КИЇВ — 28 липня 2020 року. 16 липня у Верховній Раді України було зареєстровано два законопроєкти — № 3861 — про присвоєння електронної адреси — та № 3860 — про забезпечення використання електронної адреси. Проєктами пропонується присвоєння українцям офіційних електронних адрес, на які будуть надходити листи від держорганів. При цьому повідомлення вважатимуться офіційно врученими, не зважаючи на факт ознайомлення з ними. Та чи може електронний лист вважатися офіційним документом, а його надсилання — врученням? Які ризики несе така ініціатива та наскільки переважає позитивна складова новацій? За відповідями ми звернулися до Дениса Шевченка, помічника адвоката з кримінальних справ АО AVER LEX.

— Цифрова держава та державні послуги онлайн — те, до чого йде Україна останні роки. За короткий проміжок часу вже створено профільне Міністерство цифрової трансформації України, портал та додаток «Дія», «Електронний суд» і впроваджено багато позитивних змін на шляху до цифровізації та зменшення бюрократії в країні.

Для продовження переходу в онлайн 16.07.2020 року до Верховної Ради України були подані два законопроєкти, які покликані удосконалити та оптимізувати офіційне спілкування державних органів з юридичними особами та громадянами.

Законопроєктами пропонується встановити обов’язок для кожної юридичної особи, фізичної особи — підприємця, державної установи, адвоката, приватного виконавця та арбітражного керуючого мати офіційну електронну адресу, яка буде автоматично присвоюватись при першій реєстрації або при черговому внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

Громадянам же пропонується присвоювати офіційні електронні адреси під час першої видачі паспорта, його заміни або за їх власною заявою. Аналізуючи весь текст законопроєктів, вбачається нелогічним використання словосполучення «за бажанням» щодо добровільності присвоєння електронних адрес громадянам, адже місцями це прямо суперечить основній суті майбутньої норми. Тому неможливо визначитися, що пропонується — добровільне чи обов’язкове отримання офіційних електронних адрес громадянами.

Цікаво і те, що у добровільний спосіб ініціатори законопроєкту передбачили лише процес отримання офіційної електронної адреси, але не процес відмови від неї. А в разі обов’язковості отримання не передбачені процедури вирішення питань з елементарною відсутністю в багатьох людей доступу до Інтернету (жителів сіл/селищ, малозабезпечених людей тощо).

Також одним із законопроєктів встановлюється обов’язок вказувати офіційну електронну адресу при поданні процесуальних документів у господарських та адміністративних судах. Є згадка про вказування офіційної електронної адреси тільки за наявності такої, окрім вимог до заяви про видачу судового наказу, де така згадка відсутня. Це положення, у разі його прийняття у такому вигляді, значно обмежить доступ до правосуддя тим особам, які не встигнуть завчасно отримати офіційну електронну адресу, адже без неї вони не зможуть подати відповідну заяву до суду.

Самі законопроєкти покликані зменшити витрати державних органів на друк документів та розсилання поштової кореспонденції, що завжди залишалось нагальним питанням. Задля цього в них включені найцікавіші пункти, що дозволяють здійснювати державним органам відправку документів на офіційні електронні адреси громадян та юридичних осіб без обов’язку подальшого вручення їм паперової версії документа, а моментом вручення надісланого документа вважатиметься момент отримання листа на електронну адресу, тобто підтвердження ознайомлення адресата з текстом документа буде непотрібне. Такі нововведення значно вплинуть на початок перебігу строків у межах судочинства України, адже, наприклад, строк на оскарження судового наказу буде починати обчислюватися незалежно від ознайомлення особи з текстом документа.

На початковому етапі пропонується дозволити обмін документами за допомогою офіційних електронних адрес лише в господарському та адміністративному судових процесах, а також під час виконавчого провадження. Проте проєктами законів не виключається можливість подальшого введення таких процедур офіційного листування і в інші сфери — в кримінальному провадженні, цивільних відносинах та інших, особливо при зобов’язанні кожного громадянина отримувати офіційні електронні адреси.

Окрім усього іншого, питання викликає і те, що ініціатори законопроєктів не вказали важливі нюанси: поштові сервіси, на яких будуть «автоматично» створюватись офіційні електронні адреси (ukr.net, gmail, yahoo тощо), забезпечення їх безпеки та можливість користування електронною поштою не лише для офіційного листування. Проблемою може стати використання громадянами поштових сервісів зі слабким захистом від зломів, без забезпечення конфіденційності або із серверами, які знаходяться поза межами України. Крім того, відсутність будь-яких обмежень щодо тих, хто може надсилати поштові повідомлення на офіційні електронні адреси, та як поштові скриньки можна використовувати, може призвести до звичної ситуації в наш час — їх заспамлення рекламними повідомленнями, що значно зменшить шанс побачити важливе повідомлення або заразити свій комп’ютер шкідливим програмним забезпеченням.

Як і з порталом «Дія», скоріше за все, ідею офіційних електронних адрес було взято у однієї з найпрогресивніших країн у сфері цифровізації та дебюрократизації держави — Естонської Республіки. Проте естонська влада підійшла до цього питання значно комплексніше. Найголовніше те, що всі серйозні проблеми наших законопроєктів там вирішили кардинально просто: отримання офіційної електронної адреси є добровільним, і від неї можна завжди відмовитись; офіційні електронні адреси створюються лише на державному порталі eesti.ee (аналог українського порталу «Дія»); встановлене обмежене коло осіб, які можуть відправляти на офіційні електронні адреси свої листи; та найголовніше те, що листи вважаються отриманими адресатом лише після їх відкриття, пересилання або завантаження документа з них.

Не слід забувати про те, що ці законопроєкти можуть і повинні зазнати значних змін та доповнень у процесі їх розгляду та аналізу Верховною Радою України. Окрім того, не слід виключати й той момент, що вони можуть рушити шляхом схожого законопроєкту, який подавався Володимиром Гройсманом ще наприкінці 2017 року, і після двох років знаходження у Верховній Раді України був автоматично відкликаний.

Безперечно, вводити інститут офіційних електронних адрес в України потрібно. Рух на шляху до зменшення бюрократичних процедур та переведення більшості державних послуг в онлайн і електронний вигляд, скорочення витрат державного бюджету — це позитивний і потрібний рух, але кожен крок на цьому шляху повинен бути комплексно проаналізований та чітко прописаний у законодавстві.