КИЇВ — 16 вересня 2019 року. Про рішення у справі львівського фермера, його вплив на поступове відкриття земельного ринку в Україні та власне бачення подальшого розвитку ситуації щодо прав українських аграріїв розповіла керівниця практики нерухомості PwC Legal в Україні Ольга Балицька.
На перший погляд, питання може виглядати дещо дивним. Невже рішення наших судів мають вищу юридичну силу, ніж чинне законодавство? Але диявол, як відомо, ховається у деталях, і тому, аби об’єктивно оцінити таку можливість, варто більш ґрунтовно проаналізувати справу.
Перш за все, варто зазначити, що наразі мораторій на продаж сільськогосподарських земель — це не економічне, не юридичне, а виключно політичне рішення. Чому? Бізнес вже давно говорить про те, що відсутність ринку земель сільськогосподарського призначення стримує можливості аграрної галузі для подальшого розвитку. За даними дослідження Easy Business, сільське господарство отримує лише 2,9% від загального обсягу інвестицій в українську економіку. Також, за оцінками експертів, лібералізація ринку може подвоїти розмір надходжень до бюджету від АПК до 2025 року. А фахівці Світового банку вважають, що зняття заборони прискорить темпи зростання ВВП на 0,6-1,6% на рік.
Не менш цікавим є й правовий аспект проблеми. Першим сигналом до того, що час вже припинити дію «тимчасового заходу», який мав втратити чинність ще у 2006 році, стало рішення Європейського суду з прав людини «Зеленчук та Цицюра проти України». Якщо розкласти по полицях аргументацію суду, то ми бачимо, що мораторій порушує міжнародні та національні норми.
Тому, як я зазначала раніше, рішення наразі лежить виключно у політичній площині. Державні діячі знову порушили це питання напередодні виборів, але ніхто з минулої правлячої політичної сили не ризикнув взяти на себе відповідальність за такий рішучий крок. За неофіційними даними, колишній президент навіть домовився про те, аби виключити цю норму з вимог Міжнародного валютного фонду на 2019 рік.
Втім, не зважаючи на сильний опір, знайшовся фермер, який не побоявся протистояти системі. Він планував придбати у селянина земельну ділянку, яку орендував протягом тривалого часу. А відмова нотаріуса зареєструвати зміну власності і стала предметом оскарження у суді, в якому ми беремо активну участь. Позовні вимоги не задовольнив суд першої інстанції, хоча суддя явно вагалася, яке рішення прийняти. З одного боку, на неї тиснули Перехідні положення Земельного кодексу, а з іншого — наша залізобетонна аргументація, яка містила виключно юридичне обґрунтування без жодного натяку на політику. Суддя прекрасно усвідомлювала, що, відмовляючи нам, вона порушує норми міжнародного права та Конституції України. Водночас, як суддя Дрогобицького міськрайонного суду вона не могла прийняти таке резонансне рішення.
Тому розгляд справи продовжився у Львівському апеляційному суді. Цікаво, що на засіданні у суддів вже був підготовлений проект рішення не на нашу користь. Проте наша переконлива аргументація змінила їхню думку, і розгляд ще досі триває. Як нам повідомили, 19 вересня апеляційна інстанція має прийняти остаточне рішення. Ми не знаємо, яким воно буде, та сподіваємося на краще.
Чи зможе це рішення відкрити ринок земель? Звичайно, ні. Але результат буде вартим зусиль. По-перше, так Україна продемонструє свою повагу до норм міжнародного права та рішень міжнародних судів. А це дуже важливо в контексті євроінтеграційного курсу нашої держави. Наразі мораторій на право розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення, крім України, діє у Венесуелі, Кубі, Таджикистані, Конго та КНДР. Тому варто звернути увагу на досвід розвинених країн. По-друге, якщо суд стане на користь фермера, то створить прецедент у судовій практиці. І згодом ми зможемо побачити подібні рішення в інших регіонах України. І ринок таким чином почне відкриватися не згори, а знизу. Це стане додатковим сигналом та дуже вагомим аргументом для наших парламентарів, які вже розробили низку законопроектів, прискорити розгляд питання та зробити рішучий крок в аграрному секторі.
