Про «псевдопрестижність» та інші виклики перед вітчизняною юросвітою в інтерв’ю з Іваном Городиським

2020-09-25

КИЇВ — 25 вересня 2020 року. Ми продовжуємо серію матеріалів, присвячену вітчизняній юросвіті: її поточному стану, нагальним проблемам та перспективам подальшого розвитку. Минулого разу ми спілкувалися з в.о. директорки Інституту права КНУ ім. Т.Г. Шевченка, професоркою, д.ю.н. Оленою Орлюк. Вона розповідала: сьогодні перед будь-якою школою права світу стоять такі самі виклики, що й перед українською, і головна з них — застарілі підходи. Вирішення проблем вона вбачає завданням цілком реальним, навіть більше — вже інтегрує власну стратегію «зцілення» системи юросвіти до загальної політики університету.

Цього разу нашим співрозмовником став Іван Городиський, адвокат, к.ю.н, директор-засновник Школи права УКУ (2014 — 2020 рр.). Отже, як виглядає освітнє поле з ракурсу Івана та якими шляхи розвитку системи вбачає саме він?  

— Іване, спершу загальне питання. Як ви оцінюєте стан сучасної освіти в Україні? Нещодавно секретар РНБО Олексій Данілов навіть заявив, що системна криза у вищій освіті загрожує нацбезпеці України. Як ви оцінюєте таку заяву?

— Заява Данілова є справедливою, хоча й запізнілою років на 20. За цей період з різних причин: якість навчання, нерівні умови вступу, співвідношення ціни та якості — сотні тисяч українських студентів поїхали на навчання за кордон і десятки тисяч залишилися там жити та працювати. Така освітня міграція не є чимось гідним осуду в сучасному світі, та прикро, що вона зумовлена саме такими причинами.

Зараз ми маємо ситуацію, коли неналежна якість вищої освіти часто стає першою причиною для міграції. Економічні та соціальні проблеми — другою, але вони багато в чому зумовлені й відсутністю добре підготовлених професіоналів, які могли б навчатися і працювати в Україні, але обирають іноземні університети.

Виходить така собі рекурсія.

 Тоді як саме щодо юридичної освіти? 

— Проблема юросвіти лежить у кількох площинах, найперше — в її «псевдопрестижності». Псевдо, бо ті стереотипи, які існують у суспільстві щодо майбутнього людей з юридичною освітою: гарантовано висока зарплата, успішна кар’єра, соціальний статус — не відповідають дійсності. Водночас, ті фактори, які справді формують престиж професії правника: робота на досягнення справедливості, роль юриста як захисника права, високе суспільне значення фаху юриста, мало кого цікавлять.

По-друге, це власне правничі школи, значна частина з яких вже давно перетворилася на конвеєри з підготовки людей з юридичною освітою. При цьому якість підготовки є вторинною, а коли заходить мова про реформування, то вони найбільше хвилюються за збереження власних робочих місць та опираються змінам.

І, нарешті, загальна деморалізація суспільства щодо юристів різних фахів: суддів, прокурорів, адвокатів. Ті скандали, які супроводжують їх постійно, та нігілізм у заявах багатьох правників призводять до того, що втрачаються світоглядні орієнтири для підготовки юристів, а знання стають меншою конкурентною перевагою, ніж вроджений чи набутий цинізм.

— Зосередьмося на перевагах. Як змінилася юросвіта за останні 5-7 років? Зміни взагалі відбувалися?

— Так, зміни на краще, безумовно, відбулися. Звісно, у 2014 — 2015 рр., коли активно обговорювалися перші проєкти реформування, зміни планувалися значно масштабнішими, але і те, чого вдалося досягнути (ЗНО для вступників на магістратуру з високими пороговими балами, прийняття нових стандартів, активніше долучення правничої спільноти та студентських організацій до процесів змін), уже є дуже великими кроками вперед.

 Що може допомогти українській юросвіті? Точкові зміни чи тотальне перезавантаження?

— Зараз процес іде шляхом точкових змін. Найближчі кроки — це запровадження Єдиного державного кваліфікаційного іспиту, який уже в середній перспективі може стати вагомим фактором для підвищення рівня викладання в правничих школах.

Проте в перспективі можливими є і більш різкі кроки: скорочення кількості правничих шкіл, зменшення ліцензійного обсягу та державного замовлення на правничі спеціальності, припинення підготовки юристів закладами вищої освіти системи МВС.

Та на мою думку, ключ до вирішення питання юридичної освіти лежить в іншому: впровадженні реально прозорих та зрозумілих випробувань щодо доступу до професії адвокатів, суддів і прокурорів, де справді та на справедливій основі перевірятимуться знання й навички кандидатів. Це автоматично розставить пріоритети для вступників і змусить правничі школи конкурувати саме якістю знань.

— Системна криза в українській освіті — одна з проблем, чому молодь виїжджає за кордон назавжди. Що ви б порадили студентам і абітурієнтам у контексті зазначених проблем? 

— Не здаватися. Якщо ви відчуваєте, що право — ваше покликання, працюйте і навчайтеся. Успіх прийде неодмінно, однак шлях до нього лежить і через скрутні часи, зокрема й у правничій професії.

НАГАДАТИ ПАРОЛЬ