесу без інформаційної війни навколо нього. Гучні мітинги, вимоги звільнення чи, навпаки, арешту обвинувачених, викриття справжніх чи вигаданих статків прокурорів, слідчих, суддів, що мають вказувати на їх заангажованість, ототожнення адвокатів з їх клієнтами тощо. Все це неодмінні супутники значущих для суспільства справ. І перш ніж підбити підсумки ефективності згаданих явищ, варто почати з їх становлення та результатів, яких вони досягали.

Історія перша

Першою гучною судовою справою, що супроводжувалась інфовійною сторін по праву слід вважати розгляд справи Віктора Ющенка до Центральної виборчої комісії, що розглядався Верховним Судом України в 2004 році. Десятки тисяч мітингувальників під будівлею суду від обох кандидатів у президенти, оголошення сенсаційних порушень виборчого процесу в центральних ЗМІ супроводжували судовий процес.

Разом із тим, суспільство масово не звинувачувало суддів у симпатії до будь-якої зі сторін. Крім того, саму позовну заяву було задоволено частково та відмовлено у вимозі щодо визнання Президентом кандидата, що набрав найбільшу кількість голосів. Це вказує, що судом, попри хвилювання навколо, було винесено саме «Соломонове» рішення.

Історія друга

Після цього, зазначені явища стають невіднятною частиною судових процесів. І наступною гучною справою стає затримання Бориса Колесникова, що обіймав посаду голови Донецької обласної ради. Проводяться мітинги та протести, насамперед у Донецькій області, та суспільство все ще не акцентує свою увагу на судовій гілці влади.

Звинувачують в політичній заангажованості загальним чином Генерального прокурора України та Міністра внутрішніх справ, котрі відхиляють звинувачення під час виступів у Верховній Раді. Разом із тим, у 2005 році Колесникова звільняють з-під варти, а сама справа згодом закривається правоохоронними органами за відсутності складу кримінального правопорушення. 

Так, тиск суспільства не вплинув на судовий процес чи рішення судів щодо затримання підозрюваного. Та чи вплинув він безпосередньо на правоохоронні органи, що змінили свою позицію у справі? Питання залишається відкритим.

Історія третя

Не можливо не виокремити судовий процес 2011 року в справі за звинуваченням Юлії Тимошенко. Мітинги, сутички з правоохоронцями, наметові містечка, оцінка ходу справи представниками ЄС, США та інших країн, звинувачення суспільством Президента і, вперше, систематичне звинувачення в ЗМІ самого судді в заангажованості та необ’єктивності під час розгляду справи.

Того ж року суд виносить обвинувальний вирок, а сама Тимошенко залишається ув’язненою. Надалі, попри тиск суспільства, вирок залишається в силі за результатами розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій. І лише в 2014 році ВРУ на підставі рішення ЄСПЛ прийняла постанову «Про виконання міжнародних зобов’язань України щодо звільнення Тимошенко Ю.В». У підсумку бачимо — всі ці явища, що супроводжували судовий процес в Україні, фактично не вплинули на нього у 2011 – 2012 рр.

Історія четверта

Наступає 2015 рік, а разом із ним — новий етап розвитку інформаційних війн. Затримання правоохоронними органами Геннадія Корбана, що обіймав посаду керівника однієї з політичних партій та заступника губернатора Дніпропетровської області.

Протистояння починаються в Новозаводському районному суді м. Чернігова. Генеральна прокуратура надає пресконференції щодо підстав кримінального провадження, демонструє ЗМІ відеозаписи проведення окремих слідчих дій та позиціює обвинуваченого саме як особу, що вчинила злочин.

Мітингувальники водночас намагаються блокувати суд, перешкоджаючи вивезенню затриманого, сторона захисту заявляє відводи кожному складу суду, медичний стан самого затриманого погіршується, йому надається медична допомога. В цьому вихрі подій та протистоянь спливають 72 години передбачені КПК України для затримання особи й суд не встигає обрати запобіжний захід підозрюваному.

Арена бойових дій переходить до Печерського районного суду м. Києва, де обвинуваченому обирається запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Зазначені обставини вкупі беззаперечно вплинули на хід судового процесу. Суд був вимушений реагувати на всі події навколо, він фактично не встиг прийняти рішення з обрання запобіжного заходу, а інформаційні війни тим часом продовжили набирати обертів.

Історія п'ята

У 2020 році увага громадян була прикута до наступного судового процесу — обрання запобіжного заходу п’ятому Президенту України Петру Порошенкові. Кожне клопотання та виступ учасника справи транслювався на десятках телеканалів. Політики, правознавці, представники іноземних країн надавали оцінку ходу справи.

Безпрецедентний тиск почався і на самого суддю, котрому суспільство ставило в провину його статки, попередні рішення, а інколи — взагалі рішення його однофамільця з іншого суду. На мітингах у підтримку Порошенка збиралися тисячі людей під будівлею суду, а сам Печерський районний суд м. Києва транслював судові засіданні через Youtube та Facebook.

Розглядалося клопотання сторони обвинувачення щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Далі вимоги було змінено на обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, а потім — клопотання взагалі було відкликано прокуратурою через завершення досудового розслідування.

Так, суду не довелося обирати запобіжний захід чи відмовляти в ньому, проте питання — чи вплинула інформаційна компанія на сторону обвинувачення, котра спочатку змінила клопотання, а потім від нього відмовилась, досі викликає спори в суспільстві.

Що каже закон?

Відповідно до ч. 1. ст. 6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції та законів України, на засадах верховенства права.

При цьому, ч. 3 вищевказаної статті встановлює, що втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються та мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Крім того, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади. Схожі гарантії містить стаття 48 вищевказаного закону.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади», вказано, що під втручанням у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв’язку з її розглядом, тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи не вчинення певних процесуальних дій або схвалення певного судового рішення. При цьому не важливо, за допомогою яких засобів, якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання.

Та чи здатні ці норми фактично захистити суд від тиску сторін в інформаційному полі? Напевно, що ні. Вища рада правосуддя для забезпечення незалежності суддів і авторитету правосуддя та, відповідно до ст. 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», веде й оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті реєстр повідомлень суддів про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя.

Сьогодні, зайшовши на сайт ВРП, кожен із нас може ознайомитися з понад 600 повідомлень суддів про втручання в їх діяльність за останні роки. Це є найкращим свідченням рівня впливу інформаційних війн на судовий розгляд справ.  

Як в інших країнах?

Згідно з пунктами 1, 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється в Конституції або законах країни.

Всі державні та інші установи зобов’язанні поважати незалежність судових органів та дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів та відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з яких би то не було причин. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом тільки на законній підставі й без будь-якого стороннього впливу. 

Знаково в цьому випадку вчинив Верховний суд США, залишивши в силі рішення Апеляційного суду округу Колумбія від 2015 року. Той підтвердив положення федерального закону 1949 року про правила проведення акцій біля будівель судів. Документ забороняє «демонструвати, встановлювати або переносити прапори, банери, плакати біля будівель судів». ВС США погодився з тим, що положення закону не порушують гарантій свободи слова, передбачених першою поправкою до Конституції США.

Підсумовуючи

Беззаперечною тенденцією є постійна еволюція інформаційних війн. Із кожним роком вони впливають на хід розгляду судових справ все більше. Вплив здійснюється на суддів, захисників, слідчих, прокурорів  на всі сторони процесу.

Та чи вдасться нам направити їх виключно на висвітлення ходу судових процесів, а не спонукання суду на ухвалення певного рішення? Це залежить від добросовісності суспільства, витримки самої судової гілки влади та невідворотності покарання порушників цієї ледь помітної межі між неправомірним впливом та свободою слова.

НАГАДАТИ ПАРОЛЬ